У віддалені тимчасова, коли ще ріки текли молоком і медом, коли на землі панували життя безтурботне й спокій незворушний, коли вівці паслися разом з вовками, у невідомій державі жив якийсь шах Аман-Шах.
Були у нього три витязі-сина: старшого кликали Ахмедом, середнього Мамедом, а молодшого Бахрамом. Усі вони гаряче любили батька й дорожили його життям. Вони гаряче любили батька й дорожили його життям.
Аман-Шах, що перебував у похилих літах, одного разу важко занедужав. Багато всяких ліків і зіль було використано для лікування старого, багато хакимов побувало у нього у палаці, але ніхто з них не міг вилікувати хворого шаха.
Нарешті, сини шаха знайшли одного хакима, який, оглянувши хворого, сказав синам:
- Ваш батько вилікується, якщо ви знайдете папугу у золотій клітці, щоб він співав над головою вашого батька. Якщо у продовженні трьох років ви не знайдете цього птаха, то батько ваш неминуче вмре. Але папуга цей перебуває у такому місці, звідки ще ніхто не вертався.
Стали брати радитися, як горю допомогти. Довго думали вони, нарешті, розв'язали відправитися за чудесним птахом хоча б на край світла. Захопили брати усе необхідне й пустилися у шлях. чи Довго, чи коротко йшли брати, невідомо.
Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться; ведене тільки, що дійшли вони до величезного каменю. Від каменю цього у різні сторони йшли три дороги.
Тут брати зупинилися й розв'язали:
- Навіщо нам йти разом? Не чи краще кожному з нас піти своєю дорогою; таким чином, ми скоріше прийдемо до мети і як-небудь відшукаємо невідомий птаха. А поки сховаємо під цей камінь наші кільця, і хто раніше повернеться з видобутком, той побере своє кільце й поїде відшукувати інших братів, щоб разом повернутися до хворого батька.
Як розв'язали, так і зробили: зняли брати кільця зі своїх пальців, поклали під камінь і пішли кожний своєю дорогою.
Швидко, але довго йшов молодший брат Бахрам у невідому землю й на шляху своєму зустрів зелений луг. Тут він розв'язав відпочити від довгої й томливої подорожі.
Ледь тільки Бахрам приліг на траву, як неподалік здалися шість братів дивів. Помітивши Бахрама, один з дивів підійшов до нього й грізно закричав:
- Як насмілився ти, нахаба, зайти у наше царство? Навіть птаха небесний не сміють тут літати й дикі звірі нишпорити, а ти, незначна людина, дерзнув непрошеним гостем сюди з'явитися!
Із цими словами дів накинувся на шахзаде й праг розтерзати його, але Бахрам хоробро став захищатися. Після тривалої боротьби він переміг дива й зв'язав йому руки й ноги ременем.
Прийшов другий дів і у усі горло закричав:
- Як змів ти, зухвала людина, порушити незворушний наш спокій? Мало того, що ти опоганив наше царство своєю присутністю, ти ще так жорстоко посміявся над моїм братом, якого змушуєш принижено лежати зв'язаним на землі! Умри ж, нахаба!
Та дів кинувся на Бахрама, але шахзаде спритно схопив і зв'язав дива.
Потім підійшли поодинці до Бахраму третій, четвертий і п'ятий диви, але всіх їх осяглася та ж доля, що й перших двох: усі вони залишилися переможені й лежали тепер зв'язаними на землі.
Прийшов, нарешті, шостий дів і вступив із шахзаде у боротьбу. Після тривалих зусабо удалося було диву побороти Бахрама, по той, Усе-таки, увернувся мистецьки, зв'язав і шостого дива.
Побачили зв'язані диви, що й останній брат їх, найдужчий, упав і порятунок їх тепер полягає тільки у милосерді людини; стали вони тоді молити Бахрама, щоб той звільнив їх. Вони називали його своїм братом і кожний пропонував свої послуги.
Почув шахзаде їх благанням і звільнив усі. Диви виразили Бахраму глибоку вдячність і запросили у свої хороми, де всіляко намагалися йому догодити.
Нарешті, старший з дивів запитав:
-Повідай нам, брат Бахрам, з якою метою прийшов ти сюди? Шахзаде докладно розповів про свого хворого батька й про той чудесний птаха у золотій клітці, яку йому необхідно знайти. Вислухавши шахзаде, молодший дів викликнув:
- Як вирішився ти, брат Бахрам, йти за цим таємничим птахом у золотій клітці? Я знаю це царство; але всякий прихожий туди вже ніколи назад не вертається: птах перебуває у розкішному палаці злого дива й опікує величезною вартою. Але горю можна допомогти. Побери ти, Бахрам, небагато проса, небагато кукурудзи, солі й бритву, і підемо ми з тобою у цю тридесяту державу за чудесним папугою у золотій клітці.
Побрав шахзаде усе необхідне для дороги, попрощався з добрими дівами й у супроводі молодшого дива пустився у небезпечний шлях. По дорозі дів говорить Бахраму:
- Любий брат, як тільки ми дійдемо до границі заповітного царства, я залишуся тебе чекати, а ти підеш шукати палац, де перебуває папуга-співун у золотій клітці. Помни одне моє наставляння: що б ти не побачив по дорозі, що б не почув, що б тобі не представилося, - не обертай на це рівно ніякої уваги й спокійно продовжуй свій шлях, • Зустрінеш ти на шляху своєму людини з косою й бруском у руках, не обертай на нього уваги, не відповідай йому па його питання, а йди далі; вийшовши з терпіння, він кине у тебе бруском: якщо потрапить-ти скам'янієш, не потрапить-він сам перетвориться у камінь. Зустрінеш також людину з вогнем; пустить він у тебе вогонь; потрапить-згориш; не потрапить-сам згорить. Побачиш ти й багато чого іншого й,
Нарешті, кінь і свиню, прив'язаних до стовпів. Перед конем будуть лежати кості, а перед свинею ізюм; побери у свині ізюм і поклади коня, кістки ж покладеш перед свинею. Нарешті, дійдеш до палацу. Побачиш у ньому золоту клітку з папугою; бери цю клітку й скоріше вертайся назад. Якщо почнеться за тобою погоня, кинь на землю захоплене тобою просо; якщо буде знову наздоганяти тебе дів, кинь кукурудзу, потім бритву й, нарешті, сіль. Виконаєш усе у точності, - повернешся цілий і непошкоджений.
Через небагато часу, Бахрам і дів підійшли до границі тридесятого царства; тут дів залишився чекати, а шахзаде Бахрам продовжував свій шлях.
Чи Довго, чи коротко йшов Бахрам, невідомо. Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться. Зустрів він на своєму шляху людини, яка точила бруском косу.
-Куди ти, Бахрам, син славного шаха Аман-Шаха, Тримаєш шлях свій?-запитала невідома людина.
Але Бахрам не звернув на нього уваги й спокійно йшов своїм шляхом. Розлютила загадкова людина й кинула у шахзаде свій брусок, але не потрапив і перетворився у камінь.
Спокійно продовжував свій шлях Бахрам, поки не зустрілося йому інше випробування. Попався йому людей з вогнем, який закричав Бахраму:
- Куди ти; син славного Аман-Шаха, тримаєш шлях свій?
Не одержавши відповіді, він кинув вогонь у шахзаде. Промахнулася зла людина й сам згорів.
Нарешті, досягся Бахрам того місця, де були прив'язані до стовпів кінь і свиня. Перед свинею лежав ізюм, а перед конем кістки. У точності виконав шахзаде наставляння дива: побрав він у свині ізюм і поклав коня, кістки ж підніс свині й потім продовжував свій шлях.
Багато ще випробувань довелося перетерпіти шахзаде на своєму шляху, поки не досягся він того розкішного палацу, де перебував у золотій клітці папуга-співун. У самій середині палацу Бахрам знайшов бажаний птаха, побрав її й пустився у дорогу назад.
Раптом він почув, що усе дерева, камені, люди, птахи й інші живі істоти почали видавати жалібні стогони, у яких можна було розібрати слова про те, що зухвалий Бахрам прийшов незваним гостем у палац і викрав золоту клітку з папугою.
У цей час із палацу вийшов велетень-дів і поспішно направився до коня й свині. Але ледь тільки праг дів сісти на коня, як та зненацька стала проти:
- Занадто тридцять років пройшло з тих пір, як я зробила до тебе на службу, і за весь цей час ти кормил мене костями; Бахрам же дав мені ізюму. Як же мені служити тобі на шкоду цій людині?
Завив дів від обурення й кинувся до свині, підхопився на неї й помчався у погоню за Бахрамом.
Швидко їхав дів на своїй зачарованій свині й, нарешті, став наганяти шахзаде.
Оглянувся Бахрам, а дів уже близько, майже наздоганяє його. Вийняв він через пазуху просо й кинув на дорогу. Моментально виріс соковитий зелений луг, і свиня зупинилася, щоб поритися у траві. Довго підганяв її дів, але безуспішно: поки не нажралась досита свиня, не рушила з місця.
Бахрам уже далеко пішов від велетня, але, через небагато часу, свиня знову стала наздоганяти шахзаде. Тоді Бахрам висипав кукурудзу, і негайно ж виросло величезне кукурудзяне поле. Свиня знову зупинилася й почала пожирати кукурудзу.
Втретє дів став наганяти шахзаде. Кинув тоді Бахрам бритву, і відразу з'явилося за ним незліченна кількість бритв. На гострих бритвах свиня вся порізалася й не могла швидко йти. Минаючи кров'ю, свиня Усе-таки продовжувала погоню, і ось вона вже наблизилася до Бахраму. Але шахзаде дістав через пазуху сіль і кинув її на дорогу. Негайно ж з'явилося багато солі, яка набилася у рани свині. Вибившись із сил, вона впала; Бахрам же благополучно досягся того місця, де очікував його добрий дів, що дав йому настільки багато гарних рад і помогший йому дістати чудесний птаха.
Дів зрадів поверненню Бахрама й запросив його знову на відпочинок у палац братів. Шахзаде погодився було на речення, але потім заявив, що йому вже настав час повернутися до батька-падишахові, тому що чому скоріше той видужає, тем приємніше це буде його синовнему серцю.
Зворушливо попрощався шахзаде з добрими дівами й пустився у шлях.
Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться. Так і Бахрам не швидко досягся батьківського даху; ще довелося йому перенести багато чого безліч важких випробувань, певних йому долею.
Насамперед, дійшов Бахрам до того каменю, де він і його брати залишили по кільцю. Відвалив Бахрам камінь і побачив, що всі три кільця лежать на своїх місцях. Побрав шахзаде кільця й пішов шукати своїх братів. Довго йшов, невтомно йшов Бахрам, поки не добрався до одного досить прадавнього й багатолюдного міста, де розв'язав відпочити.
Гуляючи одного разу по місту, він, про, радість!.. побачив свого старшого брата Ахмеда, але, про, ужас!.. за прилавком у одному магазині. Іншого брата він помітив тут же неподалік, але яке приниження!. у шевця.
Спершу обоє брата не довідалися Бахрама, але той не сповільнив їм відкритися.
-Перед вами брат ваш, - сказав він. - Я привіз із собою птаха, який може повернути батькові здоров'я. Але що з вами? чи Цього очікував від вас батько наш?
Поникли головами Ахмед і Мамед, але робити було нема чого, зібрали вони на інший день свої пожитки й пішли з Бахрамом у стольне місто Аман-Шаха.
Скоро казка позначається, але не швидко справа робиться...
Зайшли три брати-шахзаде, Ахмед, Мамед і Бахрам, на своєму шляху у темний-претемний дрімучий ліс і, стомившись, розв'язали відпочити три дні.
Зробили брати з листів і галузей курінь, де й розташувалися. Потім Мамед і Бахрам пішли на полювання, а старший Ахмед залишився, щоб приготувати обід з дичини, підстреленої по дорозі, а також дивитися за речами й кліткою.
Діяльно прийнявся Ахмед за готування обіду, і ось, тільки встигнув він приготувати, як раптом з хащі лісу з'явився дідок-чарівник, ростом у аршин, а з бородою-у півтора аршинів.
Почав дідок-чарівник просити, щоб дали йому пообідати.
Ахмед не відмовив старому у проханні; але їжі дав йому мало, так що старий-чарівник залишився незадоволений.
Після тривалих сперечань, старий висмикнув з бороди пучок волосся й зв'язало Ахмеда. Потім, спорожнивши казан з варивом, чарівник звільнив Ахмеда й зник.
Брати повернулися з видобутком.
- Навіщо так запізнився з обідом наш брат?- запитали вони. Ахмед відговорився нездоров'ям.
На інший день залишився готовити кашу середній брат Мамед, а інші два брати пішли на полювання.
Знову прийшов зухвалий старий, зв'язав Мамеда, з'їв кашу, а потім, звільнивши його, пішов.
Утоплені Ахмед і Бахрам повернулися, але обіду не виявилося.
- Зненацька занедужав я, - сказав Мамед, - невміч було возитися з обідом.
Нарешті, залишився стерегти курінь молодший брат.
Приготував пресмачний обід, як раптом з'явився той же довгобородий дідок і став наполегливо вимагати від Бахрама віддати йому весь обід, Дав йому Бахрам чашку супу, але старий не удовольствовался цим і кинувся на шахзаде, щоб зв'язати нею своїми довгими волоссями з бороди. Почалася боротьба. Бахрам побрав ціпок і завдав сабоного удару чарівникові-старому по шиї.
Раптом, - про, чудо! - голова його відділилася від тулуба, упала на землю й покотилася ладь від куреня. За нею рушило й тулуб, залишаючи кривавий слід.
Повернулися брати з полювання, ситно пообідали й Бахрам розповів їм, що трапилося з ним у їхню відсутність. Мовчачи й з ненавистю вислухали Ахмед і Мамед свого молодшого брата й мовчачи стали збиратися у подальший шлях.
Тому ж зненавиділи Бахрама старші брати?
Що могло затьмарити їхні добрі братні почуття й породити жорстоку ворожнечу? Це була заздрість. Їхній молодший брат Бахрам дістав папуги, не із простих, звичайних птахів, а з таких, які могли існувати тільки у прекрасному саду Адама, тієї саме першої людину, слух якого від зорі до зорі, з раннього ранку до пізнього вечора птаха тішили своїм співом.
Папуга цей так прекрасно співав, що тільки від млості, по пророкуванню вченого хакима, залежало видужання шаха, батька трьох шахзаде. Та що ж! Тільки одному Бахраму вдалося дістати цей птаха у тому далекому невідомому царстві, тридесятій державі, звідки від початку існування миру ніхто не вертався живим.
Крім того, молодший шахзаде перевершував своїх братів неймовірної силою, безстрашністю й чудовою спритністю - усіма тими якостями, які допомогли йому подолати всілякі перешкоди. Як же отут не заздрити?
Затаївши злість, яка при всякому зручному випадку могла вилитися назовні, Ахмед і Мамед стали готуватися разом з Бахрамом до подальшої подорожі у царство від а. Але брати розв'язали насамперед відшукати по кривавих слідах старого-чарівника.
Ішли, ішли вони по дрімучому лісу й дійшли, нарешті, до, колодязя, у якого губився кривавий слід, залишений старим-чарівником.
- Спустите мене по мотузці у колодязь, - сказав Бахрам.-Подивлюся, немає-чи там чарівника?
Спустили брати молодшого шахзаде, а самі залишилися чекати на нього у отвору колодязя.
Перше, що кинулося Бахраму у очі, коли він опинився на дні колодязя, це лабіринт розкішних кімнат. Відчинив шахзаде двері першої кімнати й остовпів від подиву; перед очима його у розкішному кріслі сиділа красуня невиданая, про яку ні у казці розповісти, ні пером описати неможливо. Побачивши юнака, красуня заблагала:
- Заклинаю тебе, добрий молодець, послухайся мене, нерозумну; іди ти скоріше із цього місця проклятого, місця зачарованого. Якими шляхами ти потрапив сюди? Поспішай піти туди, звідки прийшов: довідається старий, злий чарівник, уб'є тебе неминуче.
Вислухав Бахрам красуню, але не злякався: цікавість була сабоніше страху.
Відчинив він іншу кімнату й очам його стала красуня ще більш чарівна. Осліплений красою, що й обуреваемий пристрастю до подвигів,
Відкрив Бахрам і третю кімнату. Тут побачив він красуню, воістину невимовну, яка перевершувала всіх інших подруг своєю сяючою красою. Іншої подібної красуні не знайти на всьому білому віті!
У цій же кімнаті ховався й старий-чарівник з довгою білою бородою. З появою Бахрама він моментально зник, красуня ж почала обливатися горючими сльозами й також просити славний юнака скоріше покинути це прокляте місце.
Бахрам приголубив царівну-красуню, розповів їй про свої пригоди, про своє походження; потім сказав їй, що бажає звільнити всіх красунь-царівен від пута чарівника.
Залилася сльозами дяки дівчина й просила свого рятівника, якомога швидше вибратися із цього зачарованого місця.
Зібрав Бахрам усіх трьох красунь і повів їх до виходу, до отвору колодязя.
Витяглися старші брати першу красуню, потім і другу, а коли дійшла чергу до третьої, вона сказала:
- Нехай мій рятівник першим увійде на біле світло. Чує моє серце, що, побачивши мене, залишать тебе, брати тут у підземелля.
Але Бахрам не послухався. Тоді царівна сказала:
- Помни ж, хоробрий юнак, моє наставляння: якщо брати твої залишать тебе у цьому глибокому колодязі, не віддавайся розпачу. Ранком ти побачиш на цім самому місці двох баранів - білого й чорного; вони будуть боротися один з одним. Улучив момент, стрибни спочатку на спину чорного барана; він перекине тебе на білого, а білий викине тебе на біле світло.
Із цими словами попрощалася красуня з Бахрамом, узялася за мотузку й через кілька хвилин зникла.
Витягшись третю дівицю, старші брати були уражені її незвичайною красою.
- Чули ми, щоправда, від наших предків про неписану красу однієї дівиці, - сказали вони, - але ніяк не думали, що вдостоїть нас аллах щастя бачити її. Залишимо Бахрама на дні колодязя, щоб ця царівна не дісталася йому; самі ж підемо й скажемо батькові, що ми, а не хто інший, знайшли заповітний птаха, а також звільнили цих красунь від чарів чарівника. Тоді всі почесті й слава будуть належати нам.
Як сказали, так і зробили. Залишили брати Бахрама у підземелля, а самі, захопивши із собою красунь, пішли до батька.
Розповімо тепер, що відбулося потім з Бахрамом. Як сказала красуня, так і трапилося.
На ранок з'явилися два барани, чорний і білий, і почали боротися; але про, нещастя! Переплутав шахзаде наставляння красуні про баранів, і тому присудив йому доля перетерпіти ще багато випробувань.
Виждавши момент, Бахрам підхопився на спину не чорного, а білого барана. Цей баран перекинув його на чорного, а той, - на жаль!-у підземне царство.
Пішов Бахрам куди ока дивляться. чи Довго, чи коротко йшов він, невідомо; ведене тільки те, що досягся він якогось столичного міста й поселився у однієї доброї бабусі. Став Бахрам допомагати їй у домашньому господарстві.
Одного разу шахзаде захотілося напитися роки, і він попросив про це бабусю, але замість води, та подала йому молоко.
- Хіба тут немає води? - запитав шахзаде.
-Немає, милий юнак, немає! - відповіла бабуся.- Ось уже тридцять років і три роки у нашому колодязі живе дивовижна змія, що пожирає нещадно людей;
Щодня ми повинні принести їй у жертву людини, щоб одержати небагато води. Сьогодні, наприклад, жереб упав на тутешню красуню-царівну, і вона беззаперечно повинна піти до колодязя й кинутися у отверстую впасти цього злого чудовиська.
Та дійсно, скоро Бахрам побачив молоду красуню, що зупинився у глибокому горі у колодязя.
Побіг Бахрам до колодязя з кинджалом у руках із усього розмаху кинувся на огидну змію й по рукоять устромив їй у горло величезний перський кинджал. Завило від болю чудовисько й повалилося мертвим до ніг царівни. Красуня не знаходила слів, щоб дякувати хороброго юнакові. Омочила вона у крові чудовиська свою руку й всею долонею зробила червону печатку на спині Бахрама, а потім нечутно вийшла у будинок батька-шаха.
Несказанно зрадів шах, побачивши своє єдине дітище цілим і непошкодженим.
- Хто б це міг бути визволителем моєї дочки?-запитав він.
Царівна розповіла йому про те, що трапилося, і невідомому рятівнику.
Кликнув тоді клич старий шах, зібрав свою дружину й наказав, будь-що-будь знайти визволителя, що зник, щоб видати за нього свою улюблену дочку.
Довго слуги шаха шукали Бахрама, але повернулися ні із чим. Знову кликнув клич шах і наказав зібратися всьому народу, щоб відшукати серед маси переможця дивовижного звіра.
Слух про цей, переходячи з вуст у вуста, швидко поширився по всіх царствах, по всіх державах. Кожний божий день із раннього ранку до пізнього вечора палац шаха наповнювався безліччю доблесних юнаків, що жадали правим і неправим шляхом добитися руки красуні-царівни.
Кожний з них заявляв старому шахові:
- Я звільнив твою дочку з пазурів чудовиська. Але й кожний з них ішов назад із соромом, викритий у неправді.
Царівна оглядала у кожного юнака спину й говорила:
- Ні, шах-батько, не він мій визволитель! У того кривавий відбиток моєї долоні.
Із усіх кінців світу заюшили хвилями на палацову площу усе - старий і молодий, бідні й багаті, немічні й здоровіші, добрі й злі: хто пішки, хто верхи, дивлячись по званню й по стану. Усі, від мала до велика, прагнули у стольне місто славного шаха для того, щоб побачити, чим розв'яжеться важлива подія у житті шаха, а також і всього держави.
Багато прекрасних юнаків пройшло повз царівну, але рятівника-нареченого між ними не виявилося. Народ перебував у томливому очікуванні. Після довгих і даремних пошуків доклали шахові, що серед юнаків, що з'явилися, не знайшли рятівника.
Та ось, один з добрих візирів шаха підійшов до шаха й шанобливо заявив:
- Государ! тут у бабусі живе невідомий юнак: його ще ми не бачили.
Привели Бахрама, і молода царівна негайно ж довідалася свого рятівника:
- Ось той, кого ми шукали!-викликнула вона, указавши на щасливого юнака, на спині якого червонів відбиток руки царівни.
Гаряче обійняв старий шах Бахрама й сказав:
- Проси, хоробрий юнак, від мене, чого ти прагнеш: усе буде тобі дане; рука ж моєї дочки відтепер належить тобі.
Шанобливо вислухав Бахрам слова старого шаха, подякував йому й
Сказав:
- Государ! Наречена у мене є, а у царстві мого батька всього, славу богу, удосталь; нічого від тебе, могутній шах, я не прагну, як тільки ради, як вибратися мені із твого славного підземного царства на біле світло, де змучений хворобою, чекають мене мій старий шах-батько й томимая очікуванням моя наречена, славна царівна.
- Ніхто не може тебе, доблесний шахзаде, винести на білий
Світло, - відповів шах, - крім чарівного птаха Рох, що живе у дрімучому лісі на величезному дереві. Птах ця несе яйця й виводить пташенят, але щороку під час відсутності матері, аждаха пожирає їх.
Якщо ти вб'єш цього аждаха, то Рох винесе тебе на біле світло.
Вислухав Бахрам рада шаха й подякувала йому. Що благословляється народом, він залишив місто й відправився у той дрімучий ліс, де жив чарівний птах Рох.
Небагато, чимало йшов Бахрам і досягся дрімучого лісу, отут він помітив, як аждаха піднімається по стовбуру дерева до величезного пташиного гнізда. Оголивши кинджал, Бахрам кинувся на аждаха й убив його, а сам приліг відпочити тут же під деревом.
Через небагато часу, прилетів птах Рох і побачила людину, що спить під деревом. Захотіла чудо-птах убити юнака й кинулася на нього, але пташенята заблагали:
- Не вбивай, матір, рятівника!
Довідавшись, у чому справа, птах-мати розпростерла крила над Бахрамом і, таким чином, захищала його від пекучих сонячних променів. Прокинувся шахзаде, і птах Рох сказала:
- Проси, Бахрам, чого прагнеш, ти врятував моїх дитинчат від заклятого мого врага-аждаха.
- Нічого не прошу від тебе, могутній птах, - відповів Бахрам, - прошу тільки про одне: винеси мене з підземного царства на біле світло.
Важке завдання стояло розв'язати птахові Рох, але нема чого було робити. Запаслася вона за допомогою Бахрама водою, м'ясом птахів і звірів лісових, посадила шахзаде собі на спину й здійнялася у височінь небесну.
Чи Довго, чи коротко летів птах з Бахрамом на біле світло, невідомо; тільки стала Рох слабшати, а запас їжі скінчився, хоча до білого світла залишалося летіти небагато.
- Загинемо ми!-сказав птах.- Нема чим мені підкріпити свої сили.
Побрав Бахрам кинджал, вирізав з ноги шматок м'яса й кинув його птахові Рох. Понатужився птах і виніс, нарешті, шахзаде на біле світло. М'ясо ж людини залишилося у неї у роті; занадто смачно здалося воно птахові, і залишила вона його для своїх пташенят.
Помітивши, що Бахрам через глибоку рану не може йти, Рох приклала м'ясо знову до рани й поторкала своїм пером: рана негайно зажила.
Потім чудесний птах Рох дала Бахраму перо й сказала:
-Побери, славний шахзаде, це перо й, коли з тобою трапиться нещастя, піднеси його до вогню, і я з'явлюся перед тобою, як аркуш перед травою.
Із цими словами птах залишив шахзаде, і він пішов по невідомих землях, назустріч невідомості.
Довго йшов Бахрам по невідомій країні й досягся великого міста. Найнявся він до одному крамареві й абияк заробляв собі хліб для їжі.
Через небагато часу, рознеслася поголоска, що славні сини Аман-Шаха-Ахмед і Мамед-Одружаться. Поголоска ця, переходячи з вуст у вуста, дійшла й
До Бахрама. Підніс він своє чарівне перо до вогню й перед ним негайно ж став птах Рох.
- Що тобі потрібно від мене, славний шахзаде?- запитала вона.
-Знайди мені, - попросив Бахрам, - найкращий коня-га світлі, постач мене сталевою зброєю й розкішним платтям. Прагну поїхати й подивитися на весілля моїх братів.
Полетів птах Рох, а через годину вже стояв перед Бахрамом чистокровний арабський кінь і гордо потряхивал гривою. На самому ж собі шахзаде побачив пишний одяг і дорога зброя.
Сіл він на коня й поскакав у царство батька Аманшаха. Як стріла, летів Бахрам через ліси, гори й доли, швидким соколом нісся він у височіні небесної на своєму арабському коні й, нарешті, досягся батьківського палацу.
У палаці справлялося весілля шахських синів. Навколо стояла величезна безліч народу, що жадав побачити весільне торжество. Тут були й бідні й багаті, і знатні й незнатні.
Увійшов Бахрам у шахські хороми невпізнаний і побачив, що старий батько лежить ще хворий у постелі. Чудесний папуга у золотій клітці висить над головою шаха й не співає.
Як тільки ввійшов Бахрам до батька, папуга у перший раз запік чарівним голосом.
Усі сановники й візири шаха здивувалися співу заморського птаха: ніколи не чули вони такого співу Ще більш були здивовані візири, коли побачили, що улюблений їхній шах, ось уже три роки, що лежав на смертному одрі, відразу видужав і встав з постелі бадьорим і свіжим.
Весілля Ахмеда й Мамеда прийняла ще більш урочистий і веселий характер: десять днів тривав бенкет.
На одинадцятий день виїхали брати-наречені у поле на джигітування. Сюди ж зібралася безліч народу, у середовищі якого був і Бахрам на своєму коні. Вийшов він змагатися із братами у перегонах.
Образилися Ахмед і Мамед зухвалістю незнайомця, але змагатися погодилися. Птахом помчалися витязі по гладкому полю, але Бахрам обігнав братів. Стали вимагати Ахмед і Мамед другого змагання обігнав їх Бахрам і у другий раз. Обуяло обурення й заздрість старших братів, і стали вони вимагати й третього змагання. Та ось, під час джигітування, Бахрам відрубав голови своїм пихатим братам-зрадникам і поїхав до батька у палац. Тут він відкрився батькові й розповів йому про свої пригоди. Зрадів шах своєму молодшому синові, заповів йому своє царство, а старших-ахмеда й Мамеда-Прокляв.
Після цього Бахрам одружився на молодшій чарівної цяревне-красуні, яку він звільнив від пута старого-чарівника; на старших двох красунях одружилися чужоземні шахи.
Зажив Бахрам зі своєю царицею мирно й щасливо, а з ними спокійно доживало своє століття й шах Аманшах, шанований до труни Бахрамом і всіма підданими.
З неба впало три яблука: одне-оповідачеві, інше-слухачам, а третє-дервішеві, що коштує у наших воріт і просить милостині.