Жив був шах, у шаха були син і дочка, тільки дочка була німа. Вона був прекрасний, як п'ятнадцятиденний місяць, чарівна, як райська гурія. Ока її блискали, як ранкові зірки, брови начебто намальовані були кистю. Вона була розумна й добра, ніжна й тендітна. Постійний смуток на її особі надавала їй вид ангела, що вболіває про людський гріх. Батько любив її, а брат обожнював.
Почуваючи наближення смерті, шах женив сина-спадкоємця на чарівній царівні й, наказавши йому любити й берегти сестру, помер.
Строго дотримуючи завіту батька, молодий шах ніжно й віддано любив свою сестру; на крилах блискавки виконував найменші її бажання, не допускав, щоб легкий вітерець торкнувся її, не дозволяв їй ступати на землю. Куди вона поставить ногу, там він готовий був покласти свою голову. Він клявся тільки її іменем, її головою.
Така ніжна любов брата до сестри не подобалася його молодій дружині, яка була так само зла, як і чарівна. Вона ревнувала свого чоловіка до сестри, від усього серця ненавиділа її й постійно думала, як би погубити її.
У молодого шаха був сокіл, якого він дуже любив. Одного разу, коли чоловік був на полюванні, зла цариця своїми руками задушила сокола, а після повернення шаха з полювання сказала:
-Подивися, що зробила твоя сестра: вона знала, що ти любиш сокола, і навмисно вбила його, щоб тільки заподіяти тобі неприємність.
- Так буде сокіл жертвою пороху ніг моєї сестри!-сказав шах і після того навіть не згадував про птаха.
Бачачи, що у такий спосіб не вдалося остудити любов брата до сестри, зла цариця придумала інший засіб. У шаха був арабський кінь, якого він любив і берег, як зіницю ока. Зла цариця власними руками зарізала цього коня, і коли шах, після повернення з полювання, запитав:
Хто зарізав мого улюбленого коня?- Дружина відповідала:
-Твоя люба сестра.
-Так буде улюблений кінь жертвою пороху ніг моєї улюбленої сестри, аби тільки вона не засмучувалася й не сумувала, - сказав шах і більше вже не згадував про улюбленого кін.
Така холоднокровність шаха вкрай дратувала злу царівну; вона стала голосно плакати, від досади роздерла на собі плаття, исцарапала до крові особа й груди, вирвала волосся на голові й, нарешті, зважилася на самий розпачливий засіб: уночі вона зарізала єдиної своєї дитину й труп його кинула у кімнату нещасної німої царівни, а сама, стенаючи й плачу, з розпущеними волоссями, з розкритими закривавленими грудьми побігла до шаха й почала кричати, несамовито б'ючи себе у груди:
- Іди, іди, подивися, що зробила твоя, люба сестра: вона зарізала твоєї єдиної дитину. ПРО, клянуся великим аллахом, якщо й цього разу
Ти вибачиш їй, я своїми руками задушу вбивцю моєї нещасної дитини! Про великий, слушний аллах! Навіщо ти не вбив твоєю блискавкою цю лиходійку-убивцю... ПРО, горі мені, горі мені, нещасної матері!..
Пригноблений горем, нещасний шах наказав негайно відвести сестру у темний ліс і залишити її там на поживу хижим звірам. Слуги виконали наказ шаха; вони зав'язали нещасній німій царівні ока, щоб вона не могла вернутися додому, повели її у ліс, посадили на пень, а самі вийшли.
Нещасна царівна залишилася одна у лісі. Вона почала плакати й подумки волати до аллаха. Довго вона плакала, довго лила сльози зі своїх чудесних очей і, нарешті, заснула.
Вона спала, може бути-година, може бути-день, може бути-рік, а може бути й десять років, але коли прокинулася й відкрила ока, то побачила перед собою гарного маленького зайця із золотавою вовною, оксамитовими лапками й прекрасними очима. Він стояв перед нею на задніх лапках і ніжно дивився на неї своїми більшими очима, начебто оберігав її сон. Коли царівна відкрила очі, зайчик сказав людським голосом:
-Пограй із мною, чарівна царівна!
- У що прагнеш, миленький зайчик, щоб я відіграла з тобою? -запитала царівна й з подивом і радістю помітила, що у неї розв'язалася мова й вона говорить ясно й вільно.
- Ось я побіжу, а ти доганяй мене.
Зайчик побіг, царівна за ним. Вони бігли, може бути - година, або день, може бути-рік, а може бути - і цілих десять років. Раптом царівна побачила перед собою чудовий золотий палац, оточений тінистим садом, у якому дзюрчали прохолодні благоухающие фонтани.
Через золоті ворота зайчик прошмигнув у палац царівна за ним. Вона побачила високі сходи, один щабель якої була золота, інша - срібна, третя-залізна, четверта-мідна, п'ята-бронзова, шоста-мармурова і т. д.
Не довго думаючи, царівна за зайчиком піднялася по цих сходах і побачила на верхньому майданчику золоті двері, які вели у розкішну кімнату, що блищала золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Підлога була вистелена м'якими шовковими килимами, потовк і стіни були прикрашені золотом, бірюзою й алмазами. У стін були розставлені тахти зі слонячої кістки, із золотими ніжками, а на них м'які оксамитові подушки. У кожному куті кімнати стояв на алебастровій підставці золотий таз, наповнений запашними куреньями.
Чарівна царівна, зачарована цією пишнотою, стояла посередині кімнати й у здивуванні шукала очима зайця, але замість зайця із золотавою вовною, вона побачила перед собою молодого прекрасного шахзаде, із чорними блискучими очима, із бровами дугою й гарними кучерями; особа його дихала відвагою й добротою. Високому, прямому, як чинар, стану його могли б позаздрити ангели аллаха.
Він підійшов до царівни й вітав її такими словами:
- Вітаю тебе, чарівна царівна, у моєму палаці, який відтепер належить тобі. У ньому дотепер бракувало тільки твого чарівного погляду; якщо ти погодишся прикрасити їм мій палац, то я й усі мої підлеглі будемо твоїми покірними рабами.
-Хто ж ти, прекрасний шахзаде, і де той, зайчик із золотавою вовною, який заманив мене у цей палац?-запитала тріпотлива від страху царівна.
- ПРО, чарівна царівна, не бійся мене! Я син могутнього й славного падишаха Лагодь-Мачина Енгибара, моє ім'я Шах-Нуриван. Зла родичка
По-зрадницькому вбили мого батька й позбавили мене престолу. Великий чарівник, добрий друг мого батька, урятував мене від моїх ворогів і сховав у цьому лісі. Він подарував мені цей золотий палац; він же у образі зайця, щоб не налякати тебе, заманив тебе у цей палац. Чаклун знав твою історію, знав, як зла цариця вигнала тебе з батьківського палацу, оберігав тебе від хижих звірів там, у лісі, коли ти спала. Своїм мистецтвом він розв'язав тобі мова й наділила тебе даром слова.
Царівна зі сльозами на очах подякувала доброму шахзаде і його доброго друга чарівника.
- Не плач, прекрасна царівна, - викликнув шахзаде, - я знаю, що тебе, безневинну, вигнали з палацу твого батька. Я дарую тобі мій палац. чи Прагнеш бути моею дружиною?
Царівна зашарілася й тільки цим бачила свою згоду. З першого ж погляду вона полюбила прекрасного, доброго шахзаде.
Раптом увесь палац освітився різнобарвними вогнями, і невидимі сазандари почали відіграти чудові райські мелодії. Увійшли прекрасні рабині, які, розспівуючи весільні пісні, одягли здивовану царівну у чудове царське плаття й повели її у іншу кімнату, де чекав її шахзаде зі своїм другом чарівником. Добрий чарівник благословив їх і подарував царівні два золотих яблука.
- У тебе народяться два хлопчики; ти подаруєш їм ці золоті яблука. Вони принесуть твоїм дітям щастя, - сказав чарівник і у ту ж хвилину зник.
Царівна стала дружиною прекрасного шахзаде й була дуже щаслива.
У неї дійсно, як пророкував чарівник, народилися два хлопчики, два прекрасні ангели. Одного разу діти відіграли у кімнаті золотими яблуками, а царівна стояла у вікна й дивилася вдалину. Раптом у її пам'яті воскресли колишні
Дні, колишні часи:-батько, добрий брат, зла невістка, що вигнала її з батьківського будинку, і сльози струмком полилися з її прекрасних очей; у ту - же хвилину вона помітила у воріт палацу вершника й довідалася у ньому свого брата, милого брата, якого вона ніколи не могла забути. Вершник теж глянув на неї, але не довідався своєї сестри.
-Прекрасна цариця, - звернувся він до неї, - ніч застала мене у лісі; я заблудився й втратив дорогу.
Я змучився від довгих мандрівок, змучився й мій кінь. Не чи дозволиш ти мені провести ніч у твоєму палаці?
Цариця негайно - же наказала слугам впустити вершника у палац. Конюхи побрали його кінь і відвели його у розкішну кімнату, де був накритий для нього рясний стіл. За столом йому прислужували гарні дівчата. Коли він устав через стіл, дівчину вимили йому ноги й руки запашною водою й повели у спальню, де була приготовлена для нього м'яка оксамитова постіль. Шах ліг і негайно ж заснув.
Царівна, що довідалася свого брата, наказала своїм слугам нагодувати, напоїти його й виявити йому всілякі почесті, але аж ніяк не говорити, кому належить цей палац і хто живе у ньому.
Коли ж шах заснув, царівна без шуму ввійшла у його кімнату й, поклавши золоті яблука, якими відіграли її діти, у мисливську сумку брата, тихо вийшла з кімнати. Прокинувшись на ранок, шах праг уже сісти на коня й виїхати, як слуги, по наказу царівни, затримали його.
- Ти украв золоті яблука наших маленьких шахзаде, - сказали вони, - і ми не відпустимо тебе.
Шах розсердився. Він силою праг вирватися з рук рабів, але ті, незважаючи на цей опір, обшукали його, знайшли золоті яблука у його мисливської
Сумці й повели до царівни.
- Змилуйся, цариця, - викликнув нещасний, викритий у злодійстві, шах. - Твої раби обвинувачують мене у крадіжці золотих яблук, але клянуся аллахом, я не винний!
- Шах!-викликнула царівна, - бачиш, як легко обвинуватити безневинного! А тим часом ти повірив словам злої дружини й обвинуватив рідну сестру у убивстві твоєї дитини, її, ні у чому неповинну, вигнав з палацу й залишив у лісі на поживу хижим звірам.
- ПРО, горі мені! Якщо моя сестра була не винна, якщо я дарма обвинуватив її, краще мені вмерти, чим залишитися у живі. Цариця, я гідний смерті. Накажи твоїм слугам зараз же відрубати мені голову.
- Не горюй, милий брат, - сказала розчулена царівна.. - Я твоя сестра! Ти обвинувачував мене у убивстві твоєї дитини, але я була безневинна, і аллах урятував мене...
Шах обійняв сестру й почав цілувати їй руки, нога, плаття. Він не знав, як виразити свою радість, - адже він знайшов любу сестру, яку вважав померлої. Цариця теж не мало раділа, знайшовши свого брата, якого вона ніколи не переставала любити. Вона розповіла, як зла цариця, убивши дивовижний птаха, улюбленого коня й, нарешті, дитину, обвинуватила її.
У той же день шах послав вершників у свою столицю, і вони привезли до нього злу царицю. Він наказав прив'язати її до хвоста дикого коня й пустити її по полях, по горах, по ровах, так що самим більшим шматком від тіла її залишилося тільки ліве вухо.
Зло-Там, тут.
З неба впало три яблука: одне-мені, інше-оповідачеві, третє-муллі-ибрагиму (ім'я оповідача).