Пішов один хлопець на базар продати кошик яєць. Надяг кошик на ціпок і поніс на плечі. Іде хлопець, іде, а сам говорить:
- Ось несу я три сотні яєць. Продам їх на базарі по грошикові за яйце, виручу триста грошиків; а вдасться продати по дві - виручу шістсот. На ці гроші куплю собі свинку. Вигодую її, і принесе вона мені дванадцять поросят — усе свинок. Підростуть мої дванадцять свинок, і кожна принесе по дюжині поросят; а поросята підростуть, опоросяться, принесуть теж по дюжині. Дивишся — ось тобі й ціла череда свиней! Ця череда я у лісі пасти буду — пускай свині жолудями годуються. Будуть їсти жолуді, відгодуються, жирні стануть, я їх на базар поведу. Усіх пораспродам, виручу купу грошей. Тоді куплю я собі гарного коня, а сам поголюся, помиюся, причепурюся, сяду верхи на свого білого скакуна, шапку набекрень і — гайда! Поскакаю щодуху — прямо до царьова двору. Приїду — з ранку до вечора буду скакати на коні перед царьовим двором; кінь усе поле копитами розкуйовдить. А царьова дочка сяде на високому ґанку, буде на мене дивитися так любуватися. Та ось посватаюся я до царьової дочці, та й одружуся на ній. Та народить вона мені сина, і назвемо ми його Богданчо. Піду я на базар, куплю йому яблук. Прийду додому — Богданчо вибіжить мені назустріч до воріт, а я нагнуся, так обійму його, так скажу: «Мабуть до мене, син Богданчо, мабуть до тятьке, він тобі дасть яблучко».
Забувся хлопець, простягнув pyкy — праг показати, як буде обіймати сина Богданчо, а ціпок-те й зісковзни у нього із плеча. Кошик бух на землю! Яйця розбилися.
Заплакав хлопець:
- Ех, горі! Пропало усе моє багатство!
Став він підбирати яйця — ті, що не вщент були розбиті, і раптом бачить — слідом за ним по дорозі йде людей.
Соромно стало хлопцю, і ось запитує він перехожого:
- Скажи, побратим, довго ти йшов за мною слідом?
А той йому у відповідь:
- З тієї години, як ти став багатіти й Доки усе у тебе не пішло порохом.