Одного разу студеною зимою, коли сонячні промені не зігрівають землю й наступає царство холоду, загордився зміцнілий лід:
- Що мені сонце! Воно вже безсило проти мене. Ось і саме час засватати його дочка за мого сина. Мало сказати — потрібно й робити.
Та послав лід сватів до сонця.
- Добре, я згідно, - відповіло сонце.- Нехай тільки почекають небагато. Приготуємо придане дочці й віддамо.
Настало літо, і сонце сповістило лід:
- Наречена готова, ідіть забирайте!
- Мені не до нареченої, - відповів лід, - зараз я страждаю поносом.