У Леопарда була родичка дружини, яка жила дуже далеко. Одного разу він розв'язав провідати їх і попросив Оленя, щоб він пішов разом з ним. Олень погодився. У шляху вони по черзі несли великий глечик з пальмовим вином - подарунок родичці дружини Леопарда.
Ішли, ішли, ішли. Побачили оброблені поля.
- Бачиш ці поля? - запитав Леопард.- Це всі родички моєї дружини. А ось їхні дерева - гуайяви зі смачними плодами. Давай поласуємо. Тільки дивися, не їж спілі плоди - це треба залишити хазяям.
Олень так і зробив, як велів йому Леопард: він рвав тільки незрілі плоди. А Леопард, вибравши момент, коли Олень його не бачить, потряс дерево й наївся зрілих плодів.
Потім підійшов Леопард до Оленя й співчутливо сказав:
- Ах, Олень, що ж ти їж зелені гуайяви?! Адже так багато зрілих плодів!
- Але ж ти ж сам сказав, дядечко!
- Що ж ти жартів не розумієш!
Та вони пішли далі. Удалині знову здалися оброблені поля.
- Бачиш ці поля? Це теж родички моєї дружини. Там росте цукровий очерет. Ми можемо погризти сухі метелочки, а стебла нехай залишаться хазяям.
Олень знову послухався. А сам Леопард, забравшись у очерети, тайкома з жадібністю висмоктував солодкий сік зі стебел.
- Ах, Олень, чому це ти так поранив свої губи? - запитав він.
- Твердим очеретом, дядечко.
- Невже, племінник, ти такий дурний? Я адже пожартував. Треба було висмоктувати сік з м'яких стебел.
Та знову вони йшли, ішли, ішли. Удалині знову здалися оброблені поля.
- Бачиш ці поля? Поруч із ними живе родичка моєї дружини. Але вони дуже неосвічені. Тому у них немає ложок! Давай сховаємо й свої ложки.
У зазначеному місці Олень сховав кошик, у якому вони несли свої речі.
Пройшли ще небагато.
- Слухай, Олень! Я тобі вже говорив, що родичка моєї дружини зовсім неосвічені. Коли вони скажуть тобі "здраствуй", ти їм у відповідь замість " здрастуйте", скажи "ідіть до чорта!" Вони не зрозуміють, що ти їм сказав. Коли вони захочуть побрати у тебе глечик з вином, ти кинь його на землю. Неодмінно зроби так, племінник, як я говорю.
- Так-так, обов'язково так і зроблю, зроблю всі так, як ти говориш, дядько.
Діти кинулися до них назустріч, кричачи від радості:
- Дядько Леопард, дядько Леопард! А старші вітали гостей:
- Здрастуйте! Здрастуйте! На що Олень шанобливо відповів: - Ідіть до чорта!
Родичка дуже здивувалася, але Усе-таки підійшли, щоб побрати у нього глечик з вином, а Олень відразу кинув його на землю. Тоді родичка розсердилася й побили його.
Після обіду Леопард послав Оленя за кошиком з речами, яку вони сховали, а сам у цей час з'їв усю їжу. Потім
Він водою залив увесь двір і, коли Олень повернувся, сердито сказав:
- Племінник, що ж ти так повільно ходиш? Невже не міг поквапитися? Бачиш цю воду? Це неосвічена родичка моєї дружини залила весь двір... Усі самі зжерли, а нам нічого не залишили. Навіть мені нічого не дісталося! Ну добре, племінник, ми завтра поїмо...
- Добре, дядечко, завтра поїмо, - сказав Олень, у якого вже живіт підвело від голоду.
Уночі, коли всі заснули, Леопард прокрався у хлів, загриз кіз, наповнив кров'ю шкарлупу горіха, нечутно ввійшов у загін, де спав Олень, і облив його.
Ранком Олень довго спав, і діти побігли будити його. Вбігли вони у загін, побачили Оленя у крові й кинулися назад, кричачи:
- Ай-Ай-Ай! Дядько Олень увесь у крові!
А дорослі вже знали, що хтось загриз їхніх кіз.
- А-А, отож хто винуватий! - закричали вони й з люттю накинулися на Оленя.
Оленя били так сабоно, що він, бідолаха, умер від побоїв. Та тоді родичка дружини Леопарда його з'їла.
Пройшло небагато часу, і Леопард знову відправився у гості до рідні дружини. Цього разу він покликав із собою Мавпу. Вона погодилася й потягла глечик з пальмовим вином.
Коли вони підійшли до першого обробленого поля, Леопард сказав:
- Бачиш ці поля?
- Так, дядечко, бачу.
- Це поля родички моєї дружини. А ось їхні дерева - гуайяви. Звичайно, ми можемо з'їсти кілька плодів. Але тільки зелених. Спілі треба залишити хазяям. Чуєш?
- Звичайно, дядечко! Начебто я не розумію, що солодкі плоди повинні
Залишитися хазяям! Мені навіть не подобаються зрілі гуайяви: занадто вуж солодкі. А ось зелені - так! Їх я люблю. Птаха їх не клюють, і тому вони чистенькі.
Коли вони підійшли до дерев, Леопард праг побрати у Мавпи важкий глечик з вином.
- Нічого, дядечко, я не утомилася.- Та на очах у Леопарда Мавпа стала гризти зелені плоди. Але як тільки він відійшов у сторонку, вона швидко влізла на дерево й поласувала самими спілими плодами. Раптом зверху вона побачила, що Леопард теж їсть спілі плоди.
- Як ти смієш рвати зрілі фрукти?! - накинувся на неї Леопард, побачивши спілу гуайяву у руках у Мавпи.
- Та-Та-Їх! Колом стільки зрілих, а ти прагнеш, щоб я їла зелені? Ще чого! Ось кину глечик з вином, піду, а тебе залишу одного!
- Ну, племінниця, не гнівайся, це я пожартував!
Та вони пішли далі. Дійшли до цукрового очерету.
- Бачиш цей очерет? Він теж належить родичці моєї дружини. Ми можемо у нього ввійти. Але будемо ламати тільки метелочки - стебла залишимо хазяям. Чуєш?
- Звичайно, дядечко! Я усе знаю. Мені навіть і не подобається цукровий очерет, він занадто солодкий. Ось метелочки, так, я дуже люблю.
Та, коштуючи поруч із Леопардом, Мавпа стала гризти засохлі верхівки очерету. Але як тільки він відійшов, вона відразу зламала саме товсте стебло й стала висмоктувати сік. У той же час одним вічком вона підгляділа, що Леопард робить те ж саме.
Побачивши у руках у Мавпи товсте м'яке стебло, Леопард розсердився:
- Як?! Ти зламала товсте стебло очерету?
- Та-Та-Їх! Ти що, прагнеш, щоб я гризла ці сухі мітелки, коли
Колом стільки солодкого очерету! Дивись-но, кину твій глечик з вином і піду!
- Ні-ні, племінниця, не гнівайся, я пожартував. Та вони пішли далі. Удалині здався будинок родички дружини Леопарда.
- Дивися, Мавпа, коли ми прийдемо туди, спрягти наші ложки. Моя родичка ложками не їдять.
- Звичайно, дядечко, сховаю. Коли не знаєш, якого звичаю дотримуються у будинку, треба бути обережним. Хіба не так, дядечко?..
Та Мавпа зробила вигляд, начебто ховає ложки.
- Послухай, племінниця, я тобі вже начебто б говорив, що родичка моєї дружини дуже неосвічені. Отож: коли вони тобі скажуть "здраствуй", у відповідь говори замість " здрастуйте" "убирайтеся до чорта!" А коли вони захочуть побрати у тебе глечик з вином, кинь його на землю. Чуєш?
- Звичайно, дядечко. Мені було так важко тягти його, що краще я розіб'ю його, чим віддам цим неукам!
Малята кинулися до них назустріч:
- Дядько Леопард! Дядько Леопард! Тітка Мавпа! Мавпа привітно їм посміхнулася.
- Здрастуйте! - сказала родичка дружини Леопарда. Та Мавпа привітно відповіла:
- Здрастуйте!
Коли ж у неї захотіли побрати глечик, вона дбайливо їм віддала його. Обурившись, Леопард запитав її:
- Агов, чому ти не відповіла, як я тобі велів? Чому не кинула глечик на землю?
- Дядечко, не говорите дурості! Інакше я піду! Мені так важко було тягти глечик, так невже я розіб'ю його зараз!
- Ну, заспокойся. Я просто так сказав.
Та Леопард послав її за захованими ложками:
- Але дивися, не затримуйся, як Олень. Біжи: одна нога тут, інша - там. Ми адже не можемо їсти без ложок. А ці неуки тут без нас усе зжеруть.
- Дядечко, ти знаєш, як я швидко бігаю. Не встигнеш і оглянутися, як я вже повернуся.
Залишившись один, Леопард накинувся на їжу й квапливо став їсти. А Мавпа побачила це у щілинку й у один стрибок опинилася поруч із Леопардом, схопила його за лапу.
- Дядечко! Що ти робиш? Хіба можна є без ложок? Який приклад ти подаєш їм!
- Ні-ні, племінниця! Я праг тільки спробувати!
Опівночі, коли вже всі міцно спали, Леопард пішов у хлів, загриз кіз і наповнив кров'ю шкарлупу кокосового горіха.
Мавпа не спала, усе бачила й чула. Вона прокралася слідом за Леопардом у хлів, сховалася за дверима й, коли той вертався з горіховою шкарлупою, схопила його за лапу, і козяча кров залила шкіру Леопарда.
Рано ранком пролунав лемент жаху:
- Знову хтось загриз наших кози!
А Леопард у цей час стояв у струмка - він намагався відмити кров на своїй шкірі. За цим заняттям і застали його діти хазяїв.
- Ай-Ай-Ай! Дядечко Леопард увесь у крові! - кричали вони.
Тоді обурені родичка дружини прибігла, схопили Леопарда, зв'язали його й били потім так сабоно, що він здох від побоїв. Один самий розумний родич сказав:
- Та того разу наших кіз загриз, напевно, Леопард! Та дарма ми вбили бідного Оленя!
Мавпі знайшли нареченого, і через кілька днів вони разом відправилися до неї додому, побравши із собою шматок смаженого м'яса Леопарда. Розшукавши дружину Леопарда, Мавпа сказала:
- Дядько просив передати тобі уклін. Він залишився у родички, щоб допомогти їм у роботі. Він посилає тобі у подарунок шматок смаженого м'яса.
Дружина Леопарда дуже обрадувалася: уже стільки днів вони не їли смаженого м'яса! Але сама молодша дочка раптом жалібно сказала:
- Мама, це м'ясо пахне татом!
- Та-Та-Їх! Вічно ця дитина що-небудь придумає! Ти що, занедужала або з розуму зійшла?
- Айюе! Вона ще маленька, не знає, що говорить! - співчутливо сказала Мавпа.
Мати приготувала вечерю. Усе ласували м'ясом. Тільки молодша дочка відмовлялася, як і раніше повторюючи:
- Мама, це м'ясо пахне татом!
Та тоді Мавпа розповіла усе, що відбулося:
- М'ясо, яке я вам принесла, дійсне м'ясо Леопарда. Я зробила те ж, що не дуже давно проробив сам Леопард, - він послав шматок смаженого м'яса Оленя його сім'ї.
Та молодша дочка гірко заплакала:
- Ну ось, хіба я не говорила, що це м'ясо пахне татом?