Колись, давним-давно, був старий з бабою. У них був син Амінбек. Батьки прагли зробити Амінбека багатим торговцем. Одного разу вони дали синові сто рублів і веліли йти вчитися торгувати. Амінбек не праг бути торговцем, а праг одержати знання у науках і мистецтві.
Амінбек прийшов у одне місто, переночував у заїжджому будинку, а ранком вийшов на ули цу.
Отут він почув глашатай, що як проходив повз, возвещал:
- Хто прагне навчитися добре писати, нехай іде до такого-те людині!
Амінбек відразу відправився до цій людині й домовився за сто рублів навчатися у нього листу протягом року.
Він навчився писати так мистецьки, що міг зробити свій почерк схожим на почерк будь-якої людини. Коли пройшов рік, Амінбек вернувся до батьків. Батьки були дуже засмучені, що їх син ще не навчився торгувати.
Старий з бабою дали йому сто рублів і знову відправили його: вони веліли йому на ці гроші навчитися торгувати. Амінбек поїхав у одне місто, переночував там, а ранком вийшов на вулицю. Отут він зустрів глашатая, який кричав:
- Хто прагне навчитися відіграти у сарташ, нехай іде до такого-те людині!
Амінбек звернувся до цій людині, сплатив сто рублів і став вчитися у нього грі у сарташ. Та він навчився відіграти так добре, що став перемагати найкращих гравців. Пройшов рік, і Амінбек відправився додому.
Батьки побранили його за те, що він даремно переказує гроші й навчається дрібницям. Потім вони дали йому ще сто рублів і веліли, щоб на ці гроші він навчився торгувати.
Як і колись, Амінбек приїхав надвечір у одне місто, заночував, а зранку вийшов на вулицю й зустрів глашатая, який кричав:
- Хто прагне навчитися відіграти на скрипці, нехай іде до такого-те людині!
Амінбек пішов до цій людині, сплатив йому сто рублів і став вчитися відіграти на скрипці. Пройшов рік, і він так добре навчився відіграти, що, мабуть, у всьому світлі не було іншого такого. Після вчення Амінбек відправився додому.
Старий з бабою жорстоко налаяли його за те, що він знову займався дрібницями. Їм стало соромно перед односільчанами, що у них такий неслухняний син; вони продали будинок, усе своє добро й розв'язали переселитися у інше місце. Вони добралися до одного міста, зголодніли у шляху й розв'язали купити хліба. Але грошей у них не було.
Розсердилися вони на Амінбека.
- Через тебе залишили село, через тебе без грошей сидимо, — гарчали старі на Амінбека й продали його одному власникові каравану.
Одного разу цей караван проходив по безводних місцях, усіх стала мучити спрага. Люди спустили цебро у колодязь, але воно ніяк не могло дійти до води. Тоді власник каравану оголосив:
- Комусь із нас треба спуститися у колодязь і будь-що-будь дістати води, інакше загинемо від спраги.
Власник каравану подивився на Амінбека й сказав:
- Ну-но, хлопчик, спустися ти!
Амінбека обв'язали мотузкою й спустили у колодязь. Він оглядівся колом: води у колодязі не виявилося. Зате у одному куті лежала ціла купа золота. Амінбек на - повнив спущене цебро золотом і крикнув, щоб тягли. Люди нагорі побачили золото, дуже обрадувалися й зараз же спустили цебро назад. Амінбек знову наповнив його золотом. Та так він відправив наверх сорок цебер золота. Після цього він крикнув, щоб витяглися його самого. Люди почали його піднімати, а потім зупинилися й сталі міркувати: « Але ж якщо він вийде з колодязя, він може заволодіти всім золотом».
Розсудивши так, жадібні торговці обрізали мотузку й відправилися далі своєю дорогою.
Амінбек з гуркотом звалився на дно колодязя. Він піднявся на ноги, побачив, що мотузка обрізана, і гірко заплакав. Але потім розв'язав, що сльози горю не допоможуть. Він став дивитися навколо й знайшов кінець якоїсь мотузки. Коли він потягнув її, відкрилися двері, і за нею Амінбек побачив дею. Цей дею ледве сидів від слабості. Амінбек несміливо підійшов до нього й сів. Посидівши небагато, він побачив висячу скрипку. Амінбек зрадів. Він знаками попросив у дею дозволу побрати скрипку.
Дею дозволив, і тоді Амінбек побрав скрипку, настроїв її й заграв так добре, що дею розчулив і від цього став видужувати. Так він слухав гру, поки зовсім не видужав.
Тоді дею запитав у Амінбека:
- Егет, як ти потрапив сюди?
Амінбек розповів йому, як була справа. Дею не прогневался на нього й сказав:
- Ну, егет, за те, що ти мене вилікував своєю грою, я тобі зроблю добро.
Сказавши так, дею підхопив Амінбека й вилетів з ним на поверхню землі.
Виявилося, що у колодязя був залишений ішак, на якому раніше їхав Амінбек. Дею, підхопивши й ішака, доправив Амінбека з його ішаком до місця привалу каравану, а сам відправився назад.
Власник каравану, коли побачив Амінбека цілим і непошкодженим, відразу написав лист і передав його Амінбеку. Він велів йому відправитися з листом уперед і сказав, що прагне порадувати дружину звісткою про своє швидке повернення.
Амінбек рушив у шлях і дорогою розв'язав посмотеть, що написане у листі. А там було написано: «Хлопчика, який доправить цей лист, убий і зарий у таке місце, щоб люди не побачили».
Амінбек розірвав цей лист і таким же почерком, як у власника каравану, написав:
«Скоро вернуся. Хлопчика, який доправить цей лист, дай притулок у нашому будинку, годуй і одягай».
Із цим листом він приїхав до дружини власника каравану, а караван ішов ще п'ять днів. Дружина власника каравану прочитала лист і ласкаво прийняла хлопчика. Уночі, коли всі жителі міста лягли спати, посередині міста у одному великому будинку горіло світло.
- Чому, коли всі люди сплять, геть там світиться вогонь? - запитав Амінбек господарку.
- Там живе правитель міста. Він дуже любить відіграти у сарташ і, напевно, займається цією грою. Тому, хто його обіграє, він обіцяє поступитися своє місце.
Амінбек відправився до правителя міста. Правитель міста запитав його:
- Агов, егет, навіщо ти сюди з'явився?
Амінбек йому відповів:
- Я чув, що ви відіграєте у сарташ і всіх обіграєте. Прагну відіграти з вами у сарташ.
- Добре, — сказав правитель міста. - Якщо ти, хлопчисько, дерзнув відіграти із мною у сарташ, те у мене є умова: виграєш — будеш замість мене правити містом; програєш — відрубаю тобі голову.
Та ось правитель міста сіл відіграти з Амінбеком. Він підсунув свої шашки туди - сюди й замкнув шашку Амін-Бека.
- Будемо відіграти доти, поки хто-небудь із нас не виграє три рази підряд, — сказав правитель міста.
Почали відіграти другий раз, і знову виграв правитель міста. Він сказав Амін - бекові:
- Агов, хлопчик, не губи свою голову, піди, поки не пізно!
Амінбек не послухався, і вони почали відіграти втретє.
Амінбек три рази підряд обіграв правителя міста. Після цього правитель міста сказав:
- Я старий став, не можу більше правити містом. Я шукав замість себе людину зі знанням і розумом. Ось він і найшовся.
Тим часом у місто повернувся колишній хазяїн Амінбека — власник каравану.
- Ну, дружина, як ти зробила з моїм посланцем?
Дружина відповіла:
- Як ти мені велів — прийняла його у наш будинок, одягла, взула, кормила.
- Ах ти, дурна жінка! Хіба це велів я тобі робити? Ну-но, дай мені лист, я покаджу тобі, що там було написано! - закричав чоловік.
Коли дружина подала йому лист, він побачив, що там було написано.
«Скоро вернуся. Хлопчика, який доправить цей лист, дай притулок у нашому будинку, годуй і одягай».
Власник каравану був здивований і запитав:
- А де ж він зараз? Дружина йому відповіла:
- Він тепер став правителем нашого міста.
Почув це власник каравану й ще більше здивувався.
Незабаром у це місто забрели бідні батьки хлопчика.
Побачили вони сина, обрадувалися. Тепер вони каялися, що дарма змушували сина вчитися торгувати. Син їх праг одержати знання й добився цього.
Мало того: коли став він правителем міста, то відкрив школи для всіх дітей. Там навчали їх мудрейшие вчені й митецькі майстри. Поки був Амінбек главою міста, багато юнаків навчилися різним наукам і ремеслу. Та пішла слава про них по всій землі.