У святковий день батьки послали маленького сина кликати гості: «Клич такого-те дядька, такого-те дідуся, такого-те зятя…», — і назвали йому так багато різних імен, що відразу й не упомнить.
Слухняний хлопчик вибіг на вулицю й відразу забув, кого йому веліли кликати у гості. Повернутися додому й перепитати він не посмів. Та придумав: « Покличу-но я всіх своїх сільських із усіх вулиць, либонь серед них виявляться й ті, кого мені веліли покликати». Та він оббігав із запрошенням у гості всі будинку по обидва боки вулиць і провулків села.
Усе дякували за запрошення й обіцяли прйти. Хлопчик повернувся додому.
Почали збиратися гості. Усі жителі села один за іншим зібралися й очікують пригощання. Батько й мати злякалися:
- Що це таке? Де ж побрати пригощання для стількох людей?
А хлопчик сказав батькам, що він забув, кого веліли покликати, і тому покликав усе село.
Чекають гості пригощання. Збирають їм на стіл усі запаси, скільки було їжі у будинку, і бачать і батьки й сам хлопчик, що цього мало.
- Сам зіпсував справу, сам і поправляй! - сказали з досадою батьки своєму хлопчикові.
Заплакав хлопчик, того що заподіяв батькам така прикрість. Зі сльозами вийшов він з будинку й побіг за околицю, а потім і у ліс. Сіл там на старий пеньок і горює.
Раптом бачить він, що до нього скакає старий дружок — сірий зайка. Цього зайця добрий хлопчик виростив будинку, тому що зайчик був сиротою, а потім, коли зайчик виріс, випустив його у ліс. Підскакав зайчик до хлопчика й сів у його ніг.
Розповів хлопчик зайчикові про своє горе. Вислухав зайчик, поворухнув довгими вухами, устав на задні лапки, побрав хлопчика за руку своїми передніми лапками й сказав:
- Добре, не горюй, дружок! Іди додому — усе буде…
Потім зайчик стрибнув убік від хлопчика й поскакав у ліс. Тільки його й бачили!
Послухався хлопчик зайця й пішов з лісу додому. А там уже гості з'їли й випили усе подане пригощання, яке найшлося у будинку. Чекають ще й не йдуть. Деякі почали докоряти хазяям, що покликали у гості, а пригощання зовсім мало. Серед гостей були й сердиті люди, ті й говорять:
- Нема чого було й кликати всі, коли пригощати нема чим!
Визирнув у цей час хтось у вікно, злякався й покликав усіх подивитися. Спочатку усе теж злякалися, а потім здивувалися: що ж це таке? Повна вулиця всяких звірів, і усе йдуть до будинку, і кожний звір щось тягне.
Ведмеді котять діжки з медом, вовки тягнуть цілі туші м'яса, олені на рогах дбайливо несуть цебра з молоком, тушканчики й ховрашки тягнуть мішечки із зерном, білки й зайці — повні кошики різних ягід і горіхів, лисиці у зубах несуть курей і гусаків. Цих своїх лісових друзів зайчик попросив допомогти горю хлопчика. Зайчик розповів їм, як хлопчик його, зайця, виростив і випустив на волю. Тісно стало у дворі, коли звірі склали там пригощання. Так само, юрбою, звірі пішли назад із села у ліс. Від здивування гості не могли слова вимовити.
Батько з матір'ю не знали, що й робити від радості. Але більше всіх радів хлопчик. Три дні й три ночі підряд хазяї пригощали гості. Коли всі гості розійшлися по будинках, залишилося ще багато пригощання.
Ось як зайчик віддячив доброго хлопчика за те, що він його виростив і випустив на волю. Зайчик був теж добрий.