У деякому царстві, у деякій державі жив зі своєю дружиною птахолов. Важко жилося їм на землі; не раз голод змушував їх оплакувати свою гірку долю. Іноді чоловік відлучався на якийсь час у чужі країни, ловив там птахів, продавав їх за незначну ціну й тем підтримував своє існування. Дружина ж його працювала у багатих людей і своєю працею заробляла тільки на хліб. Та ось їй довелося випробувати ще більш сабоний удари долі; чоловік її, з яким вона розділяла й радість і горі, раптом помер.
Бідна вдова стала предметом загального жалю. До того ж, у цей час вона була вагітна й не могла працювати, як раніше. Коли ж у неї народився син, то їй довелося опікуватися не тільки про себе, але ще й про маленького сина. Його назвали Ибрагимом.
А час ішов; ішли року за роками, і Ибрагиму минуло дванадцять років. Він не міг байдуже дивитися на матерів, виснажен, що схудла від невсипущих праць і турбот.
- Мама, - одного разу запитав він її, - у мене є батько? Якщо є батько, то де він і чому займається?
- Був у тебе батько, - відповіла мати, - так умер. Займався він птицеловством і залишив після себе мережа й дудку, за допомогою яких ловив птахів.
- А де ця спадщина?-запитав хлопчик.
- Геть, лежить у скрині без уживання, - відповіла мати й показала рукою на скриню.
Ібрагім з жаром кинувся до скрині, дістав незавидне батьківське
Спадщина й прийнявся розглядати його. Отут він розв'язав додержуватися своєму батька й займатися його ремеслом.
Одного разу Ібрагім заявив матері, що він має намір йти ловити птахів і просив її приготувати для нього дорожні припаси. Мати здивувалася несподіваному наміру свого сина й запитала, куди він направляється? Ібрагім сказав матері, що має намір мандрувати доти, поки не зглянеться над ним бог і не пошле йому своєї благодаті. Це дуже торкнуло нещасну матір, і вона зі сльозами на очах стала готовити сина у дорогу. Вона зайняла у одного багатія небагато грошей із зобов'язанням працювати у нього півроку. На ці гроші нещасна мати купила синові хліба й сиру на дорогу.
Одного разу, рано ранком, наш Ібрагім попрощався з матір'ю й відправився у шлях. Ішов він днем і вночі, і на третій день опинився на узліссі незнайомого лісу. Тут Ібрагім улаштував собі курінь, щоб пожити у ньому дуже недовго; ледь тільки він розставив мережу й почав дути у дудку, як з'явився незвичайний птах. Кожне перо у неї мало особливий колір.
Коли вона з'явилася, Ібрагім не міг намилуватися нею, і велика була його радість, коли цей птах раптом потрапив у мережу. Ібрагім швидко схопив її разом з мережею й, недовго думаючи, повернувся додому, щоб розділити свою радість із матір'ю.
Мати Ібрагіма надзвичайно обрадувалася поверненню сина з такою счастливою добичею. Вона була впевнена, що всякий охоче заплатить за цей птаха, але Ібрагім і не думав продавати її: він посадив її у клітку й став любуватися її красою.
Через якийсь час птах зніс яєчко. Бідне сімейство прийшло у замилування, коли побачило, що і яйце було таке ж незвичайно гарне, різнобарвне, як і сам птах. Мати Ібрагіма побрала яйце й пішла до крамаря.
Крамар дав їй за яйце небагато грошей і обіцяв удвічі більше заплатити, якщо вона принесе йому ще таке яйце. Досить задоволена вона повернулася додому.
Крамар же побрав це яйце й відправився у місто, щоб принести це яйце у подарунок шахові. Шах зрадів такому подарунку й щедро нагородив крамаря.
Як тільки крамар вернувся додому, мати Ібрагіма принесла йому ще два яйця. Крамар знову відніс їхньому шахові. Шах дозволив йому побрати із шахської скарбниці стільки грошей, скільки він зможе. Крамар поспішив, звичайно, скористатися дозволами шаха.
Таким чином, крамар за дуже короткий час став одним із самих багатих людей у місті. Мати ж Ібрагіма, довідавшись про причину його швидкого збагачення, перестала вже продавати йому яйця, хоча той пропонував їй за кожне яйце більші гроші.
Раз Ібрагім побрав кілька таких яєць і сам відправився до шаха. Шах винагородив Ібрагіма ще краще, чим крамаря: йому було дозволено побрати із шахської скарбниці грошей, скільки завгодно.
Довідавшись, що Ібрагім пішов до шаха, крамар також пішов за ним. Дорогою він зустрів Ібрагіма, який вертався від шаха, і став просити його дати йому з отриманих грошей деяку суму, але Ібрагім відмовився. Той сабоно образився й заприсягся помститися йому.
Після цього Ібрагім ще кілька раз ходив до шаха з подарунками й щораз одержував щедрі нагороди від нього.
Тим часом крамар став думати як би позбавити Ібрагіма його завидного багатства.
Одного разу ранком крамар відправився до шаха й сказав йому:
- Ваша величність! Не ухвалюйте більше від Ібрагіма яєць, а краще зажадайте від нього той дивовижний птаха, який несе такі чудесні яйця. Вона гідна шаха, а не якогось сільського хлопчиська.
Шах подумав небагато й погодився з думкою крамаря.
На інший день Ібрагім знову з'явився до шаха з яйцями. Шах, як звичайно, винагородив його й велів • принести на інший день птаха, який несе такі чудесні яйця. Речення шаха здалося Ибрагиму занадто важким.
Засмучений він повернувся додому й розповів матерям про наказ шаха. Втратитися цього птаха було для них великим нещастям, хоча вони знали, що шах винагородить їх за це дуже щедро.
Довго мати й син думали, але не прийшли ні до якого висновку. Але так чи інакше, вони повинні були виконати наказ шаха й поступитися йому птаха.
Наступного дня Ібрагім із птахом відправився до шаха. Побачивши птаха шах здивувався. Він дозволив Ибрагиму побрати зі скарбниці золота, скільки йому завгодно.
З тих пір Ібрагім став видним багатієм. Особливо заздрив йому крамар, так що навіть замірявся на його життя. Крім того, Ібрагім став одним з наближених шаха й щодня відвідував його.
Таке розташування шаха до Ибрагиму було вкрай неприємно крамареві. Усілякими заходами він намагався ушкодити йому. Одного разу крамар відправився до шаха й сказав йому:
-Ваша величність! Птах, який приніс вам Ібрагім, несе всього три яйця у тиждень, а через якийсь час вона перестане нестися, тому що немає самця. Накажіть Ибрагиму піймати й принести самця.
Шах послухався крамаря й на інший день, коли Ібрагім, по звичаю, прийшов до нього, наказав негайно принести птаха-самця, а якщо ні, то загрожував стратою.
Розстроєний і засмучений Ібрагім повернувся додому й розповів матері про те, що трапилося,. Мати заспокоїла Ібрагіма:
- Відправся, - сказала вона - знову на те місце, де ти піймав цей птаха, розстав мережу й дуй у дудку. Коли прилетить самець, те вуж не упускай його з виду доти, поки не піймаєш його.
Слова матері трохи підбадьорили Ібрагіма. Він зібрався у нову подорож. На четвертий день Ібрагім прибув на опушку знайомого вже йому лісу. Він як і раніше влаштувався тут і став з нетерпінням очікувати появи чудесного птаха.
Нарешті, вона прилетіла, і Ібрагім без особливої праці піймав її. Пійманий птах виявився ще краще колишньою. Ібрагім був у нестямі від радості й негайно повернувся додому.
Він так стомився у дорозі, що після повернення додому спав цілих три дні. На четвертий день він побрав із собою птаха й відправився до шаха. Шах був уражений красою нового птаха й, як завжди, щедро нагородив Ібрагіма.
Довідавшись про усе це, крамар розлютувався: заздрість мучила його ще більше. Він намагався применшити славу Ібрагіма, а той, навпаки, ще більш піднявся тепер і став користуватися незвичайним розташуванням шаха.
Крамар намагався придумати ще що-небудь на шкоду Ибрагиму й, нарешті, розв'язав докласти шахові про те, що існує чудесна троянда; якщо її придбати, то можна цілий рік любуватися її красою, свіжістю й чудесним ароматом; але спроба добути цю троянду сполучена з більшими небезпеками: вона росте тільки у одному саду й на єдиному кущі, сад же цей належить
Діву, який уже погубив багатьох людей, що намагалися дістати її; крім того, сад оточений стіною у п'ять сажнів висоти й у один сажень товщини, а вхід у нього тільки через одні ворота, у яких прив'язано два люті леви.
Рано ранком крамар відправився до шаха, який був у гарному настрої й радо прийняв його.
- Государ, - після деякого мовчання почав крамар, - ти незвичайно багатий і могутній; до тебе приїжджає безліч гостей, але всі вони зауважують один недолік у твоєму палаці: у тебе немає незвичайної троянди.
- Я охоче збагатив би того, - сказав шах, - хто доправив би мені одну з незвичайних троянд, але тільки, чув я, що багато намагалися дістати її, так не повернулися.
- Це перешкода, - сказав крамар, - можна подолати: сирота Ібрагім, який по твоїй милості став тепер багатієм, має чарівні здатності; він, адже, за допомогою чарівництва доправив тобі райських птахів; для нього на землі немає нічого неможливого.
Шах повірив крамареві й за спритність навіть призначив його своїм сановником. У цей час з'явився до шаха Ібрагім, шах і запропонував йому виконати те, про що говорив крамар.
Ібрагім перший раз у житті почув про таку незвичайну троянду й не знав, де і як можна дістати її.
Зі сльозами на очах він повернувся додому. Дарма мати намагалася довідатися про причину цих гірких сліз:
Ібрагім був не у змозі вимовити жодного слова. Нарешті, і вона стала плакати. Довго вони ридали, поки у сльозах не заснули.
Коли вони прокинулися, Ібрагім розповів матерям про новий наказ шаха. Нещасна мати багато раз чула про незвичайну троянду й знала, як важко й небезпечно її дістати. Вона була переконана, що син її вже більше не вернеться із цієї подорожі. Але потрібно було коритися й виконати шахський наказ.
Ібрагім у розпачі робив усі, щоб скоріше відправитися за трояндою й скоріше покінчити життя, так йому було важке. Але мати вмовила його залишитися з нею ще хоч кілька днів.
Бідна мати не відходила від сина ні ча крок. Вона готова була втратитися всього свого багатства, аби тільки син залишився з нею. Вона не знала, чим годувати Ібрагіма, і щодня готовила для нього обід з п'яти, шести блюд; але Ибрагиму було не до їжі: він постійно думав про майбутню подорож.
Нарешті, настав день, коли мати обійняла востаннє свого сина й благословила його у небезпечний шлях. Ібрагім побрав із собою багато грошей. Йому потрібно було бути у дорозі дуже довго.
Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться.
На третій рік своєї мандрівки Ібрагім доїхав, нарешті, до того саду, де цвіла чудесна троянда.
Отут він відпочив кілька днів і на сьомий день повільно підійшов до саду.
Сад був такий великий, що обійти його коштувало йому більших праць. Довго бродив Ібрагім навколо стін саду, але ніде не знаходив входу.
Він збирався було лягти й заснути, як раптом почуло голосне ревіння. Ібрагім обернувся й побачив, що немов гора якась наближається до нього. Це був дів, власник саду. Ібрагім сабоно злякався й сховався за кущ.
Тим часом, дів усе більше наближався до нього й, нарешті, підійшов до куща, за яким сховався Ібрагім. На щастя, дів не помітив його. Підійшовши до стіни свого саду, дів ударив кулаком про стіну: вона негайно розступилася, і
Дів увійшов у сад. Ібрагім же у цей час вийшов зі своєї засідки й пішов за ним. Увійшовши у сад, він був уражений його видом, красою й ароматом. Але він не переставав спостерігати га дивом і побачив, що той увійшов у палац. У палац Ібрагім увійти не вирішився, тому що боявся, що дів помітить його там і розтерзає.
Він сіл під деревом і став обмірковувати, як йому зробити. Але цікавість узяла гору й він розв'язав пробратися у палац.
Він пройшов дуже багато пишних кімнат і, нарешті, досягся гарної зали, у якій на дорогоцінному килимі сиділа красуня неземної краси, а на підлозі розтягся дів, поклавши голову на коліна цієї красунь. Побачивши незнайомого парубка, красуня відчула жалість до нього й знаками веліла йому вийти, але Ібрагім не послухався. Тоді красуня сказала:
- ПРО, нещасний! чи Бачиш ти цього велетня? Він тільки що заснув; через день він прокинеться й розірве тебе на клаптики; краще вдалися, поки не пізно.
Ібрагім на це відповів, що, побачивши її, не у змозі залишити її у руках дива; він або вмре, або відвезе її із собою.
- Не намагайся звільнити мене, - сказала красуня. - Багато джигітів намагалися звільнити мене, і усе гинули на цім місці. Я не прагну, щоб і ти загинув заради мене. Скажи мені, для чого ти прийшов сюди? Може бути, я можу бути тобі корисної.
Ібрагім відповів, що він уже два роки перебуває у шляху й прийшов сюди, щоб звільнити її з полону.
Почувши це, красуня відсунула від себе голову дива, устала, повела Ібрагіма у одну кімнату й веліла йому поспати й відпочити тут до наступного дня. Коли дів прокинеться й піде, по своєму звичаю, полювати, то вони у цей час і порадяться як їм зробити. Розпорядившись таким чином, красуня відправилася знову у залу, села на колишнє місце й поклала голову дива на своє коліно.
На інший день дів прокинувся й сказав красуні, що тут пахне людським духом.
- Може бути, - сказала красуні, - ти розтерзав якої-небудь нещасної людину, і у тебе у роті від нього залишився захід. Інакше, який же людина дерзне ввійти сюди?
Дів повірив і відправився на полювання. Красуня ж пішла відвідати свого гостя й застала його сплячим. Вона розбудила його, і вони розв'язали втекти від дива.
У дива було багато швидконогих коней. Красуня вибрала з них шість найкращих і веліла Ибрагиму осідлати їх. Він негайно виконав її наказ. Потім вони ввійшли у одну з кімнат дива, де зберігалося золото, наповнили їм вісім мішків, нав'ючили ними чотирьох коней, а на дві селі самі й пустилися у шлях.
Увечері дів повернувся з полювання й, не заставши своєї улюбленої будинку, розлютувався. Він обшарив усі кімнати, обійшов увесь сад, але дарма; Хуршид, - так звалася красуня, - і сліду нема.
Тоді дів зайшов у стайню й праг було осідлати свого улюбленого швидконогого коня, але і його не виявилося на місці. Тоді дів сіл на іншого коня й помчався слідами викрадача.
Ібрагім і Хуршид їхали без зупинки цілий день. На другий день Хуршид сказала Ибрагиму:
-Оглянься назад і скажи, що бачиш? Ібрагім відповів, що він бачить на обрії якась хмара.
-Це не хмара, - сказала Хуршид, - а пара, яка виривається з ніздрів і пасти діва. Він сабоно розгніваний і пустився за нами у погоню.
Через деякий час, Ібрагім знову оглянувся назад. Цього разу він, крім хмари, почув якийсь шум, схожий на виття вітру.
-Це дів сопе, - сказала красуня, - виходить, він перебуває недалеко від нас.
Втретє Ібрагім оглянувся назад і побачив, що згусла хмара наблизилася, покрило їх, і накрапає навіть дрібний дощик.
- Хмара згустилася, - пояснила Хуршид, - тому, що дів перебуває дуже близько від нас; дощ же походить від слини дива.
Тоді вони помчалися ще скоріше, щоб урятуватися від дива. Через якийсь час Хуршид сказала Ибрагиму, що їм більше побоюватися нема чого, тому що вони проїхали границю, за яку дів не сміє переступити.
Інший шлях вони проїхали у два місяці, а на третій уже минулому будинку. Мати Ібрагіма, побачивши сина, не вірила своїм очам, і радості її не було меж. Ібрагім же навіть не довідався своєї матері з почервонілими очима, до того вона схудла, сполотніла; з тих пір, як попрощалася зі своїм сином, вона перестала їсти й пити й постійно плакала про нього.
Ібрагім і Хуршид приїхали такими втомленими, що цілий місяць не могли оправитися. Ібрагім з кожним днем усе більше й більше привязивался до прекрасної Хуршид, яка теж дуже полюбила Ібрагіма. Виявилося, що Хуршид була дочкою одного шаха. Вона була викрадена дивом вісім років тому, коли зі своїми подругами вийшла на прогулянку Тоді їй було одинадцять років.
Після повернення додому, Ібрагім, за пропозицією Хуршид, почав будувати собі палац, який повинен був перевершити своєю добірністю й красою шахський, а потім вони думали одружитися.
Через місяця два після приїзду, Ібрагім згадав раптом про незвичайну троянду, за якою шах його послав. Побачивши Хуршид у дива, він так захопився нею, що забув про троянду й приїхав додому без неї.
Тепер йому залишалося одне: або вдруге відправитися за трояндою, або з усіма своїми багатствами тайкома бігти у інша державу. Ібрагім згадав про троянду у той час, коли розпоряджався робітниками при будівлі. Він залишив робітників і, блідий, як смерть, прибіг додому. Побачивши бліду засмучену особу свого майбутнього чоловіка, Хуршид сабоно злякалася й запитала про причину його суму. Отут Ібрагім зізнався їй, що він зовсім не за нею відправлявся, що шах посилав його за трояндою, а він забув її привезти.
Красуня заспокоїла Ібрагіма й попросила подати їй блюдо; потім вона вдарила вказівним пальцем про свій ніс. Негайно з носа впали на блюдо дві крапельки крові й перетворилися у два букети троянд незвичайної краси.
Ібрагім здивувався й захват, обсипав Хуршид поцілунками на подяку й, побравши букети, поспішив до шаха. Шах дуже зрадів поверненню Ібрагіма й щедро нагородив його. Головний же сановник його, що був крамар, дуже був засмучений: він зовсім не очікував знову побачити Ібрагіма й уважав його загиблим.
Слава Ібрагіма не давала крамареві спокою. Він задумав відправити Ібрагіма з таким дорученням, виконання якого було неможливо для смертної людини, і знайшов для нього нова справа.
Улучив час, коли шах перебував у особливо приємному настрої, крамар, тепер сановник його, розв'язала своя мова.
- Ваша величність! - сказав він. - Ви зовсім забули про свої батьків. Вони, адже, п'ять років тому вмерли. Пошлемо Ібрагіма на той світло, нехай він довідається про їхнє здоров'я й положенні.
Шах подякував йому за те, що нагадав йому про батьків, і дав собі слово будь-що-будь здійснити речення крамаря.
На інший день шах велів покликати Ібрагіма. Той негайно з'явився, і шах, вручивши йому лист, наказав на наступний же день відправитися на той світло й передати лист його батькам.
Страшно зніяковів Ібрагім і праг було відмовитися від такого нечуваного доручення, але йому наказали не відговорюватися ні під яким прийменником.
Нещасний Ібрагім примушений був коритися й прийшов додому у розпачі. Про доручення шаха він розповів Хуршид. Та заспокоїла його й дала йому така рада:
-Милий мій!-сказала вона Ибрагиму, - як видне, у твого шаха мало розуму, і тому обдурити його не важко. Поїдь на рік куди-небудь, потім повернися й скажи шахові, що батьки його здорові й дякують йому за увагу.
Ібрагім пішов раді Хуршид, попрощався з матір'ю й із прекрасною нареченою й пустився у шлях.
Ішов він, - чи довго, чи коротко, про це аллах відає, - на третій місяць він прибув у велике місто іншого царства. Тут Ібрагім цілий рік вчився грамоті й, завдяки своїм старанням, вивчив навіть кілька мов.
А Хуршид у цей час стала опікуватися про добудування початого палацу й внутрішній обробці його. Через якийсь час Ібрагім повернувся. Щоб звільнитися від свого ворога-крамаря, Ібрагім придумав наступне. Він представився шахові й сказав:
- Ваша величність! Батьки ваші здорові й дякують вам, але вони скривджені тим, що ви відправили до них мене, а не свого наближеного
Сановника. Вони передали б вам багато чого, якби він з'явився до них.
Шах повірив Ибрагиму, нагородив його, а крамар, який відразу був присутній, сполотнів від страху, коли почув це. Думка довідатися що-небудь достовірне про свої батьків так глибоко засіла у голові шаха, що він розв'язав дійсно відправити до них сановника.
Через кілька днів крамар, що був, а тепер головний сановник, одержав від шаха розпорядження поїхати на той світло й відвідати давно померлих його батьків.
Важко було положення сановника: він придумав цю подорож для Ібрагіма, а тепер доводиться йому самому відправитися; відмовитися не було можливості, тому що йому відітнули б голову. Довго він думав, що йому робити й, нарешті, розв'язав звернутися по допомогу до самого Ибрагиму.
Наступного дня крамар зібрав усе своє багатство й відправився до Ибрагиму, кинувся йому у ноги й зі сльозами на очах став благати його про допомогу, при цьому пропонував йому майже усе своє багатство; Ібрагім спочатку відмовлявся допомогти, але потім дав йому рада, як знайти шлях, по якому він може відправитися на той світло. Привів крамаря до одному колодязю, глибиною у сорок аршин і сказав:
- Спустися у цей колодязь, на дні ти побачиш дві дороги: одна веде на схід, а інша на захід. Якщо підеш по першої, то у три роки дійдеш до того світла, але перенесеш багато страждань, а якщо підеш по другий, то дійдеш через п'ять років і не відчуєш ніякої утоми.
Дурний крамар повірив Ибрагиму й, подякувавши його ще раз за послугу, закрив очі й відразу кинувся у колодязь, який і став його могилою. Так загинув крамар за свою дурну поведінку, на радість Ибрагиму.
Ібрагім же, повернувшись додому, став готуватися до весілля.
Шах довго чекав повернення свого сановника й, нарешті, коли терпіння його лопнуло, не дочекавшись крамаря, сам відправився назавжди до своїх батьків на той світло.
Ібрагім скоро одружився на своєї прекрасної Хуршид.
Сорок днів і сорок ночей він святкував весілля. Та почалося щасливе життя Ібрагіма й Хуршид.