Жив-Був на світі чоловік. Щодня він ходив у ліс, збирав трусок, складав його на осла й відвозив на базар продавати. Був чоловік дуже злим і жадібним. Осла він навантажував так, що у того вся спина протерлася до крові. Бідна худобини мріяла позбутися хазяїна. Одного разу чоловік як звичайно збирав трусок у лісі, а осла пустив пастися. Захопившись роботою, він відійшов від осла далеко. А у цей час голодний лис думав над тем, як йому добути пари курочок. Побачив лисиць самотнього осла й підійшов до нього.
- У якому ти виді? - сказав лис ослові. - У тебе ж уся спина стерта до крові.
- Дядечко лис, що ж мені робити? - відповідав осел, - будь моя воля, не працював би, але хазяїн змушує.
- А що ти даси мені, якщо я позбавлю тебе від злого хазяїна, поведу у ліс
І заживемо ми весело? - запитує лис. - Ні тобі поклажі, ні стертої спини.
- Що захочеш, - пообіцяв осел.
- Умова моє таке: дістань мені трохи курей, - сказав лис.
- А як мені піймати курей, лисиць? - здивувався осел.
- Це дуже просто, - відповів лис.- Справа у тому, що кури розбігаються як тільки мене бачать, а тебе вони не бояться, вертяться навколо, знають, що ти не куроед. Ось ти й обдури їх, скажи, що знаєш місце, де багато зерна. Так - Те, заговорюючи їм зуби, виведи за околицю села. А я причаюся поблизу, і коли вони наблизяться, схоплю й задушу їх. Потім я навчу тебе такої хитрості, що хазяїн сам відпустить тебе на волю. Тоді ти прийдеш до мене й заживемо ми з тобою разом у лісі. Ослові дуже сподобалося речення лиса. На наступний ранок привів осел до лиса десять курей. Лис задушив їх, вискочивши із засідки. Двох він з'їв відразу, а інших залишив про запас.
- Ти стримав свою обіцянку, - сказав лис ослові. - Тепер моя черга виконати своє. Прикинься хворим, скільки б не бив тебе хазяїн, не виходи зі стійла, почни стогнати, кричати, що вмираєш. Причиняйся так дня три-чотири. Зрештою хазяїн повірить, що ти занедужав, і відпустить тебе
На волю. Тоді й приходь до мене.
У той же день осів приступився до виконання ради лисиця. Хазяїн подумав, що якщо осів подохнет, він не зможе викинути його на смітник, тоді всі навколо засмердить від трупа, що розкладає, і силоміць виштовхнув осла за ворота. Замкнув за ослом ворота й повернувся у будинок.
Осів оглянувся по сторонах, нікого не побачив і припустився бігцем у ліс до лиса. Подякував він лисиця за мудру раду, а потім, дружно розмовляючи, обоє поглибилися, у хащу. Раптом бачать, іде назустріч розлютований лев. Левиний рик розносився по всьому лісу. У осла від страху піджилки затряслися. - Ну, ось і настала наша смертна година, - сказав осел лисові.- Зараз лев розтерзає нас обох.
- Не бійся, - відповів лис. - Поки ти із мною, нічого з тобою не трапиться. Роби те, що я скажу: зареви щосили. Твої голос могутніше левиного. Почув твоє ревіння, лев розв'яже, що власник такого голосу, напевно, сабоніше його. Та злякається. А далі не твоя справа. Усе інше я беру на себе.
Осів закричав у всю глотку й заглушив усі інші звуки. Лев, Почув рева осла, подумав: Я-Те вважав, що голосніше мого голосу немає у лісі. Що ж це за сабоний звір такий, якщо рева його настільки потужний?
Подумав так лев, праг повернути назад. Та раптом побачив осла.
Лев ніколи раніше не бачив ослів, тому здивовано воззрился на небачена тварина. Леву стало страшно. А осів, у свою чергу, тремтів дрібним тремтінням. Побачив лев, що осів тремтить і говорить:
- ПРО, великий звір, не від чи страху ти тремтиш?
Осів не найшовся, що відповісти. А лис пригорнувся до нього збоку. Зрозумів лисиць, що, якщо лев розгадає, у чому справа, розтерзає обох, і говорить:
- Братик лівий, ти цар звірів наземних, а він - підземних. Не знаючи цього миру, він побрав мене у провідники. А то, що тремтить, то це не від страху, а від гніву. Гневается він, що ти перепинив йому шлях. Прагне він тебе розірвати, так жалує.
Сказав усе це лис і підморгнув ослові, що, мол, заспокойся. А лев, вислухавши лиса, виступив уперед, шанобливо поклонився ослові й попросив вибачення за те, що не визнав.
Переконався осел, що лев, уважаючи його сабоним звіром, наляканий, і, осмілівши, запитує:
- Скажи-но: прагнеш, чи ти служити мені?
- Саме для цього й прийшов я до тебе, - відповідає лев.
- Добре, - говорить осел, - із цього дня беру тебе собі у слуги. Але не здумай втручатися у мої справи, ослухаєшся мене - наб'ю тебе соломою, як опудало.
Лев ще раз схилився перед ослом і дав слово служити йому до самої смерті. З того дня лев, осів і лис стали жити разом. Лев ішов на полювання, віддавав кращий видобуток лисові, а осів зірве там травичку, тут гілочку й ситий.
Одного разу йшли вони по лісу. Вивела їх дорога до гірської ріки. Ослові захотілося напитися води, підійшов він до берега, нагнув голову до води, але раптом посковзнувся й упав у потік, який поніс його. Бачить осел, що захлинається, почав кричати. Лев кинувся у воду й умить витягся осла. Осів тремтів від пережитого страху, адже він дивом урятувався від смерті.
- Тому тремтиш? - запитав лев.
- Ти думаєш, я тонув? - запитав невдоволено осел. - Я викупатися праг, а ти перешкодив мені, ось і тремчу від гніву.
Лев повірив цьому й подумав, що іншим разом осів уже не вибачить його й розтерзає. Став він потихеньку відставати, а потім пустився бігти від осла. А ослові тільки це й треба було, тому що він розумів, що обман розкриється коли-небудь, і не минути лиха. Дочекався осел, поки лев відбіг на достатню відстань, і кричить:
- Агов, лев, куди біжиш? Біжи, біжи, однаково мої вірні слуги знайдуть тебе й, обдуривши, приведуть до мене, отоді я покаджу тобі, як бігати від мене. Не хочеться мені утруждать себе, адже піймати тебе - нікчемна справа.
Після цих слів лев припустився. Зустрів лев зайця, який здивувався, що й лев може бігти у страху.
- ПРО, великий лев, не бачив я тебе, що колись біжать від когось. Що трапилося?
Перевів подих лев і розповів зайцеві усе, що з ним приключилося. Задумався заєць.
- Братик лівий, - говорить, - нам невідомий звір сабоніше тебе. Опиши мені докладніше ця ревуча тварина.
Лев описав невідомого йому звіра. Заєць покотився зі сміху й говорить:
- Так це ж осів. Ти одним ударом можеш убити його. Це всі хитрості лиса. Підемо-но, ти у мить розірвеш їх на частині.
Осмілів лев, повіривши зайцеві. Пішли вони до осла. Осів ще бачили помітив лев і зайця поруч із ним.
- Ну, лис, клянуся твоєю головою, лев, здається, прознав про нашу хитрість і прийшов з'їсти нас. Що нам робити, куди подітися?
- Не бійся, - відповідає лис. - Та цього разу придумаю що-небудь. Підійшов лев до осла й говорить:
- Ти-Те виявляється слабка худобини. Обдурили ви мене. А зараз підійди ближче, я знімання тебе. Отут у розмову вступив лис:
- Братик лівий, пам'ятаєш, коли ти біг, осів крикнув тобі навздогін, що його вірні слуги знайдуть тебе й, обдуривши, приведуть до нього. Знай же, що цей заєць - один з таких вірних слуг. Він тебе обдурив і привів до осла. Ось і всі, скінчилося твоє життя.
Лев повірив лисові й пустився навтьоки. Скільки не кликав заєць, скільки не запевняв, що це чергова хитрість, лев і не почув його. Абияк заєць сам пішов подалі від лиха.
Подумав лис після цього, що заєць може привести тепер вовка, і тоді вуж ніяк не урятуватися й говорить:
- Послухай, осів, дотепер нам допомагала хитрість, але я знаю, що так довго не може тривати. Настане день, коли ніяка хитрість нам не допоможе, здеруть із нас шкіру почім даремно. Давай-но, розійдемося ми з тобою у різні сторони, і будемо пробиватися кожний сам по собі. Погодився осел з реченням лиса. Повернувся він у село, а лис залишився у лісі.