У одного шаха було одинадцять синів. Десять із них були від однієї матері, а останній - від іншої. Кликали його Мухтар.
Розв'язавши, що настав час женити синів, шах покликав візира й повідомив його про свій намір. Візир схвалив його розв'язок і сповістив про це синам шаха. Однак, ті не погодилися з батьком. Коли шах довідався про це, він викликав до себе синів і став умовляти їх, щоб вони одружилися. Після довгих міркувань сини заявили батькові, що вони чули, начебто у китайського падишаха є одинадцять дочок і, якщо батько дозволить їм, вони поїдуть і одружаться на них, а на інших дівчатах одружитися не мають наміру.
Не знаходячи іншого виходу, шах дав їм своя згода. Потім він викликав до себе Мухтара й сказав йому, що коли вони доїдуть до гаю, де пасеться кінь, вони у жодному разі не повинні зупинятися; проїхавши небагато далі, вони досягнуться іншого гаю, де пасеться баран, там також їм не слід зупинятися; потім вони доїдуть до міцності, де також не треба зупинятися.
Після цих наставлянь шах приготував усе необхідне й проводив синів у шлях.
Проїхавши значну відстань, шахзале досяглися першого гаю, про який говорив батько, і побачили коня, який пасся тут. Брати Мухтара розв'язали переночувати тут, і скільки Мухтар не відговорював їх, брати настояли на своєму. Мухтар примушений був поступитися.
Вони зупинилися й зробили отут привал. Уночі кінь заіржав і кинулася на них. Брати злякано розбіглися, а Мухтар пішов назустріч коня й після більших зусабо убив її. Потім вони спокійно проспали ніч і наступного дня продовжували свій шлях.
Проїхавши велику відстань, шахзаде доїхали до другого гаю, де побачили барана. Брати запропонували зупинитися тут на ніч; Мухтар відговорював їх, але ті настояли на своєму. Мухтар знову примушений був поступитися.
Уночі баран раптом кинувся на них. Брати злякалися й утекли; Мухтар же вступив з бараном у бій і зрештою вбив його. Брати повернулися на місце, зняли з барана шкіру, поїли його м'ясо й спокійне проспали ніч.
На інший день вони відправилися далі й незабаром досяглися тієї самої міцності, про яку говорив Мухтару батько. Брати Мухтара прагли зупинитися тут на ніч, говорячи, що вони утомилися й не у змозі більше продовжувати шлях. Мухтар знову нагадав їм про наставляння батька, але ті не погоджувалися з ним, наполягаючи на своєму. Мухтару знову довелося поступитися.
Ворота міцності були замкнені. Брати зламали їх, спокійно проспали ніч у міцності я наступного дня продовжували свій шлях; незабаром вони нагнали великий караван. Шахзаде запитали, чи багато їм залишилося їхати до китайської столиці. Ним відповіли, що до столиці залишилося проїхати ще полверсти.
Нарешті, вони досягли китайської столиці й не знайшли у місті жодної людини; удома й крамниці були відкриті. Шахзаде ввійшли й зупинилися у одному будинку, а Мухтар пішов у місто. Скільки він не ходив, не зустрів ні єдиної душі. Нарешті, він побрав з однієї крамниці небагато ячменя й сіна для своїх коней, з іншої ж крамниці небагато м'яса, хліба й інших їстівних продуктів, залишив на прилавку гроші за взяті продукти й повернувся до братів.
Коли він прийшов, ті вже спали. Із принесених продуктів Мухтар приготувала вечеря, потім розбудив своїх братів. У цей час підійшов до них якийсь старий; він був голодний, як і вони, і взяв участь у їхній вечері.
Мухтар запитав у старого, куди подіялися жителі міста? Той відповів, що у китайського падишаха є птах, який він годує людським м'ясом. Боячись
За своє життя, жителі втекли з міста. Почувши це, Мухтар попросив старого проводити його до того місця, де перебуває птах. Старий погодився й привів його до якогось саду.
Птах, про який я говорив, - сказав він, - перебуває у цьому саду у золотій клітці. Її сторожать десять людей. Поки не будуть убиті сторожі, неможливо вбити птаха.
Мухтар пробрався у сад і побачив, що дев'ять зі сторожів сплять, а один вартує. Він зник у сторонці й став спостерігати: через якийсь час бадьорий караульщик кудись відійшов. Мухтар швидко пустився йому назустріч і, не давши йому отямитися, напав на нього й убив. Повернувшись, він перебив одного за іншим також і сплячих сторожів. Потім він витягся птаха із клітки й відірвав їй голову.
Після цього Мухтар пробрався у палац падишаха, із труднощами пройшов повз караульщиков, увійшов у спальню падишаха й бачить, - падишах спить. Він підхопився йому на груди. Падишах відкрив очі й запитав, хто він.
- Я-Азраил, - відповів йому Мухтар, - і прийшов за твоєю душею. Якщо ти даси мені розписку про свою згоду видати своїх дочок за синів такого-то шаха, то я залишу тебе у живі.
Падишах злякався й погодився дати зобов'язання. Мухтар швидко піднявся й поклав перед ним аркуш паперу й перо. Падишах побрав перо, написав розписку й вручив її Мухтару.
Потім, зв'язавши падишахові руки й ноги, Мухтар відправився у будинок візира. Увійшовши у його спальню, він у такий же спосіб налякав його й змусив покласти печатку на виданому зобов'язанні падишаха.
Після цього Мухтар проникнув у спальню дочок падишаха. Десять дівчат спали там разом, а одна, найкрасивіша з них, спала окремо. Мухтар
Догадався, що десять дочок падишаха були від однієї матері, а одинадцята- від іншої. Він повернувся до своїх братів.
Ранком усі брати представилися падишахові й стали просити собі у дружин його дочок. Падишах змушений був виконати їхнє бажання, приготував усе необхідне й відправив їх у шлях.
Проїхавши деяка відстань, шахзаде досяглися тієї самої міцності, про яку говорив батько, і зупинилися на ніч у ній.
Уночі усе спали, крім Мухтара, який їх вартував. Та ось пізно вночі з'явився якийсь дів і праг накинутися на сплячі. Мухтар зчепився з ним і після тривалої боротьби вбив його.
Про це довідалася матір дива. Вивергаючи полум'я, вона піднялася у повітря, прилетіла у міцність, схопила Мухтара й заточила його у темницю у Гаф-Гори.
Одного разу ворожачи по книзі, баба-мати діва-довідалася, що всякий дів, що вступив у боротьбу з Мухтаром, буде їм убитий. Бажаючи використовувати його, вона вивела Мухтара з темниці й сказала, що у такому-те місці заховане кільце і якщо він принесе їй це кільце, то вона звільнить його й доправить до батька.
Мухтар погодився. Баба посадила його до себе на плечі й, вивергаючи полум'я, доправила його до якогось замка.
- Увійди у цей замок, - сказала вона.-Там ти побачиш колесо; ти повинен перестрибнути через нього так, щоб нічим не зачепити його. Потім ти побачиш жінку, яка схожа на твою матір, але вона тобі не мати, Не зваблюйся її солодкими словами й убий її. У третій кімнаті ти побачиш бабу. Під матрацом, на якому вона сидить, лежить перстень. Убий бабу, дістань перстень і принеси мені.
Одним стрибком Мухтар перестрибнув через колесо й, коли ввійшов у другу кімнату, побачив жінку у образі своєї матері. Він праг її вбити, але та стала його благати, щоб він пощадив її, тому що вона його мати. Обманутий її влесливими мовленнями, Мухтар пощадив її. Тоді жінка раптом підхопила його й кинула у повітря. Але баба, мати дива, яка доправила його сюди, піймала його у повітрі й вилучила на землю. - Хіба я не попередила тебе, що вона тобі не мати?-сказала вона.-Тепер ти вуж не щади, убий її й принеси мені перстень.
Мухтар знову перестрибнув через колесо й, увійшовши у. другу кімнату вбив жінку, схожу на його матір. Потім він увійшов у третю кімнату й убив, що перебував там стару жінку. Він побрав з-під її матраца перстень і надяг його на палець. Негайно ж з'явився перед ним якийсь дів.
-Я готовий до твоїх послуг! сказав він.
-Хто ти?-запитав Мухтар.
-Я зобов'язаний, - відповів дів, - підкорятися всякому, хто надяг на свій палець цей перстень. Накажи тепер мені, що прагнеш, і я усе виконаю.
Мухтар наказав йому доправити його на батьківщину до батька. Дів швидко побрав Мухтара, поніс його й спустив на землю недалеко від його рідного міста. Мухтар відпустив дива й пішов до міста. Трохи згодом, він зустрів пастуха, який був одягнений у чорне. Коли Мухтар запитав його, чому він носить одяг чорного кольору, пастух відповів:
- У нашого шаха був син по імені Мухтар. Та шах, і народ дуже любили його. Але його вбили диви. Тому весь народ одягнений у чорне.
-Братик пастух! - сказав йому Мухтар.- Ви одягнені у чорне, а тим часом, я і є той самий Мухтар, по якому ви носите жалобу. Піди й передай цю радісну звістку шахові.
Почувши ці слова, пастух побіг сповістити про це шахові. А брати Мухтара, повернувшись, розповіли про весь случившемся й доручили наречену
Мухтара попечениям його матері.
Як тільки брати почули, що Мухтар повернувся, вони помчалися йому назустріч, привели у палац і влаштували йому весілля й бенкет на увесь світ.