Хитрість старого

18-06-2016, 10:15 | Азербайджанські казки

Був у старого син по імені Ахмед. А хлопчики у ті часи пастухами були. Одного разу товариші розв'язали подшутить над Ахмедом.

- Простак, - говорять йому, - усі твої однолітки давно одружилися, а ти усе не одружений. Піди додому, скажи батькові, щоб побрав тобі у дружин дочка падишаха, - він відразу ж піде до падишаха й побере його дочка тобі у дружин.

Ахмед був малий і довірливий - усьому вірив. Він і повірив товаришам. Увечері, тільки прийшов додому, говорить Ахмед батькові:

- Батько, іди зараз же до падишаха й побери його дочку мені у дружин.

- Синок, - відповідає старий, - ти ще малий, не час тобі одружитися, та й потім не віддасть падишах таким біднякам, як ми, свою дочку.

- Нічого не знаю, - упорствовал Ахмед, - посилай свата до падишаха. Не жениш мене, усе переб'ю.

Зі страху послав старий свата до падишаха. Той сіл на камінь для сватів перед палацом. Падишахові доклали, що якась людина сидить перед палацом. Наказав падишах привести до нього прохача.

- Що тобі потрібне від нас? - запитав падишах у свата. - Так протривають роки падишаха, - звернувся сват з уклоном, - твою дочку прагне побрати у дружин син одного бідного старого Ахмед.

Задумався падишах, а потім і говорить:

- Прекрасно. Надішліть-но нареченого, подивлюся, чи підходить він моєї дочки. Стурбований сват повернувся до старого й передав слова падишаха. Затряслися коліна у старого з переляку. Покликав він сина й говорить:

- Синок, накликав ти лихо на нас, падишах кличе тебе до себе.

- Ну що ж, зараз і піду, - відповідає, радіючи, Ахмед.

Старий став благати сина, умовляв відмовитися від своєї витівки, адже, глянь, з ким поріднитися прагнеш, із самим падишахом: запросить він з тебе багато добра, грошей, а у нас нічого немає. Але Ахмед і чути нічого не праг - пішов до падишаха.

- Так протриває життя падишаха, - звернувся Ахмед до владаря з уклоном. - Я надіслав до тебе свата, а ти запросив до себе мене, щоб подивитися, чи підходить наречений твоєї дочки. Ось я й прийшов.

Падишах покосився на Ахмеда й говорить:

- Добре, я видам за тебе свою дочку, але ти повинен побудувати будинок у сорок поверхів. Не побудуєш, велю голову відрубати.

Ахмед ще раз поклонився падишахові, вимовив: Слухаю й корюся, - і повернувся додому.

- Батько, - сказав він, повернувшись із палацу, - падишах згодний видати за мене свою дочку, але вимагає, щоб я вибудував будинок у сорок поверхів.

- Синок, - простогнав старий, - як же ти побудуєш такий будинок?

- Послухай, батько, - відповів Ахмед, - важко чи що будинок у сорок поверхів побудувати? За місяць і впораюся. Продамо одного з наших двох бичків і побудуємо на виручені гроші такий будинок. Усього-Те й делов.

Старий зрозумів, що син нічого не розуміє, і говорить:

- Ну що ж, синок, зробимо так, як ти говориш. Відведи бичка на базар і продай, а на виручені гроші побудуємо будинок у сорок поверхів.

Ахмед піймав бичка й повів його продавати на базар.

А тепер розповім я вам про базарних шахраїв. На базарі орудувало семеро шахраїв, скуповували продукти за безцінь і ділили між собою. Ось ці шахраї й зговорилися обдурити Ахмеда, який продавав бичка.

Один із шахраїв підійшов до Ахмеда:

- Синок, що просиш за своє цапеня? - запитав він. Ахмед обурився, мол, не бачиш, чи що, не цапеня це, а бичок!

Отут підійшов другий шахрай.

- Даю три гривні за це цапеня, - запропонував він Ахмеду.

Ахмед відійшов і від другого шахрая. У такий спосіб Ахмед пішов від шістьох ошуканців. Хто пропонував три гривні, хто півтори, бажаючи відібрати бичка у Ахмеда. Дійшов простак до сьомого шахрая.

- Агов, хлопець, продай козлика за гривенник. Я його детишкам для розваги куплю.

А Ахмед не знав нічого про змову шахраїв. Він і продав бичка за півтори гривні, а на п'ятак поїв хліба на базарі. Приніс він додому гривенник.

Удома він ще на батька напустився, що той замість бичка дав йому цапеняти. Старий відразу зрозумів, що сина провели.

- Нічого, синок, - сказав він, - тебе обдурили й купили бичка задешево, сказавши, що це цапеня, але я розрахуюся з ними за це.

Ранком старий побрав мережу й пішов на полювання. У пастку попалися два зайці й він приніс їх додому. Одного із зайців прив'язав у дворі, а іншого поніс на базар. Дружині ж доручив приготувати обід для гостей. - Іду на базар, - сказав старий, - повернуся додому з гістьми й запитаю: чи Приготувала ти обід, дружина? А ти відповідай: Прибіг заєць і сказав, що у хазяїна сьогодні будуть гості, потрібно обід приготувати. Я й наварила їжі. Після обіду я причеплюся до чого-небудь і насварюся з тобою, потім, розсердившись, навмисно заріжу тебе, ти падай, начебто намертво. Отут я заграю на дудці - ти піднімайся як ні у чому не бувало.

Наповнив старий довгу кишку червоною фарбою й прив'язав, щоб не видне було її, на шию дружині, а сам побрав зайця й пішов. На базарі старий почав торгівлю:

- Кому зайця-донощика? Кому зайця-донощика? Відразу оточили старого шахраї. Запитали, чи можна перевірити здатності зайця.

- Чому ж не можна? - здивувався старий. - Я ось зараз дам йому

Доручення, і він передасть його моїй дружині.

- Так давай перевіримо, - запропонував один із шахраїв. Старий погодився й сказав, звертаючись до зайця:

- Іди додому, заєць, і скажи дружині, що у мене сьогодні будуть гості, - нехай приготує нам поїсти.

Відпустив старий зайця, і той умить зник. Прийшов старий додому.

- Дружина, гостей я привів. чи Приготувала ти поїсти? - запитав він у дружини.

- А як же, - відповідає дружина, - приготувала. Заєць прибіг і сказав, що

У пана сьогодні будуть гості, потрібно обід приготувати, - я й приготувала.

Шахраї бачать, що й насправді заєць у дворі травичку пощипує. Старий запросив гості у будинок. Дружина розстелила скатертину, подала їжу. За їжею шахраї поцікавилися ціною зайця.

- Я за цього зайця, діти мої, - сказав старий, - віддав золота у дві ваги. Але ви-те не чужі, так що поступлюся за півціни.

Шахраї погодилися й відміряли старому потрібний захід золота. А старий доручив дружині заварити чай. Дружина забарилася небагато, хазяїн зробив вигляд, що дуже розсердився, повалив дружину на підлогу й відрізав їй голову.

- Що ти наробив, старий? - закричали шахраї. - За що ти дружину вбив?

- Не лихо, - спокійно вимовив старий. - Я її на дню по кілька раз убиваю, а потім сам же й пожвавлюю: це у моїх руках. Бачите цю сопілочку? Як заграю на ній, дружина й оживає. Вона, ця сопілочка, чарівна - воскресительница.

Сказав так старий і заграв на дудці. Дружина відразу піднялася на ноги. Дуже здивувалися шахраї чуду. Заплатили вони золотом і за дудку й пішли.

- Ну, дружина, - сказав старий, провівши гостей, - завтра вони повернуться. Я йду на цвинтар. Скажеш їм, що, як тільки вони пішли від нас, чоловік

Преставився.

Шахраї на базарі випустили зайця, а заєць і був такий. Прийшли вони додому, а зайця не мабуть. Отут повалили вони своїх дружин і відрізали їм голови. Скільки потім не дуділи вони у дудку, дружин так і не воскресли.

Розсерджені на старого, пішли шахраї до його будинку. А там їм дружина старого заявила, що відразу після їхнього відходу старий віддав аллахові душу.

Направилися шахраї, не гаючись, на цвинтар, бачать, старий ховається між могил. Виклали вони старому те, що було на душі. А він у відповідь:

- Ну, дитинки, борг платежем червоний. Ви, обдуривши дитину, купили бичка, видавши його за цапеня, а я розплатився з вами за це.

Розв'язали шахраї вбити старого, а він сказав:

- Не робіть цього, а то я шаха повідомлю, як ви дружин своїх вирішили. Не минути вам тоді шибениці.

Злякалися шахраї й побрели геть.

Ранком покликав старий мулярів і став зводити будинок. Коли будинок у сорок поверхів був готовий, Ахмед повідомив шаха, що бажання його виконане й що тепер черга шаха виконати свою обіцянку й віддати дочка за Ахмеда. Прибув падишах зі своїми найближчими радниками подивитися додому й схвалив будівлю. Не міг падишах не виконати своє слово - віддав дочку за Ахмеда.

У той же день скликали народ. Сорок днів, сорок ночей тривало весілля Ахмеда й шахської дочки. Покликав батько Ахмеда після весілля до говорить:

- Синок, до цього дня ти поводився як дитина, тепер ти вже чоловік, ну й поводься як личить чоловікові. Не те піде від тебе дружина.

Ахмед дав слово батькові не забувати про це.

Зараз ви читаєте казку Хитрість старого