Одного разу навесні зустрілися ведмідь, вовк, собака й заєць. Вони поскаржилися один одному на те, як погано жилося їм узимку: було холодне й важко добувати їжу. Та стали вони радитися.
- Давайте жити разом, так буде краще! - сказав ведмідь.
Усе погодилися із цим. Побудували вони хату на лісовій галявині й почали жити разом. Якось раз ведмідь говорить:
- Друзі, настав час готуватися до зими: треба б купити нам корову. Собака буде пасти її. Дивишся, до зими наберемо батман (захід ваги, рівна 20 кг) масла.
Інші охоче погодилися з ведмедем. У той же день вони пішли на базар, продали шкурки вбитих ними звірів і на виручені гроші купили корову.
Собака щодня виводив корову на галявину й пасла її, а вовк щовечора доїв її. Заєць вивідував, де краще трава для корови, а ведмідь розпоряджався всім господарством.
Так пройшло усе літо, і до осені друзі зібрали цілий батман пряженого масла.
- Треба поставити батман з маслом у хату, під дах, - сказав ведмідь.-Нехай ніхто поки не торкає масло. Коли настане зима, будемо брати його потроху й жарити картоплю.
Знову усе погодилися з ведмедем - батман із пряженим маслом підняли й, сховали під дахом хати.
Одного разу ввечері вони сиділи за чаєм: раптом хтось постукався. Послали зайця відкривати двері.
Бачать - прийшла лиса, а у лапі кумган (металева посудина для води) тримає, а сама лагідна, тиха й низько кланяється.
- Здрастуйте, дорогі друзі! Добрий вечір! Хазяї привіталися з нею й запросили пити чай.
Села лисиця за стіл і почала говорити тихо й скромно:
- Я самотня сирота. Поберіть і мене у свою сім'ю.
- Добре, сьогодні будемо радитися, побрати або не побрати тебе у нашу сім'ю, завтра прийдеш за відповіддю, - сказав їй ведмідь.
Лисиця подякувала хазяям за чай і пішла.
- Жалко її. Така вона скромна й тиха, треба прийняти, - розв'язали хазяї. На інший день ранком прийшла лиса. Оголосили звірі про свій розв'язок прийняти її у свою сім'ю. Та стала лиса жити у них.
Вела вона себе скромно, усіх слухалася й усіма силами намагалася догоджати не тільки ведмедеві, вовкові й собаці, але навіть і зайцеві. Незабаром лисиця довідалася, що під дахом хати захований батман із пряженим маслом. Любить лисонька масло! Розв'язала вона одна з'їсти масло й стала придумувати хитрість.
Нарешті придумала - на те вона й лисиця!
Якось увечері лисиця сказала, що йде перевірити, чи міцно замкнені ворота. Вийшла вона за двері, підійшла до вікна, постукала у нього й запитала не своїм голосом:
- чи Вдома лисиця-сирота?
- Удома, удома, зараз прийде знадвору, - відповіли їй.
- Скажіть їй, щоб вона зараз же йшла до нас-дати ім'я новонародженому борсукові.
- Добре, - відповіли з будинку. Лисиця повернулася у хату.
- Лисичка, зараз тільки приходили кликати тебе до новонародженого борсука, - сказав ведмідь.
- Що ж, треба сходити, - відповіла лисиця. Зібралася вона й вийшла з хати. Обійшла вона хату колом, сплигнула під дах, знайшла батман з маслом і стала його є. Наїлася лисиця досита, відпочила й повернулася додому.
- Чому пригощали?-запитали її.
- Смаженим гусаком, вареною куркою й маслом, - відповіла лисиця й облизала жирні губи.
- Яким іменем нарекли? - запитав собака.
- Качан, - відповіла лисиця.
Наступного дня лиса сказала, що їй знову треба йти давати ім'я, а сама вийшла, забралася під дах і з'їла масло до середини батману.
- Яке ім'я дали немовляті? - запитав лисицю заєць, коли вона повернулася.
- Серединка, - відповіла лисиця. На третій день лиса знову залізла під дах і з'їла усе масло. Вона дочиста вилизала батман і повернулася додому.
- Яким іменем нарекли? - запитав її ведмідь.
- Последок, - відповіла лисиця.
А отут підійшла й зима з морозом і хуртовиною. Ось одного разу ведмідь говорить:
- Ну, друзі, треба принести небагато масла й насмажити картоплі.
- Давайте, давайте! - радісно погодилися інші.
- Іди, лисиця, принеси небагато масла, - сказав ведмідь.
Усе вийшли у сіни. Лиса полізла було по стіні під дах, так упала на землю й прикинулася, що не може видрати по стіні.
- Дуже вже високо, я не можу залізти, - скаржиться лисиця.
Собака узявся допомогти лисиці. Підсадила лисові. Вoт взлезла вона, і усе внизу почули з-під даху писклявий голос лиси:
- Ніякого, масла отут немає! Є тільки порожній батман.
Їй ніхто не повірив. Тоді лисиця скотила вниз порожній батман. Дивляться - і правда, батман порожньої.
- До нас ніхто чужий не приходив. Хто це, безсовісний, зжер масло? - заричав ведмідь.- Зараз же знайти розбійника!
Довго вони ворожили, як знайти злодія. Та ось що придумав ведмідь:
- Давайте розведемо велике багаття й розсядемося довкола нього. У того, хто з'їв масло, воно розтопиться й потече назовні.
Так вони й зробили: розвели багаття.
Незабаром вони пригрілися у багаття й заснули. Тому що були вже перші зимові морози, те міцніше всіх спав ведмідь.
Лише одна лисиця не спала. Бачить вона: по всій вовні її тече масло. Злякалася лисиця, що це може видати її й тоді їй не уникнути покарання. Розв'язала вона звалити свою провину на ведмедя: стерла масло із себе й обмазала їм сплячого ведмедя.
Коли вони прокинулися, побачили: усі, як були, сухі, а у ведмедя вовна у маслі.
- Ось хто з'їв масло! - закричали звірі й захотіли покарати ведмедя.
- Не квапитеся! Отут якась хитрість, - сказав ведмідь.- Треба розвести багаття ще жарче й випробувати всіх знову.
Усе погодилися. Одна тільки лисиця сказала, що не треба розлучати багаття, а то пекуче буде.
Знову розвели багаття, і усе розсілися довкола нього. Ведмідь, по своїй зимовій звичці, знову захріп. А вовк, собака й заєць прикинулися сплячими.
На лисові знову стало виступати масло.
Лисиця дочекалася, коли звірі заснули, початку знову стирати із себе масло й натирати їм ведмедя.
Побачили це вовк, заєць і собака, підхопилися й з лементом накинулися на лисицю:
- Ось де теперішній злодій! А ще прикинулася тихонею-сиротою! Шум розбудив ведмедя. Йому розповіли, як була справа.
- Я не їла масла! Ні, немає! - відмовлялася лиса.
Тоді усе накинулися на лисицю, зв'язали її, - стали тримати близько до вогню за лабети й за хвіст. Масло з неї так і потекло на багаття. Після цього вони сказали:
- Іди зараз же! Щоб і духу твого тут не було. Немає тобі місця у нашій дружній сім'ї!
Лисиця підхопила свій кумган і пішла скоріше куди ока дивляться.