Казка про лісову людину Баса-Жана й пастуха

28-06-2016, 08:55 | Баскські казки

Восени пастухи-баски спускаються з гір на зелені низькі пасовища. Та ось одного разу забули вони у гірській хатині залізні ґрати для того, щоб пекти коржа. А спохватилися толь - до ввечері, коли прийшов час вечеряти. Але йти по горах, та ще у темряві, ніхто не вирішився.

Справа у тому, що у цю пору лісова людина Баса-Жан господарює у горах, як прагне. Росту Баса-Жан величезного, начебто й не людей зовсім, а столітній дуб. Тільки замість мохів на тілі у нього вовна. Баса-жан - теперішній хазяїн Піренейських гір. Сили він незвичайної: цілий ліс один може викорчувати, може й гору з місця зрушити. Ну, люди тому з ним зустрічатися й не прагнуть. Подальшедержатся. Так хіба вбережешся? Баса-жан-те скрізь ходить. Чуєте, камінь із обриву впав? Це його Баса-Жан скинув. А це, думаєте, дерево до дороги галузей простягає? Ні, Баса-Жан коштує, думає... Ну отож, сидять пастухи у вогнища, а ґрати-те ні, хліб спекти не на чому. Голодним спати ніхто лягати не прагне, ось і почали пастухи один одного підбивати, кому наверх іти. Ніхто, зрозуміло, не прагне. Баса-жана бояться. Нарешті на тому зійшлися, що тому, хто зараз піде у гори, покладається золота монетка. Отут один пастух і погодився.

- Чому бути, того не минути, - говорить. - Якщо наші ґрати тепер у руках у Баса-Жана, те однаково її забрати треба. Нема чого йому чужими речами користуватися.

Як сказав, так і зробив. Добрався до хатини, усередину заглянув. А там, звичайно, Баса-Жан сидить, вечеряти збирається.

Пастух налякався, у хатину не йде. Але Баса-Жан його помітив, наказав увійти. Так так голосно на нього прикрикнув, що пастух розв'язав: вершина Репетуй звалилася.

Баса-жан запитує, що пастухові треба. Пастух відповідає, що прийшов,

Мол, за ґратами для коржів, забули вони її отут. Баса-жан і говорить пастухові:

- Відповіси мені на запитання так, що заперечити тобі буде нема чого, - відпущу. Та ґрати поверну. А не відповіси - нарікай на себе. Я тебе до себе у гості не кликав.

Роздув Баса-Жан вогонь у вогнищі пущі колишнього. Світле у хатині стало, як днем. Дивиться Баса-Жан на пастуха: сидить перед ним втомлена людина, зморшки особа зборознили, скільки років йому - і не скажеш відразу.

- Ну а скільки ж тобі років, пастух? - запитує Баса-Жан і посміхається, відповіді чекає.

Зітхнув пастух, теж посміхнувся.

- Я, Баса-Жан, - говорить, - овець своїх уважаю: втратити боюся. Гроші вважаю: завжди їх у мене не вистачає. А ось роки свої ніколи не вважав, та й на що? Жоден адже не втратиш... Засміявся Баса-Жан.

- Добре відповів, молодець. Забирай свої ґрати так більше на моїй дорозі не попадайся.

Подякував пастух Баса-Жана, побрав ґрати, став униз із гори спускатися. Іде - думає: "Виходить, Баса-Жан з розумною людиною й поговорити не ладь. Добре, що я пішов, а то б ми так ґрати й не одержали..."Тільки так подумав, як відразу оступився й ґрати на землю упустив. Усю ніч потім її шукав.

Так пастух сам себе за хвастощі покарав, а може, і отут без Баса-Жана не обійшлося...

Зараз ви читаєте казку Казка про лісову людину Баса-Жана й пастуха