Чоловік і дружина прожили разом багато років, але дітей у них не було. Дружина постійно скаржилася:
- Ох-Ох-Ох! Та для кого тільки ми працюємо й у будинку, і у поле, ну для кого? Для себе? Але чи багато нам треба! А після нас кому це усе дістанеться? Кому? Чужим людям. Хтось чужий буде їсти у нашому будинку, спати у ньому. Та перепсує усе, що ми зробили за своє століття... А ось якщо б був у нас син, він допомагав би нам працювати, разом з нами їв би те, що ми збираємо у поле...
Чоловік утішав її:
- Ну, що ти усе скаржишся? Адже не одна ти, багато жінок не мають дітей... А працюємо для того, щоб жити. Були б здорові, а решта неважливо!
Дружина не погоджувалася з ним і, не перестаючи, скаржилася на свою частку. Одного разу вночі їй приснилося, що коштує вона на березі озера, набирає воду у глечик, а до неї раптом підходить якась бабуся й говорить:
- Здраствуй, добра жінка!
- Здраствуй, бабуся...
- Ось ти усе скаржишся, що у тебе немає дітей. Прагнеш, у тебе буде дочка?
- Звичайно прагну, дуже прагну!
- Ну, добре. Здійсниться твоє бажання. Дивися, тільки не розповідай нікому свій сон.
Жінка прокинулася. Села на циновку. Вона так розхвилювалася, що закурила трубку.
Чоловік теж прокинувся й здивовано запитав:
- Що з тобою?
- Так, нічого... не хочеться спати...
- Ні, неправда. Раніше ти ніколи вночі не курила... Але жінка, виконуючи раду баби, не сказала йому про свій сон. Вона розв'язала вийти з будинку, прогулятися: розмова з бабою не виходив у неї з голови.
Але чоловік не дозволив дружині виходити з будинку. Хіба вона не розуміє, що це небезпечно? Хіба вона не знає, що вночі поблизу бродять дикі звірі?
Сон - як смерть, він приходить, навіть коли його не чекаєш. Та жінка зрештою заснула. Та чоловік задрімав.
Жінці знову приснилося, що вона на березі того ж самого озера, з тим же самим глечиком, який наповнює водою. Та знову вона чує голос тієї ж бабусі:
- Послухай, жінка, якщо я зроблю так, що ти народиш, ти виконаєш обітницю?
- Звичайно, виконаю!
- Отож, у тебе буде дочка. Тільки помни: дівчинка ніколи не повинна бачити своєї особи - ні у дзеркалі, ні у склі, ні відбитим у воді. Дивися, якщо побачить свою особу, втратиш дочку.
Ранком жінка прокинулася дуже задоволена. Та хоча чоловік, нагадавши дружині про дивну поведінку вночі, став сварити її, вона йому нічого не розповіла. Дуже скоро у неї почав рости живіт. Та люди колом зашепталися:
- Дивитеся-но! Вона вагітна! Ви бачили її живіт?
У казках місяці проходять швидко. Коли прийшов час, у жінки почалися пологи. Прийшла сповитуха, і на світло з'явилася незвичайно гарна дівчинка.
Люди продовжували шепотітися:
- Ну що, хіба ми не говорили? Вона дійсно була вагітна. Подумати тільки, так довго у неї не було дітей! Ось дивно!
У першу ж ніч після пологів жінці знову приснився той же самий сон.
- Тепер у тебе є дитина, - сказав знайомий голос.- Але знай: ніхто не повинен його бачити. Дівчинка не повинна виходити з будинку, запам'ятай це!
Та жінка стала робити всі, щоб ніхто не бачив її дочку. Вона навіть перестала у полі працювати. А коли їй потрібно було йти за водою, сторожив дитину батько.
Крихітка вже плазувала, коли жінці знову приснився знайомий сон. Тепер бабуся сказала:
- Дівчинку вже можна показувати людям. Кличуть її Самба. Не забудь тільки про те, що я говорила тобі раніше: вона не повинна бачити своєї особи - ні у дзеркалі, ні у склі, ні у воді!
Увесь народ здивував, побачивши дівчинку:
- Ох! Ох! Ох! Що за небачена краса! Такої дитину ще світло не бачив!
Мати знову почала працювати у иоле, залишаючи дівчинку відіграти з іншими дітьми.
Єдина, улюблена дочка, Самба завжди була чистенька й ошатна. Батьки пестили її, пестили. Коли вона стала старше, батько й мати побрали її із собою у поле. Вони показали їй, як росте маніоку, як виглядають солодкі батати, земляні горіхи. Самба сміялася від радості, усі їй було нове й цікаво. Батько й мати наповнили два величезні кошики овочами й бульбами, і усе разом пішли додому.
Та раптом, коли вони йшли по відкритому полю, небо затьмарила величезна хмара й заюшив дощ!
Батьки кинулися бігти. Але маленька Самба не квапилася. Вона вперше у своєму житті опинилася під дощем, і він їй дуже сподобався.
Мати, тривожачись, що з дочкою трапиться яке-небудь нещастя, заплакала й стала кликати дівчинку:
Самба, Самба, біжи від дощу, Квапся, моя дочка, Самба, Самба, біжи від дощу!
А дівчинка, продовжуючи не поспішаючи йти по дорозі, відповідала: Мама, не можу я бігти, Браслети зламаються на ніжках. Батько, не можу я бігти, Браслети зламаються на ручках!
Нарешті, усі мокрі від дощу, вони добралися до будинку. На щастя, з дівчинкою не трапилося нічого поганого. Вона навіть не помітила величезну змію, яка, як товста колода, лежала у краю дороги, ніжачись у теплій воді.
Через кілька років за порадою добрих сусідів Самбу віддали на виучку жінці - повинна ж дівчинка вміти забирати будинок і готовити їжу. Про одне тільки просили батьки цю жінку:
Сховати всі дзеркала, які є у будинку. А вікон зі стеклами тут не було.
Усе йшло добре. Але одного разу Самбі, коли вона забирала кімнату, захотілося відкрити скриня. Самба повернула ключ, що стирчить у замку, відкрила кришку й заглянула усередину. Скільки там речей! Одну річ за іншою вона виймала й відкидала убік - це всі їй нецікаво. Та раптом вона побачила дзеркало. Здивована, вона витяглася його й скрикнула:
- Ах, що це таке? Хто це?
Та відразу ж оніміла. У цю хвилину ввійшла господарка будинку. Що вона не говорила, скільки вона не трясла Самбу за руки, дівчинка мовчала, тільки качала головою, і великі сльози котилися по її особі. Та раптом прямо на очах у господарки дівчинка зникла, як крізь землю провалилася.
Жінка кинулася її шукати. Куди могла дівчинка подітися? Розпач охопив жінку, але отут вона згадала про дзеркало. Як же вона відразу не догадалася? Адже скриня відкрита! Усі речі у ньому перериті!
Через кілька днів, як звичайно, мати прийшла провідати Самбу. Вона принесла на голові у подарунок господарці більший кошик із плодами й овочами. Довідавшись про те, що трапилося,, мати гірко заридала.
Усі рідні шукали Самбу, усі знайомі... Пропала улюблена., довгоочікувана дочка!
А у цей час Самба опинилася поблизу одного будинку. Та хазяїн цього будинку й уся прислуги пошкодували нещасну дівчинку. Така гарна й німа! Самбу послали працювати на кухню. Вона виявилася дуже охайної, добре мила посуд. У загальному всі минулому нею дуже задоволені.
Одного разу, коли кухарі на кухні не було, величезна змія, що казна-звідки узявся, проковтнула всю приготовлену на день їду. Повернувся кухар побачив, що усе з'їдене, і розв'язав, не інакше як Самба це зробила. Кухар поскаржився хазяїнові, і Самбу вигнали. Адже дівчинка була німа й нічого не могла пояснити!
Самба прийшла у інший будинок, і отут її пошкодували й ласкаво прийняли. Але змія з'явилася й тут. Вона вповзла у будинок, коли не було хазяїв, і перебила весь посуд. Хазяї обвинуватили у цьому Самбу, побили її й прогнали.
Та знову бедняжка повинна була шукати нове місце. Тут її теж пошкодували. Але проклята змія й отут не давала їй спокою. Вона з'являлася невидимо для всіх у той момент, коли у будинку
Залишалася одна Самба, і також пожирала їжу, била посуд. Однак хазяї не звалили всю провину на Самбу. Вони ж по-справжньому любили її.
Якось хазяїн зібрався їхати у місто. Перед від'їздом він скликав усю сім'ю й усіх слуг і запитав, кому чого привезти. Не прийшла тільки Самба: господарка будинку не покликала дівчинку - однаково бедняжка нічого не зможе сказати, адже вона німа! Але хазяїн зажадав, щоб Самба теж прийшла.
Коли хазяїн запитав її, що вона прагне, щоб він їй привіз, на превеликий подив усіх, Самба раптом заговорила. Боязким голосом вона попросила хазяїна привезти їй ніж, "щоб сам різав", точабоний камінь, "щоб сам точив", і світабоник, "щоб сам запалювався". Сказавши це, дівчина знову оніміла.
Хазяїн виїхав. А коли він повернувся додому, те привіз кожному те, що він просив. Із привітною посмішкою він віддав Самбі ніж, точабоний камінь і
Світабоник.
Самба сховала подарунки у себе у кімнаті. Глибокою ніччю туди вповзла змія. Але через подушку Самби миттєво вискочив ніж і почав батувати змію, точабоний камінь став на ходу точити ніж, а світабоник яскраво спалахнув, щоб спалити шматки зміїного тіла.
Рано ранком у кімнату Самби ввійшли хазяї й остовпіли від жаху, побачивши розкидані по підлозі шматки величезної змії, искромсанние й обпалені. А Самба, до якої знову повернувся дарунок мовлення, пояснила, що ця змія була причиною всіх її нещасть. Усе, що відбулося із Самбою, було справою злого чаклунства. А тепер усім нещастям прийшов кінець.
Самба повернулася до своїх батьків і стала жити з ними, оточена турботою й любов'ю. А потім на ній одружився один із синів тієї людини, яка привезла Самбі ніж, точабоний камінь і світабоник.