Жили по сусідству зурнач і бідний швець. Одного разу дружина шевця бовтала із дружиною зурнача. У цей час повернувся з весілля музикант і приніс багато грошей і подарунків. Прийшла дружина шевця додому й говорить чоловікові:
- Завтра ж купиш зурну, будеш ходити, як інші чоловіки, по весіллях - заробляти гроші й одержувати подарунки.
- Ти що, дружина? - відповідає бідняк. - Мені вуж скоро сімдесят стукне, де мені на зурні відіграти? Ти що не чула приказку -, що навчилися до сімдесяти відіграти на зурні зіграють у могилі.
- Нічого не прагну знати, - уперлася дружина, - або навчися відіграти па зурні, або я піду від тебе.
Бачить швець, що не переконати йому вперту дружину, пішов на базар, купив зурну. Думав-Думав старий і розв'язав найняти барабанщика, щоб той заглушав його недотепну гру на зурні. Знайшов він одного такого ж барабанщика, як він сам зурнач.
Говорить дружина шевцеві:
- Чого ж ти чекаєш? Найняв барабанщика, пора по весіллях ходити.
- Куди ж я піду, якщо мене не запрошують? - відповідає старий.
- Нема чого бовтати. Піди по селах, тебе й довідаються. Звідки ж людям знати, що ти зурнач, коли ти з будинку не виходиш?
Нічого не залишалося старому, як побрати із собою барабанщика й піти на окраїну якого-небудь села. Кожний з горі-музикантів думав, що ж буде, якщо прийде заграти. Та кожний заспокоював себе тим, що товариш сховає своєю грою його невміння. Адже не знав швець, що не вміє відіграти на барабані барабанщик, а барабанщик не відав, що зурнач - зовсім не зурнач.
Настав вечір, коли вони, втомлені, дійшли до села. Бачать, коштує великий стіг сіна. Лягли на сіно, щоб відпочити. Незабаром дивляться, підійшов до стогу якась людина, по одежинці, по всьому схожий на сільського старосту. Староста присів за столом і став оглядатися по сторонах. Незабаром прийшла до стогу якась дівчата й присіла поруч зі старостою. Стали вони любовні бесіди вести.
- Коли ми справимо весілля? - запитала дівчина.
- Якщо прагнеш, прямо зараз, - відповідає староста.
- Тоді не гайся, терпіння вже ні, - говорить дівиця. Зурнач бачить, справа ухвалює такий зворот, і говорить своєму товаришеві:
- Кращого не придумаєш. Я почну дудіти у зурну, а ти бий у барабан. Швець дунув у зурну, барабанщик ударив по барабану. Дівчина
Злякалася.
- Ніяк тут чорти водяться, - говорить.
- Які чорти? Їм нема чого робити там, де я. Це, видне, кішки у старому сіні нявкають, - відповідає староста.
Знову розгорілася бесіда.
- Де ти закохався у мене? - запитує дівиця.
- Я бачив тебе на весіллі: ти так добре танцювала, що відразу ж сподобалася мені, - відповідає староста.
- Ах, були б тут музиканти, станцювала б я для тебе. Зурнач говорить барабанщикові:
- Не втрачай часу, брат, я задую, а ти бий.
Один дме у зурну, іншої б'є по барабану. Відіграти-Те обоє не вміють: такий отут гамір почався, такий гуркіт. Зрозумів староста, що справа не чиста, підхопив дівицю й був такий. Розійшлися закохані по будинках. А зурнач і барабанщик рано прокинулися й сталі шукати будинок старости. Знайшли, постукали у ворота, увійшли у двір, чемно привіталися.
- Чому можу служити? - запитує староста.
- Ми прийшли за платою, - відповідає швець.
- За якою платою?
- Клянуся аллахом, незручно й говорити, але прийде - учора у стогу це ми справляли вам весілля. Ось і прийшли за платою.
Староста відразу зрозумів, що може розгорітися скандал, і запитує:
- Та скільки ж я повинен вам?
- Сто туменов, - відповідає зурнач.
Нікуди було подітися старості, віддав він їм сто туменов. Вийшли зурнач і барабанщик від старости й почали шукати будинок, у якому живе дівчина. Показали їм добрі люди потрібний будинок. Повторили вони й тут усе, що сказали старості. Дівчина сплатила їм ще сто туменов і попросила:
- Братик зурнач, сам розумієш, нікому ні слова про це.
- Не турбуйся, пані. Ніхто нічого не довідається.
Зурнач віддав барабанщикові половину грошей і розстався з ним. Сто туменов приніс він додому й віддав дружині. Звістка про це дійшла до сусіда - теперішнього зурнача. Усе життя був він музикантом, але ніколи ще стільки не заробляв на одному весіллі. Прийшов він до шевця й запитує:
- Послухай, сусід, як це тобі вдалося за одну ніч заробити стільки грошей? Розкажи мені.
- Потрапили ми на знатне весілля. На таке весілля, куди не кожний може потрапити. Називається, таке весілля солом'яної.
Зурнач так нічого й не зрозумів зі слів шевця й пішов до себе додому. Дружина уявного музиканта дуже була рада грошам:
- Ну, чоловік, цих грошей нам тепер до смерті вистачить. А тобі вже не треба буде відіграти на зурні. Старий зрадів цим словам дружини й піймав її на слові:
- Ну, баба, запам'ятай те, що сказала. Не здумай потім мене знову гнати на весілля - не піду. Угода дорожче грошей.
Пройшло два-три роки відтоді. Дружина шевця була великою розтринькувачкою, розтратила всі гроші: частина позичила, частина роздарувала - нічого
Не залишилося.
- Ну, чоловік, ти сам переконався, як вигідно відіграти на весіллях. Пора тобі знову узятися за діло - грошей-те не залишилося.
- Ні, дружина. Я попередив тебе, що нікуди не піду. Є у мене своя, шевська справа - краще й не треба.
Дружина образилася й у той же день, зібравши свої речі, пішла до батька. Вона думала, що чоловік побіжить за нею. Але пройшов місяць, п'ять місяців, а від чоловіка ні слуху ні духу. Початку жінка зітхати, сумувати, нарешті послала батька до чоловіка, щоб прийшов і забрал її.
- Я пущу її у будинок тільки тоді, коли вона навчиться боротися як пехлевани, - говорить чоловік своєму тестеві.
- Так що ти? - відповідає тесть. - Я думав, ти розумна людина, а ти говориш таке, що й мертвого розсмішить. Дружині твоєї вже за шістдесят, їй на той світло пора, а ти прагнеш, щоб вона пехлеваном стала.
- Що ж ти, тесть дорогою, у моєму оці соломинку побачив, у своєму ж колоди не помітив? Щось ти помовчував, коли дочка твоя змусила мене стати зурначем. Але ж мені теж було чимало років?
Зрозумів тесть, що прав зять. Повернувся додому й говорить дочки:
- Ти сама у всьому винувата, дочка. А тепер, як пішла, так і вертайся до себе додому.
Дружина шевця зрозуміла свою помилку й повернулася до чоловіка.