Жили-Минулого у одному державі за давніх часів два сусіди. Один з них обманом, нечесним шляхом розбагатів і став купцем. Інший сусід чесною працею звів собі будинок, розбив сад, став садівником. Одного разу між сусідами розгорілася суперечка. Купець говорить:
- Послухай, сусід, бачу я, як ти днем і вночі у поті чола свого трудишся. Давай-но я навчу тебе легко заробляти гроші.
- Та як це? - запитав садівник.
- Купуй дешево, продавай дорого, обманюй людей, будь-якими шляхами прагни урвати побільше. Отоді й багатство твоє збільшиться, і спокійніше на душі стане, - повчав купець.
- Ні, сусід, - відповідав садівник, - не прагну я такого багатства. Людей повинен заробляти гроші тільки чесною працею.
Але купець не погоджувався із цим. Довго вони сперечалися так. Нарешті купець запропонував:
- Давай вийдемо на дорогу й запитаємо у перших трьох зустрічних, хто з нас прав. Якщо скажуть, що прав ти, віддам тобі усе своє добро, якщо ж буду прав я - заберу усе твоє. На цьому й вирішили.
Вийшли на дорогу. чи Довго, чи коротко йшли вони, зустріли на дорозі юнака.
Купець сказав:
- Розсуди-но ти нас, синок. Я говорю, що багатство краще нагромадити грабежем. А ось сусід мій затверджує, що добро необхідно наживати чесною працею. Хто з нас прав?
- Звичайно, прав ти, пан купець, - відповів юнак.
- Ну, що я тобі говорив? - вимовив купець, повернувшись до сусіда. Садівник не додав великого значення словам юнака, подумав про себе,
Що молодий ще, звідки йому знати таке, і запропонував:
- Ну що ж, продовжимо шлях. Аллах трійцю любить - залишилися двоє.
Вони пішли далі, дійшли до лісу, поглибилися у нього. Ішли-Ішли й вийшли на зелену галявину, на якій із землі бив ключ. Напилися вони води із джерела, небагато відпочили й знову пустилися у шлях. Незабаром зустрів їм мисливець - по особі видне було, що лиходій. Купець підійшов до нього:
- Братик мисливець, розсуди ти нас. Я говорю, що багатство краще збирати хитрістю, нечесним шляхом, а ось садівник затверджує, що чесний шлях краще. ВідповіДай-но, хто правий з нас?
- Пан купець, - відповів мисливець, - прав ти. Бідний садівник здивовано вимовив:
- Братик купець, підемо-но, пошукаємо третього. Подивимося, щось скаже він. чи Довго, чи коротко йшли, дійшли до якоїсь юрти. Бачать, перед юртою
Сидить дідок. Привітавшись честь честю, розповіли старому про свою суперечку.
- Я вважаю правим купця, - сказав старий, вислухавши їх. Садівник, почувши відповідь старого, ледве розуму не втратився. Цікаво, є чи у цьому краї хоч один чесний і чималий
Людей? - думав він про себе. - Кого не зустріли, усе схвалюють безчестя й неправду.
- Скажи-но, старий, а чим ти сам займаєшся? - запитав уже вголос садівник.
- Я був шахським катом, - відповів старий.
Ну, якої ж справедливості можна чекати від ката? - розв'язав садівник.
Та ось, програвши у суперечці, садівник був змушено віддати усе нажите чесною працею добро купцеві. Залишившись без усього, садівник розв'язав: чому жити серед таких людей, краще переїхати у інші краї. Задумане - зроблене: зібрався й рушив у дорогу. Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться, ішов він ішов і дійшов до печери у дуже пустельній місцевості, оточеної крутими скелями. Лив сабоний дощ, укритися, крім як у печері, було ніде, тому він увійшов у неї. Оглянувся, бачить печера-те обжита. Стільки тут усякого добра, що очі розбігаються. У одному куті - коштовності, у іншому - дорогі тканини, далі - мішки із пшеницею й рисом. Та чого отут тільки не було! Настали сутінки. Дощ лив не перестаючи. Садівник було зібрався вийти з печери, як побачив групу людей, що йдуть у його сторону. Він сховався у далекому куті печери. Ті, що прийшли зручно розташувалися, розстелили скатертини, сталі їсти й пити. З їхньої розмови стало ясно, що це сорок розбійників, а печера - їх будинок. Розбійники стали обговорювати план пограбування шахської скарбниці. Отаман розподілив обов'язки, і потім, озброївшись, спорядившись, розбійники рушили у шлях. Слідом за розбійниками втік з печери й садівник.
Розбійники дуже вміло обчистили шахську скарбницю. Занурили вони награбоване на верблюдів і привезли у свою печеру. Ранком усюди рознісся слух, що вночі була пограбована скарбниця падишаха. Падишах скликав увесь двірський люд і наказав розшукати розбійників.
Головний візир падишаха виступив уперед і, поклонившись, сказав:
- Так протриває життя падишаха, не нова ця справа. Ось уже кілька років ці розбійники грабують народ, ніхто не може їх піймати, невідомо навіть, де вони живуть.
- Нічого знати не прагну, - сказав падишах. Нехай військо обшукає усе місто й розшукає розбійників, хоч під землею.
Ослухатися падишаха було не можна, тому візир, радники, усі придворні, побравши по загону воїнів, розійшлися на пошуки розбійників. Сім днів, сім ночей тривали пошуки, але розбійників і сліду нема. Усі, несолоно хлебавши, повернулися у палац.
А бідний садівник по дорозі у місто тільки й чув про пограбування шахської скарбниці. Добре знаючи про те, що трапилося,, садівник прийшов до палацу, попросив відвести його до шаха. Поклонившись, він сказав: - Так протриває життя падишаха, я знаю, де ховаються розбійники, що ограбували твою скарбницю. Шах викликнув:
- Якщо це правда, половина скарбів твоя.
- Так протриває життя шаха, - відповів садівник, - мені не потрібно ніяких скарбів. Недалеко від твого міста є печера. У ній проживають сорок розбійників. Скарби твої вони віднесли й сховали у цій печері.
Шах негайно відправив до печери дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять збройних мечами вершників. Шахські воїни знайшли у печері, крім шахської скарбниці, багато іншого добра, але ні однієї живої душі там не було. Улаштували засідку, але розбійники так і не з'явилися. Тоді навантажили усе, що було у печері, на верблюдів і привезли у палац. Падишах був безмежно радий.
- Ну, мандрівник, - сказав падишах садівникові, - я тримаю своє слово -половина цього добра твоя.
- Так протриває життя шаха, - відповів садівник, - мене, як тебе ці розбійники, якийсь час назад підступний ограбував якийсь купець, розорив украй. Так що мені для життя досить і жмені золота.
- Цього мало, - заперечив падишах, - проси ще що-небудь, не соромся. Садівник відповів:
- Так пребудет у вічному здоров'ї владар миру, у печері розбійників, крім твоїх скарбів, багато награбованого у народу. Було б непогано повернути усе це власникам.
Падишах погодився із садівником. Глашатаї оголосили по місту волю владаря. Кожний забрал своє добро. Садівник же побрав подароване йому шахом золото й рушив у дорогу назад. Три дні й три ночі йшов він і дійшов до рідного міста. На золото шаха почав він потихеньку будувати собі новий будинок, саджати сад. За короткий час відновив він свій колишній достаток. Сусід садівника, купець, побачивши це, прийшов до нього, привітався й запитав:
- Сусід, адже ти розорився. Звідки ж у тебе це багатство? Садівник знав, як жадібний купець. Бачить, що й зараз він замишляє чергову хитрість, і відповідає:
- У такому-те місті протягом декількох років орудували сорок розбійників. Грабували вони народ. Дійшла справа до того, що обчистили вони й шахську скарбницю. Випадково я довідався, де ховаються розбійники, і сповістив про це падишахові. Шахська челядь, знищивши розбійників, повернула людям їх добро. А люди у знак вдячності обдарили мене. Якщо прагнеш - піди у це місто й говори кожному зустрічному, що це ти повідомив про місце перебування розбійників. Люди обдарять і тебе золотом-сріблом. Так ти, не вдаривши палець про палець, помножиш свої багатства. Жадібний купець, повіривши садівникові, повернувся додому, захопив свій хурджун і рушив у той самий
Місто. У міських стін зустрів трьох людей. Підійшов він до них і говорить:
- чи Знаєте ви, хто я?
- Ні, не знаємо, - відповіли люди.
- Я той, хто показав падишахові печеру сорока розбійників, - говорить купець.
Виявляється, ці троє минулі із сорока розбійників.
- Ах, радість яка! - викликнули розбійники, не бажаючи упускати випадку. - Так ми ж тебе всюди шукаємо. Покажи-но ти нам свій будинок, ми стільки подарунків тобі наносимо, що нікуди буде складати. Купець сказав, де живе. А розбійники скликали всіх своїх товаришів і прямо направилися до будинку купця. Віднесли вони з купецького будинку усе, що можна було віднести. А самого хазяїна побили до півсмерті. Три дні й три ночі лежав бездиханний купець, ледве богу душу не віддав. Але поступово поправився. Садівник прийшов провідати купця.
- Бачиш, що із мною приключилося? - викликнув купець, забачачи сусіда.
- Я давно знав, що так буде, пан купець, - відповів садівник.-Нечесно нажите - так і втрачають.