Розповідають, що шах Аббас зі своїм візиром раз на місяць, змінивши обличчя, обходив свої володіння. Одного разу, переодягшись, вони пішли по містах і селам і дійшли до якогось джерела. У джерела вони побачили дівчину з ковшем у руках. Шах попросив дівчину напоїти його водою. Дівчина вилучила руку у джерело й замутила воду. Довелося шахові довго чекати, поки каламуть осіла. Тільки праг він випити джерельної води, як дівчина знову збаламутила воду. Падишах зніяковів. Дівчина зрозуміла, що якщо ще раз повторить свою витівку, те не минути лиха їй. Вона наповнила ківш водою й кинула у неї кілька соломинок. Шах, вибравши з води соломинки, випив до дна. Потім дівчина, наповнивши ківш водою, простягнула його візирові. Після того, як подорожани втамували спрагу, дівчина пішла.
- Візир, - сказав здивований падишах, - я не зрозумів, чому дівчина каламутила воду, але бачив, що робила вона це навмисне.
- Так протривають роки твої, шах. Прагнеш підемо й запитаємо у неї самої? -запропонував візир.
Шах погодився. Пішли вони слідом за дівчиною й знайшли її будинок. На стукіт вийшов батько дівчини. Він виявляється був купцем. Хазяїн відвів їх у Спокої. Після недовгої бесіди він запитав гості:
- Хто ви такі, братики?
- Ми подорожани, - відповів шах Аббас, - прийшли до вас, щоб з'ясувати одне питання.
- Батько, ніякі вони не подорожани, - втрутилася у розмову дівчина. - Один з них шах Аббас, а іншої - його візир, прийшли вони, щоб довідатися, чому я каламутила воду, коли вони прагли напитися.
Шах Аббас уразився розуму дівчини й запитав:
- Раз ти нас довідалася, дівчина, Скажи-но, для чого ти каламутила воду?
- Я бачила, що після довгого шляху ви спітніли. Якби ви, пітні, випили воду, то занедужали б, тому я й збовтала воду у джерелі, щоб ви небагато охололи, поки вона відстоїться. Я зрозуміла, що мій учинок розгнівав вас. Тоді я наповнила ківш водою й кинула у неї кілька соломинок, щоб ви, вибираючи їх з води, ще небагато поостили. Робила я це заради вашого здоров'я.
Шах Аббас переконався у розумності дівчини й розв'язав одружитися на ній.
- Дівчина, - звернувся до неї шах, - мені хотілося б мати такого ж розумного, як ти, сина.
Дівчина відразу догадалася про його витівку.
- Шах, для цього досить одного мулли.
Шах зрозумів, що дівчина згодна вийти за нього. Він відправив візира за муллою. Прибулий з візиром мулла відразу обвінчав їх. Дівчина стала дружиною шаха.
Шах Аббас, розв'язавши перевірити розум і відданість дружини, не торкнув її. Але поставив умову: Я, - сказав він, - вертаюся у своє місто, а сюди приїду через два-двох-рік-два. До мого повернення ти повинна виконати три мої бажання. Придбай жеребця, схожого на мого коня, знайди щеня, схожого на мого пса, народи сина, щоб був схожий на мене. Не виконаєш, велю голову відрубати.
Дівчина погодилася виконати бажання падишаха. Шах і візир попрощалися з дівчиною і її батьком і повернулися у палац. Після від'їзду гостей батько сказав дочки:
- Накликала ти на нас лихо. Що ж ти тепер будеш робити? Дочка заспокоїла батька й сказала:
- Піди й купи кобилу, схожу на шахського коня, суку, схожу на шахський собаку, і знайди дівчину, схожу на мене. Усе інше тебе не стосується.
Батько виконав доручення дочки - привів додому коня, собаку й дівчину-сироту. А кликали купецьку дочку Реной-Ханум. Рена сказала схожої на неї сироті:
- Ми з тобою на кілька місяців відправимося у подорож. Я одягнуся юнаків, а ти залишишся у своєму платті.
Побравши припаси на дорогу, попрощавшись із батьком, дівчина села на коня, на іншу посадила подругу й із собакою у стремени відправилася у шлях. Їхали, їхали й через кілька днів доїхали до шахської столиці. У міста, у шахському заповіднику, розбили намет. Пустили коней пастися, а самі лягли спати.
Поки дівчини сплять у наметі, розповім-но про шахських єгерів. У шахському заповіднику ніхто не мав права пасти коней. Єгер, побачивши коней, відразу побіг до шаха й доклав йому, що у заповіднику розбитий намет і пасуться коні. Шах розгнівався й наказав привести власника коней. Привели до шаха одягнену юнаків Рену-Ханум. Рена, схилившись як ведеться, привіталася із шахом. Шах запитав:
- Юнак, як ти насмілився пустити у мій заповідник коней? Рена відповіла, що, так протриває життя владаря миру, вона син
Єгипетського падишаха, а супутниця її - дочка брата падишаха. Здумала вона, мол, одружитися на двоюрідній сестрі, так не віддали її. Тоді, зговорившись, вони втекли під заступництво шаха Аббаса.
- Ну, раз ти шукаєш заступництво, вибачаю тобі твій злочин, - сказав шах.
Мовлення юнака сподобалося шахові. Він запросив гостя пообідати з ним. Після трапези шах запропонував: Зіграємо у нарди. Рена погодилася. Шах запитав: А на що зіграємо?
- У мене є кінь, давай зіграємо на неї. Виграєш, побереш її, немає - віддаси мені збираючи, - відповіла Рена.
Шах погодився. Першу партію виграла Рена. Відразу ж вона відправила шахського коня до своєї кобили. Коні зблизилися один з одним.
- Зіграємо ще раз, - запропонував шах.
- Шах, у мене є собака, - сказала Рена. - Якщо виграєш, побереш її, немає - віддаси мені свого пса.
Та цього разу Рена обіграла шаха. Пустила вона шахського пса до свого собаки. Шах розсердився: Як це якийсь хлопчисько увесь час обіграє мене.
- Бог трійцю любить, - сказав шах. - Давай ще раз зіграємо.
Рена погодилася. Шах запитав, на що вони будуть відіграти цього разу.
- Так протриває життя шаха, - відповіла Рена, - при мені, крім моєї нареченої, нічого немає. Давай домовимося, якщо виграєш ти, побереш у дружин мою наречену, немає - віддаси мені кого-небудь зі свого гарему.
Падишах погодився. Рена програла шахові.
- Ну що ж, виконуй обіцянку, - сказав шах.
Рена повернулася у намет. Усе розповіла своїй подрузі. Віддала їй свій чоловічий одяг, а сама надягла її жіночу. Написала лист, віддала його подрузі й покарала їй:
- Відведи мене тепер до шаха, але листа не віддавай. Через якийсь час вертайся й передай лист шахові. Скажи йому, що ти помилився, а де ж була совість шаха, коли він забирав у тебе наречену. Скажи, що привів коня й пса й зажадай назад наречену. Забереш мене у шаха, а далі не твій сум.
Цього разу, переодягнена у плаття юнака, супутниця Рени-Ханум привела її до шаха. Шах запитав дівчину, чи відомо їй про угоду.
- Так, мені всі відомо, - відповіла вона.
Пройшло якийсь час. Шахові доклали, що його прагне бачити якийсь юнак. Шах наказав впустити його. Юнака підвели до шаха. Він вручив лист, а на словах сказав, що дуже вдячний за приймання, зроблений йому шахом минулого разу, однак, мол, його зачепило те, що шах відібрав у нього двоюрідну сестру. Правда, усе було по угоді, але шах не повинен був погоджуватися. Ось тепер він привів коня й пса шаха й просить повернути наречену.
- Я згодний, а ти як? - звернувся шах до Рене-Ханум.
- Та я згодна, - відповіла Рена-Ханум. - Але напиши на папері про те, що моєї провини у всім цьому ні, що таке-той час я була твоєю дружиною.
Падишах написав, поставив свою печатку й пручил папір дівчині. Подякувавши шаха, юнак і дівчина пішли геть.
Пройшли дні, місяці, настав строк - у дівчини народився син, у коня - лоша, у собаки - щеня. Лоша й щеня минулого точною копією коня й пса шаха. А дитина була схожа на шаха Аббаса так, начебто одне яблуко поділили навпіл.
З тих пір пройшло два-три роки. Шах згадав про свою обіцянку приїхати до купецької дочки. Викликав шах візира:
- Візир, готов коней, поїдемо до тієї дівчини.
Сім днів, сім ночей шах з візиром були у шляху. Нарешті досяглися
Міста, у якому жила дівчина. Дівчина ще бачили помітила гості, посадила сина на коня, схожого на шахського, пустила поруч із конем собаку й відправилася зустрічати шаха.
Шах, помітивши подібність хлопчика із собою, а його коня й собаки зі своїми конем і собакою, дуже здивувався. Увійшовши у будинок, вийняв меч із піхов і зажадав відповіді:
- Кінь і пес можуть бути схожими на моїх, це можливо, але звідки цей хлопчик?
Шах праг відрубати дівчині голову, але вона сказала:
- Почекай і почуєш правду.
Шах вилучив меч. Дівчина простягнула папір з його печаткою.
- Цей хлопчик - твій єдинокровний син, - сказала вона.
Шах довідався грамоту, видану власноручно, і не зміг сховати подиву. Він попросив дівчину розкрити таємницю. Дівчина розповіла шахові про те, як під видом сина єгипетського царя була у нього, що з нею була не двоюрідна сестра, а чужа дівчина, схожа на неї, як вона виграла дві партії у нарди, а одну - програла.
- Ну ось, це - твій син, це - кінь, а це - пес.
Шах похвалив дівчину за розум, кмітливість і заповзятливість, побрав дружину й сина із собою й повернувся у палац. Там вони жили-ноживали й горя не знали.