Справа була у Истурице. Як уже повелося на світі, жив отут один селянин. Погано жив. З голодом і холодом дружив, а достаток у свій будинок ніяк зазвати не міг.
Та ось приходить до нього опівдні збирач податей.
- Повідомляю тобі, - говорить, - що завтра беру весь урожай, що залишився
На корені у поле. Твоє тільки те, що будинку. Що вночі збереш, то - твоє. Засмутився селянин. Обхопив голову руками, що робити, не знає. Та й правда: скільки йому за ніч забрати?
Але ось що селянин придумав. Дід його говорив, що якщо ламиньяков покликати, хлібом і сиром почастувати, допомогти попросити, то, еслиу їх настрій гарний, допоможуть. А довідатися, який у них настрій, просто: треба сховатися й послухати, що за пісню вони співають, коли йдуть у гості. Якщо йдуть-перевалюються й " Чирин-Чирин-Чирин" співають, просити можна про що завгодно, а якщо " Фиргулин-Фиргулин" бурмочуть, то проси не проси, однаково пуття не буде.
Зібрав селянин останній сир і хліб, поклав усе на стіл, сам сховався. Чує:
Ідуть ламиньяки. " Чирин-Чирин" співають. Сіли, хліб із сиром поїли й говорять:
- Ну, вилазь, хазяїн, ми тебе давно бачимо й, про що нас попросиш, давно знаємо. Попрацюємо небагато, поки півень не закричить.
Пішли вони на поле, стали врожай збирати.
Закричав ранком півень, і побачив селянин, що горище його будинку повний зерном до самого даху.
- Чирин-Чирин! - кричить він ламиньяном. - Спасибі!
Прийшов збирач податей на поле, бачить, тільки смужка пшениці не стиснута, а горище у селянському будинку від зерна ломиться. Розсердився він, розкричався, так геть пішов. А що йому робити залишалося? Тільки сказати, як ламиньяки: " Фиргулин-Фиргулин" і піти ні із чим. Сам адже селянинові пригрозив, що забере той урожай, що на корені у полі залишиться, так, мабуть, селянин цього разу над ним верх побрав!