Одного разу якийсь купець піймав у лісі солов'я й приніс його додому. Замовив він прекрасну клітку із золота, прикрасив її дорогоцінними каменями - одне чудо. Посадив купець солов'я у цю клітку. Найняв спеціального слугу, щоб доглядав за птахом.
Сад купця пахнув від безлічі всіляких квітів. Посередині саду був басейн із білого мармуру із сьома фонтанами. Купець наказав повісити клітку із солов'єм у тіні поруч із басейном і щовечора приходив помилуватися птахом.
А соловей увесь час співав сумні пісні й сумував.
Купець знайшов людину, що розуміє мову птахів, і попросив його довідатися причину смутку солов'я.
- Пан купець, - говорить людина, що знає мова птахів, - соловей тужить за батьківщиною, по рідному гнізду, по волі. Він співає: Краще жебраком бути у вітчизні. Чим корона на чужині.
Бачить купець, що соловей з кожним днем марніє. Відкрив він клітку й випустив птаха на волю. Сіли на коней купець і людей, що знає мова птахів, і поскакали слідом за солов'єм. Перелетів соловей через гори, пролетів над долами, купався у річках, пив воду із ключів, чи довго, чи коротко, полетів до дупла у лісі, влетів у нього й викликнув:
- Ах, батьківщина! Як ти прекрасна!
Та запік соловей веселу пісню, стрибаючи з гілки на гілку, з дерева на дерево.
- Дивно, - говорить купець, - я тримав його у золотій клітці, серед троянд, кормил, напував, а йому дупло подобається більше.
- Пан купець, - сказала людина, що знає мова птахів, - не дивуйся. Кожному дорогі батьківщина, рідна домівка. Соловей тут вільний. Воля вище всього.