Жив-Був старий мірошник з довгою сивою бородою. Говорять, що він не був вуж дуже старим — просто борошняний пил у'ївся у його бороду й посріблила її. Так було або інакше — не знаю, але дні його були полічені, і, коли аллах призвав його до себе, мірошник залишив на землі трьох синів.
- Давайте, брати, працювати спільно, - запропонував молодший брат, - млин у нас справна, і справи підуть добре.
Але старші брати не погодилися й зажадали розділити вся спадщина, у тому числі й млин, нарівно. Воля старших — закон, і почався поділ.
- Не прагну ходити, як батько, із запиленою бородою, - загордився самий старший і вибрав собі мірошницьку канаву.
- Мені теж набридло дихати борошняним пилом, - сказав середній брат і зажадав, щоб йому віддали дах - млина.
А молодшому дістався жернов.
Старший брат лагодив канаву, середній катав на даху ковзанка, молодший стежив за жорновому й справно збирав сах борошна з кожного помеленого мішка.
Так пройшло якийсь час. Зрозумів старший брат, що прогадав: він стежить за канавою, а борошно одержує молодший брат. Не захотів гордій зізнатися у своїй помилці й мовчачи пішов з будинку. Ішов він довго, поки не дійшов до ущелини у Верхнього Гвалда, де жив аждаха.
- Садам алейкум, аждаха!
- Не поважай я садам, обдер би тебе, як козу, так з'їв, - пробормотів аждаха й запитав: Знаєш ти казки або пісні?
- Ні, - відповів старший син мірошника й покачав головою.
- Такі незнайки — ласе блюдо, - зрадів аждаха й миттю проковтнув його.
Незабаром і середній син мірошника зрозумів, що зробив дурість: не погодився жити спільно. Не довго думаючи, він теж таємно покинув млин.
Він дійшов до ущелини, де жив аждаха, і розділив долю старшого брата.
- Куди зникли мої брати? - затурбувався молодший і відправився на пошуки.
Ішов він, ішов і нарешті теж потрапив до аждахе.
- Салам алейкум, аждаха! - закричав молодший брат.
- Не поважай я твій салам, давно б проковтнув тебе, - відповів аждаха.- А чи знаєш ти казки або пісні?
- Як не знати, адже я мірошник, а вони, брат, знають усе: і пісні, і казки, і різні небилиці.
- Ану ж бо, розкажи мені казку! - зажадав аждаха.
- Добре, - сказав син мірошника.- Тільки ти не переривай мене й слухай мовчачи. Якщо промовиш хоч слово, я виріжу ремінь із твоєї спини. А якщо до кінців промовчиш, то можеш мене проковтнути.
Аждаха погодився, і син мірошника почав розповідати.
- Пас я якось кобилиць. Було так пекуче, що всюди випарувалася вода. Погнав я кобилиць на водопій, а ріка встигнула вже змерзнути. Не йдуть ніяк кобилиці до ріки. Схопив я тоді сокира, розбив лід і зробив ополонку. Знову кобилиці не йдуть. Відірвав я свою голову так черепом напоїв усіх кобилиць. Подумав я: якщо ріка так сабоно змерзнула, то який холод повинен бути у її джерелах. Пішов я нагору по ріці й розклало невелике багаття. Раптом спалахнула пожежа — це почала горіти ріка. Злякався я, як би вогонь не добрався до мого черепа й сокири, і побіг назад. Дивлюся, згоріло всі, крім сокирища й черепа.
Аждаха завовтузився й праг було сказати щось, але згадав про умову й промовчав.
- Поклав я череп на своє місце й пішов далі. У Заибе сокирищем зрубав дерева й зробив гарбу. Пішов на полювання, бачу: олені. Жбурнув сокирище й двох убив. М'ясо їх з'їв, а шкіри повісив на гілки.
Аждаха праг було відкрити рота, але стримався.
- Одного разу побачив я двох бджіл, що б'ються. «Чого ви не поділили?» — запитав я їх. «Ця нахабниця затверджує, що несе більше меду, чому я», - відповіла одна із бджіл і почала бити іншу. Я їх розняв і запропонував носити мед для мене. Хто більше принесе, той і виявиться прав. Через кілька днів обидві оленячі шкіри були доверху наповнені медом. Впріг я бджіл у гарбу, навантажив на них шкіри з медом і поїхав додому. Одна бджола стала відставати, і я вдарив її ціпком. Одним кінцем ціпок заділу землю, а іншим підкинула мене у небеса. Схопився я руками за край неба й завис над землею. Довго я так висів, бовтаючи ногами, нарешті побачив стіг сіна так стрибнув у нього.
Не витримав аждаха й крикнув:
- Ну й базіка ж ти!
- Ах так! - викликнув син мірошника.- Підставляй-но спину.
Став він здирати ремінь зі спини аждахи й, як тільки дійшов до шиї, пирнул його ножем. Отут вискочили обоє його брата. Усі троє братів пішли додому й сталі жити разом і дружно працювати на батьківському млині.