За давніх часів жив один хан. Хан цей був дуже злий і жадібний. Він жорстоко гнобив народ.
Щотижня він голив собі голову, для цього хан призивав щораз нової людини й додому його не відпускав. Народ був у постійному страху й так заляканий, що люди не знали, як урятуватися від хана, ослухатися якого ніхто не сміливий.
Одного разу хан покликав до себе сина одних бідних старих. У них було три сини. Пішов до хана старший син і не повернувся. Через тиждень хан покликав іншого сина. Пішов до хана середній син і теж не повернувся додому. Старий з бабою були у розпачі. Через тиждень прийшли від хана кликати й останнього сина.
Жили старі дуже бідно. Усе, що у них було їстівного, мати вже віддала на дорогу старшому й середньому синам, а молодшому нема чого було й дати. Старий з бабою були дуже цим засмучені. Але мати Усе-таки придумала, що дати на дорогу синові. Вона замісила на своєму молоці тісто з лободи й напекла коржів. Побрав егет ці коржі, распростился з батьками й відправився у шлях.
Вийшов він на пагорок, оглянувся востаннє на рідні місця, де він народився й виріс, і з великою тугою на серце запік, прощаючись із рідним Ирандеком, із дзюркотливими струмками, запашними лучками й чагарниками, з тінистим лісом і рідними горами.
Через кілька днів дійшов егет до ханського палацу. Як тільки його привели до хана, хан дав йому свою гостро відточену бритву й наказав оббрити йому голову.
Хан зняв корону, і егет завмер від подиву: на голові у хана стирчав ріг. Але дивуватися було колись.
Коли егет оббрив ханові голову, то хан сказав:
"Посидь отут" - і вийшов. А егету дуже захотілося їсти. Він вийняв останній домашній корж і почав її є. У цей час повернувся хан, він побачив, що егет жадібно їсть щось таке, чого він сам ще ніколи не бачив і не пробував.
Хан сказав егету:
- Що ти їж? Відламай-но й дай мені спробувати.
Егет відламав ханові шматочок коржа. Хан з'їв і говорить:
- Як смачно! Із чого це спечене?
- Моя мати замісила на своєму молоці тісто з лободи й спекла ці коржі, - відповів егет. Хан був уражений і не знав, що й думати. "Я з'їв коржі, спечені на молоці його матері! Тепер виходить, я став його молочним братом, і його кров мені проливати не можна. Якщо ж я не вб'ю його, він розповість усім, що на голові у мене ріг, - думав хан.- Щоб позбутися цього егета, мабуть, краще буде відвезти його туди, де не ступала нога людини й залишити там, - розв'язав хан.
Хан покликав своїх катів і наказав їм відвезти егета у дрімучий ліс. Ханські кати зв'язали егета по руках і ногам, зав'язали йому ока й повезли. Потім вони зсадили його з коня й кинули у непрохідному лісі, де бродять одні дикі звірі.
Довго жив там егет, харчуючись коріннями і ягодами. Він змайстрував лук і стріли й полював на звірів, а зі шкір зшив собі одяг, тому що стара
Одяг на ньому вся зносилася. Увесь час тужив він по своїх батьках - по батькові й матері - і всім серцем прагнув до рідного Ирандеку, так не знав, як туди дійти.
Одного разу, скитаясь по лісу, він утомився й приліг під дерево відпочити. Піднявся сабоний вітер.
Раптом до слуху егета стали доноситися чудові звуки. Егет схопився на ноги й пішов у ту сторону. Ішов він довго, сам не знаючи куди, нарешті піднявся на вершину гори. Отут він побачив високу рослину з волохатою голівкою. Воно погойдувалося на вітрі й видавало приємний звук. Егет зірвав цю рослину, зробив довгу дудку, подув у неї й знову почув приємні звуки, які йшли зі стебла рослини.
Егет зрадів, що знайшов собі друга. Щодня він подовгу вчився відіграти на цій дудці. Нарешті він навчився награвати різні пісні, які знав ще будинку і які приходили йому у голову. На серце у нього полегшало й спокійніше.
Ось якось раз ішов він, ішов і дійшов до рідних місць. Утомився егет з дороги й сіл на пагорок, а потім почав відіграти. Почув приємні звуки околишній народ, що жив на яйлау, і прийшов до егету.
Егет розповів про весь бачений народу: про те, як хан убиває молодих егетов, про те, як він сам урятувався від смерті. Тоді весь народ піднявся на хана й розправився з ним по заслугах.
Та з тієї пори у башкирському народі курай переходить із покоління у покоління й відіграють на ньому гарні, задушевні пісні.