Жили за старих часів у одному аулі старий з бабою, і у них був єдиний син Абзалил. Старий з бабою були дуже бідними. У них не було ні худоби, ні іншого багатства. Незабаром старі вмерли. Маленький Абзалил залишився один. Від батька йому дісталася тільки оберемок лика.
Одного разу Абзалил побрав оберемок лика й пішов до великого озера. Занурив оберемок лика у озеро, намочив його, зробив мачулу й став його вити: він праг звити довгу мотузку. Поки він її вив, з води вийшов хазяїн озера й запитує:
- Що ти робиш, егет?
Абзалил відповів:
- А ось скінчу вити мотузку й потягну озеро до себе додому.
Злякався хазяїн озера й говорить:
- Залиши, егет! Не займай!. Дам тобі всі, чого ти захочеш.
Задумався Абзалил. Чого ж просити йому у могутнього хазяїна води? Та розв'язав попросити те, чого йому давно хотілося. А хотілося йому добути гарного коня. А це місце славилося гарними кіньми.
- Дай мені найкращого коня, тоді я й озеро залишу на місці, — сказав Аб - залив.
- Ні, егет! Не можу дати коня. Кінь піде — слави не буде у мене, — сказав хазяїн озера.
- Як прагнеш, справа твоє. А озеро я потягну, — сказав Абзалил і продовжував вити мотузку.
Хазяїн озера задумався. Подумав небагато й говорить Абзалилу:
- Ех, егет, якщо вже ти такий богатир і можеш потягти моє озеро, давай будемо змагатися! Якщо ти переможеш, я виконаю твоє бажання. Будемо бігати наперегони навколо озера. Переженеш мене — твоя й перемога!
- Добре, — сказав Абзалил. - Тільки у мене є молодший брат у колисці: якщо ти обженеш його, тоді я буду змагатися з тобою.
- Де ж твій молодший брат? - запитав хазяїн озера.
- Мій молодший брат спить у кущах, піди туди, пошурши хмизом — він відразу й побіжить, — сказав Абзалил.
Хазяїн озера пішов у чагарник, пошуршал хмизом, і звідти вибіг заєць. Хазяїн озера кинувся бігти за ним, але ніяк не міг наздогнати його.
Підійшов хазяїн озера до Абзалилу й сказав:
- Ну, егет, давай змагатися до трьох раз! Тепер будемо боротися.
Абзалил погодився. Він сказав:
- У мене є дідусь вісімдесяти років. Якщо ти зіб'єш його з ніг, то озеро залишиться за тобою. Мій дідусь лежить у шелюзі. Мабуть удар його ціпком, тоді він буде боротися з тобою.
Пішов хазяїн озера у шелюга й ударила ціпком сплячого дідуся. А це був ведмідь. Підхопився розлютований ведмідь, схопив могутніми лабетами хазяїна озера й відразу повалив його.
Хазяїн озера ледве вирвався з ведмежих лабетів. Він прибіг до Абзалилу й говорить:
- Сабоний же твій дідусь! А з тобою й боротися не стану!
Після цього хазяїн озера сказав Абзалилу:
- У мене є шестидесятиаршинная пегая кобила. Обнесемо-но її навколо озера на своїх плечах.
- Обноси ти перший, а потім і я спробую, — сказав Абзалил.
Хазяїн озера підняв на плечі шестидесятиаршинную пегую кобилу й обніс її навколо озера. Потім він сказав Абзалилу:
- Ну, егет, обнеси тепер ти.
Абзалил кинув вити мотузку, підійшов до величезної кобили й сказав хазяїнові озера:
- Я бачу, ти не так сабоний. Ти її на плечі піднімаєш, а я ось обнесу її проміж ніг.
Сіл Абзалил на коня й поскакав навколо озера.
Хазяїн озера бачить, що тепер йому доведеться виконати своє ебещание. Він привів найкращого коня й віддав Абзалилу. Гарний був кінь: саврасий, жвавий, норовистий, із твердими копитами, волохатим чубчиком і короткою гривою. Бабки у нього були високі, стегна — як у зайця, груди — як у шуліки, круп вузький, холка висока, хребет — як у щуки, вуха гострі, ока мідне, щоки впалі, підборіддя загострене.
Сіл Абзалил на саврасого коня-красеня й поскакав додому.
З тих пір, говорять, у Абзалилове водяться гарні коні, а всі егети там хоробрі молодці.