Жив-Був у лісі старий ведмідь. Настала зима, усе покрилося снігом, птаха, звірі поховалися у свої нори. Ведмедеві є нема чого, хоч помирай з голоду. Голодній курці сниться просо, а ведмедеві приснилося м'ясо, і він почав у сні є його, причмокивая. Прокинувся ведмідь від свого ж плямкання й пішов, шукати приснившееся м'ясо. Довго він ішов, через гори, через доли й дійшов нарешті до якоїсь гори.
На схилі гори чабан пас овець. Один з козлів, ватажок череди, піднявся на скелю ледве віддалік від чабана й общипував колючий чагарник. Раптом козел посковзнувся на камені й стрімголов полетів униз. А під скелею стояв голодний ведмідь, який перепинив козлові дорогу.
- Ага, братик козел, - викликнув ведмідь, - Скажи-но, сон у руку. Зараз я тебе знімання, так так, що навіть не зачуєш.
Подумав було козел утекти, але зрозумів, що не зможе - заважали й забитий місця, і ведмідь, що загородив дорогу.
- Панотець ведмідь, - сказав спокійно хитрий козел, - мене й так коли-небудь з'їдять. Краще навіть, якщо ти з'їж мене, - ти слушний: вірю, що перед тем, як з'їсти, виконаєш моє прохання.
- Яке ж твоє прохання, братик козел? - запитав ведмідь.
- Панотець ведмідь, ти адже знаєш, що у мене гарний голос, - говорить козел. - Так дозволь мені перед смертю проспівати.
Ведмідь погодився.
А козел-ватажок звичайно беканням своїм попереджав череду про небезпеку. Чабани, тільки-но зачувши цапине б-б-е, розуміли, що у череду забрався ворог. Ось і почав козел бекати. Чабани схопили дрюки, кликнули собак і кинулися
На голос. Приспів чабан саме вчасно. Почав він бити дрюком ведмедя, а собаки вцепились у клишавого. З ревінням кинувся бігти ведмідь, ледве ноги відніс.
Сховався ведмідь у зарості, затаївся. Зажили болячки, і знову дав про себе знати голод. Пішов він знову шукати бачене у сні м'ясо. Ішов він, ішов і зустрів двох чорні баранів. Бачать барани, що втекти їм не вдасться, чемно поклонилися ведмедеві й говорять:
- Як поживаєш, панотець ведмідь?
- Яке життя, - відповідає ведмідь, - тиждень макової росинки у роті не було, умираю з голоду. Добре ось вас зустрів. Знімання я вас обох і відразу веселіше стане.
Переглянулися барани й зрозуміли один одного без зайвих слів.
- Панотець ведмідь, з'їж спочатку мене, - говорить один баран.
- Ні, ні, мене спершу, - говорить іншої. Бачить ведмідь, що справа затягається й запропонував:
- Давайте домовимося так - розійдіться у різні сторони, розбіжитеся й буцніть один одного, у кого ріг зламається, того я знімання першого.
А баранам тільки цього й треба було. Розійшлися вони й устали із двох сторін від ведмедя. Розбіглися й буцнули ведмедя, так так, що він без пам'яті впав. Поки ведмідь приходив у себе, баранів і сліду нема.
Опам'ятався ведмідь і, гарчачи, рушив далі. Зустрів він на вузькій стежинці між двох стрімчаків коня. Ведмідь зрадів: Як добре. Краще з'їсти одного коня, чому козла або двох баранів. Наїмся досита. Перепинив ведмідь дорогу коневі. Тому бігти нікуди, але кінь знав, як ведмідь дурний.
- Братик ведмідь, - говорить кінь, - у мене до тебе прохання - не їж мене попереду, пройди назад, а я, щоб тебе не утруждать, простягну копито тобі
Прямо у рота. Та тобі добре, і я не побачу, як ти мене їж.
Ведмідь, не зачувши ніякого підступу у словах коня, пройшов назад, роззявив упасти, а кінь як брикне ведмедя - той усі зуби й проковтнув. Упав ведмідь, а кінь поскакав і незабаром зник.
Отямився ведмідь і сумний рушив далі. Зустрів по шляху лиса. Бачить лис, що ведмідь ледве живий, і запитує:
- Панотець ведмідь, що це з тобою приключилося? Ведмідь розповів лисицю про весь случившемся. Лис розреготався й говорить:
- Панотець ведмідь, іди й нехай більше ніколи тобі не сниться м'ясо.