Одного разу шах, залишивши замість себе головного візира, розв'язав з іншим візиром побродити по країні. Переодяглися вони дервішами, щоб ніхто їх не довідався.
Ішли вони день, іншої й зустріли на дорозі якоїсь людини. Привіталися вони з ним і пішли далі. Помітив шах, що незнайомець теж іде з ними, і запропонував:
- Послухай, добра людина, раз вуж довелося нам іти разом, давай зробимо на дорозі сходи.
Його супутник здивувався:
- Що з тобою, дервіш? Навіщо сходи на рівній дорозі? Побачив шах, що чоловік не зрозумів його слів, але повторювати не став. Нарешті спереду здалися міські ворота.
- Братик, побери нас до себе у будинок переночувати, - попросив шах. - Ми посланці аллаха.
Але супутник їх непривітно відповів:
- Посланці аллаха повинні йти туди, - і він показав на мечеть.
Так і не запросивши їх, він пішов додому. Була у тієї людини дочка. Розповів їй про дивну зустріч у дорозі. А дочка й говорить:
- Батько, піди приведи цих дервішів до нас. Схоже, той, що розмовляв з тобою, дуже розумний.
- Ти ж їх не бачила, звідки ти можеш знати, що він розумний? - здивувався батько.
- Так це ж ясно. Він запропонував тобі зробити сходи на дорозі. Цим він праг сказати, давай, мол, скоротаємо час солодкою бесідою. А ти не зрозумів його.
Довго вмовляла вона батька, але так і не пішов він за гістьми. Тоді вона сказала:
- Не прагнеш іти, хоч віднеси їм поїсти, я приготую що-небудь. Адже вони отут нікого не знають. Із труднощами добилася вона його згоди, приготувала небагато долми, корж, налила у глечик молока. Загорнувши усе це, вона сказала:
- Передай дервішам від мого імені, що місяць круглий, зірок на небі багато, стільки, що й не порахувати, а море переповнене водою. Що б вони тобі не відповіли, обов'язково передаси мені.
Однак батько дівчини була людей недобра й жадібний. По дорозі він з'їв половину долми й хліба, випив усе молоко, а залишки відніс дервішам і передав їм слова дочки. Шах з'їв долму й хліб, звичайно, поділившись із візиром, а повертаючи посуд, сказав:
- Передай своєї дочки, що місяць збитковий, зірок не так багато на небі, усього штук десять-п'ятнадцять, а море доконане висохнуло.
Городянин знову нічого не зрозумів, але точно переказав дочки слова дервіша. Вона возмущенно сплеснула руками:
- Батько, і не соромно тобі? Чому ти з'їв обід, який я послала гостям? Навіщо випив усе молоко?
- Донечка, але звідки ти знаєш, що я по дорозі з'їв долму й відламав шматок коржа? - здивувався батько.
- Це мені через тебе дервіші передали. Я сказала тобі, що місяць круглий, зірок багато, море переповнене. Це значило, що хліб цілий, долми багато, а молока повний глечик. Дервіші через тебе відповіли, що місяць збитковий, зірок небагато, а море висохнуло, виходить, половину хліба й більшу частину долми ти з'їв, а молоко випив усе.
Та знову стала вона просити батька, щоб запросив дервішів хоча б на один день. Так просила, що він пішов і привів дервішів у гості.
А дівчина ця була коса. Тому всі речі у будинку стояли небагато криво. Шах, як тільки ввійшов у кімнату, відразу помітив це, але не показав виду. Однак, коли хазяїн, привітавшись із ними, запитав: Брати дервіші, ну як вам подобається мій будинок? Шах, бажаючи натякнути на косоокість його дочки, відповів:
- Будинок дуже гарний, але є один недолік: димохід кривій. Хазяїн заморгав очима, нічого не розуміючи. Дівчина відразу усе зрозуміла й говорить:
- Це не лихо, дим вільно виходить.
Дервіші посиділи небагато, потім дівчина запитала, чого б вони прагли поїсти? Шах ще раніше помітив у дворі курей і один коня. Тому він сказав:
- Принеси таку їжу, щоб м'якоть могли з'їсти ми, серединку кури, а шкірку кінь.
Дівчина вийшла й відразу повернулася з динею:
- Солодку м'якоть з'їжте самі, насіннячка віддайте курям, а шкірку згризе кінь.
Шах був здивований кмітливістю косої дівчини, похвалив і, подякувавши, разом з візиром відправився у шлях.
По дорозі зустрівся їм башмачник. Шах колись чув: цей башмачник - дуже мудра людина. Тому, підійшовши ближче, він приклав руку до голови. У відповідь башмачник пальцем доторкнувся до мови. Тоді шах запитав:
- Братик башмачник, можеш ти помножити дев'ять на три? Башмачник, нітрохи не замислюючись, відповів:
- Множив, не вийшло, перешкодили тридцять дві.
- А ти далеко або близько? - знову запитав шах.
- Я зробив далеке близьким.
- На чому ти тримаєшся - на дві або три?
- Я зробив із двійки трійку, - відповів башмачник. Нарешті шах поставив останнє запитання:
- Якщо я надішлю тобі гусака, ти зможеш його обскубати?
- Ще як зможу. На цьому вони розсталися.
Уже вдома, коли шах перемінив одяг дервіша на своє одягання й сіл на трон, він сказав візирові:
- Тобі повинне бути соромно. Ти не зрозумів жодного слова башмачника. Іди до нього назад, спробуй зрозуміти його. Тільки дивися, у жодному разі не муч людину, не змушуй силою говорити.
Побрав візир багато золота, сіл на свого коня й поїхав прямо до башмачника. Знайшов його й говорить:
- чи Можеш пояснити мені значення слів, якими ти обмінявся із шахом, коли ми зустрілися тобі у одязі дервішів?
- Можу, - відповів башмачник. - Тільки це буде коштувати золотих монет. Візир погодився. Башмачник і говорить:
- Коли шах приклав руку до голови, він праг запитати мене, що треба зробити для того, щоб не боліла голова, тобто щоб людина не знала ніяких лих. А я підніс палець до мови. Це значить, не будеш бовтати мовою - і голова не буде боліти, не буде ніяких лих. Потім він запитав мене, чи помножив я дев'ять на три? Він праг довідатися, чи зміг я зробити запаси на три зимові місяці, проробивши дев'ять місяців - весну, літо й осінь. Я відповів йому, що намагався, тобто працював, але нічого із цього не вийшло, тому що перешкодили мої тридцять два зуби, усе проїв. Потім шах запитав, далеко я або близько? Він праг довідатися, далекозорий або короткозорий. Я відповів, що короткозорий. Потім він запитав, тримаюся я на дві або на три. Він праг знати, чи міцно мене тримають ноги. Якщо ти пам'ятаєш, я відповів, що із двійки зробив трійку, тобто що мені важко ходити на двох ногах, і я побрав у руки ціпок. Нарешті шах запитав, чи зможу я обскубати гусака, якщо він мені його надішле? Я відповів, що зможу. Та був прав. Гусак - це ти, а я відібрав у тебе всі твої гроші. Пошкодував візир, що віддав так багато золотих монет башмачникові й розв'язав помститися йому. Дай-но я теж задам йому питання, якщо він не зможе відповісти, відберу назад усі свої гроші. Та він запитав:
- А ну, башмачник, якщо ти такий розумний, скажи мені, що зараз робить шах?
Башмачник оглянув його знизу доверху й говорить:
- Ти знаєш, шах - велика людина. Про нього треба говорити з повагою. А я сиджу на голій підлозі, переді мною купа старого взуття. У такому положенні говорити про шаха - це значить образити його. Дай мені твого коня, накинь на мене свою розшиту золотом накидку, вклади у руку дорогий батіг, тоді я скажу тобі.
Візир погодився, зліз із коня. У ту ж мить башмачник зайняв його місце. Візир накинув йому на плечі свою розшиту золотом накидку.
- А тепер слухай і знай, що робить шах, - сказав башмачник.- Шах скидає з коней таких вершників, як ти, а таких піших, як я, саджає у сідло. Вибачай!
Та, пришпоривши коня, він зник з виду. Довго чекав його візир, але так і не дочекався. Вернувся ні із чим до шаха. - Бачив, візир, які розумні бувають люди? - запитав шах. Тепер сам скажи, хто з вас більше заслуговує бути візиром - він або ти?
Візир не міг не погодитися, що башмачник куди розумніше його.
Шах велів розшукати башмачника й призначив його своїм візиром. А дурного візира посадив тачать черевики.