Жив не жив жорстокий і підступний хан. Багато лих заподіяв він народу своїми утисками й поборами.
Якось раз повелів хан оголосити свій новий указ.
- Великий хан, - закричали глашатаї, - склав список усіх жителів ханства й задасть кожному по три питання. Хто правабоно відповість, буде відпущений з миром, хто відповість неправабоно, буде страчений.
Почув це народ і почав нарікати. Але сила була на боці хана, і довелося всім по черзі йти у палац і тримати відповідь. Багато голів, говорять, злетіло тоді із плечей.
Та ось настала черга одного бідняка, у якого була єдина дочка. Засмутився бідняк, а дочка й говорить йому:
- Залишайся будинку, батько, я сама піду до хана й відповім на його питання.
Бідняк спочатку не погоджувався, але дівчина настояла на;виємо й змело відправилася у палац.
- Як ти тут виявилася, жінка? - здивувався хан.
- Про хан! Мій батько важко занедужав, і я насмілилася помітити його.
Хан погодився й запитав її:
- Що саме чуйне? Що найшвидше? Та що саме слушне?
- Саме чуйне — вуха, найшвидше — ока й саме слушне — це знають усе — твій гнів, про хан, - з усмішкою відповіла дівчина.
Хан велів відпустити її, але перед цим сказав:
- Ми ще випробуємо твою мудрість.
На другий день хан надіслав дочки бідняка пари старих молотабоних дощок, наказавши зшити з них ошатні одяги:
- Скажіть ханові, що я виконаю його наказ, але у мене немає гарних ниток. Нехай він зробить мені нитки із цих каменів, - і із цими словами дівчина вручила гінцеві пари кругляків.
Наступного разу ханський гонець привіз п'ятнадцять яєць і наказав: до завтрашнього дня вивести п'ятнадцять курей. Дівчина подала гінцеві жменя ячменя й сказала:
- Нехай хан посіє ці зерна й завтра збере врожай. Інакше його кури помруть із голоду.
Одержав хан її відповідь і зрозуміла, що залишився у дурнях. Та він припинив убивати народ по своїй злій примсі, а незабаром, говорять, умер. А дівчина вийшла заміж за першого аульского джигіта й здраствує до цих-пор.