Жили-Минулого антилопа Сеша й Лев. Лев був хазяїном, а Сеша перебував у нього у служінні. У кожного було по п'ять коробок сірників, щоб запалювати вогонь. Але ось у Сеши всі сірники скінчилися, а у Леву ще дві коробочки залишилися, але він їх сховав.
- Агов, племянничек, сірника у нас скінчилися... тепер ми не зможемо запалити вогнище, якщо ти не сходиш за вогнем. Збігай швиденько про - про-н туди, бачиш, де горить? - сказав Лев, указуючи на сонце, що наблизилося до обрію.
Сеша кинувся бігти, виконуючи наказ Леву. Але скільки він не біг, до сонця так і не добрався. Втомлений і голодний повернувся Сеша додому.
- Дядечко, я не приніс вогню, не зміг добігти до того місця, яке ти
Мені показав, - звалившись із ніг від утоми, сказав Сеша.
- Чому ж ти не побіг далі?
- Я біг, дядечко, біг дуже довго, але до того місця залишалося ще далеко.
Поки бідний Сеша, витягнувши ноги, лежав, відпочиваючи після довгого шляху, Лев приготував собі їжу й поїв. Сеше він нічого не залишив.
- Ну, племянничек, збігай-но ще раз за вогнем, а то ми знову залишимося голодними. Так, дивися, не лінуйся. Біжи доти, поки не добіжиш до вогню, - сказав Лев наступного дня.
Та Сеша знову помчався у ту сторону, де було видне призахідне сонце. Але де там! Хіба добіжиш уводити, увести до ладу нього! Та знову, падаючи з ніг від утоми, Сеша вернувся додому.
- Дядечко, знову я не дістав вогню! Біг, біг, біг, але добратися до цього місця так і не зумів! Чим більше я наближався, тем далі від мене йшов цей вогонь! Я ледве не плакав від досади! У мене ледве вистачило сил повернутися назад!
- Ех ти! Хіба я не говорив тобі, що потрібно бігти без зупинки, щоб добігти туди! - сердито сказав Лев.
Бідний Сеша заснув голодним. А Лев знову розпалив вогонь, зварив свою улюблену страву із квасолі, поїв досита й спокійно ліг спати. На третій день Лев уже зовсім сердито сказав:
- Сеша, якщо так буде тривати, ми вмремо від голоду! Відправляйся ще раз туди, куди я тобі сказав. Квап! Чуєш?
Та Сеша - гоп-гоп-гоп! - знову поскакав діставати вогонь. Але, дуже ослабшавши від голоду й утоми за минулі дні, він пробіг ще менше, чим напередодні. П'ять днів біг він, ис -
Худал так, що його довідатися не можна було. Наприкінці п'ятого дня Сеша, вертаючись, побачив хатину, біля якої сиділа бабуся й курила трубку.
- Куди це ти так поспішаєш? - запитала вона.
- Я бігав за вогнем, бабуся! Я живу разом з паном Левом. У кожного з нас було але п'ять коробок сірників, але тепер вони скінчилися. Тому пан Лев послав мене за вогнем геть туди...- Та Сеша показав на сонце.
- Що ти, онученя! Це зовсім не вогонь! Це сонце! Невже ти такий дурний!
- Як? Хіба це не вогонь? А я-те цілих п'ять днів біг і біг туди! Я так утомився, я такий голодний, бабуся!
Бабуся пошкодувала Сешу й нагодувала його. Коли втомлений Сеша поїв і відпочив, бабуся направилася до високого-пре-високому баобабу, який ріс поблизу.
- Я піду подивлюся, що робить твій пан Лев. А ти почекай мене тут, - сказала бабуся.
Влізла вона на високий-превисокий баобаб і, скориставшись своєю чарівною силою, підглянула, що робить Лев. А Лев стояв біля палаючого вогнища й готовив собі їжу.
- Онученя мій, знаєш, що без тебе робить твій пан? Готовить собі їжу! Бачиш, як він над тобою зло подшутил! Виходить, сірника-те у нього є. Ну почекай, тепер ми посміємося над ним! - сказала бабуся, повернувшись додому.
Побрала вона великий калебас, пальмові листи, глину різних квітів і зробила страшну маску. Надягши її на голову Сеше, вона веліла йому:
- Ось так іди до Леву. Як тільки дійдеш до його будинку, почни співати голосним голосом:
Хто тут живе, Хто тут живе? Хто б він не був - Я його знімання!
Та ось Сеша, з маскою на голові, прискакав до Леву. А Лев у цей час, нічого не підозрюючи, куховарив на вогні страва. Сеша наблизився до хатини й запік:
Хто тут живе,
Хто тут живе?
Хто б він не був -
Я його знімання!
Побачивши таке чудовиська, Лев кинувся бігти. А обрадуваний Сеша з'їв уся його страви. Потім він збігав до бабусі, щоб повернути їй маску, і як ні у чому не бувало з'явився до Леву.
Лев зустрів його жалібними криками:
- Племянничек мій, племянничек, якби ти знав, що із мною трапилося! Сидів я спокійно будинку, і раптом з'явилася якась страшна тварина! Таке страшне, якого я ще ніколи ве бачив! Та мені довелося втекти! Одне тільки добре, що ця тварина запалила у вогнищі вогонь...
- Що це за тварина була? - співчутливо запитав Сеша.
- Хіба я знаю! Воно було таке страшне, таке виродливе! Голова кругла, рога довгі, навколо морди розпатлані волосся, на морді якісь смуги...
- А чому ж ти його не прогнав? Адже ти такий хоробрий!
- Так що ти! Як його прогнати? Така страшна тварина! Якби ти його побачив, ти б умер від страху!
Три рази Сеша пугал у такий спосіб Леву, будучи до нього у масці, і три рази Лев утікав у жаху. На четвертий раз, за порадою бабусі, Сеша викопав на дорозі, по якої тікав Лев, глибоку яму й застромив у дно кілька гострих копій.
Рятуючись втечею від страшного звіра, Лев догодив у яму й напоровся на гострі списи. Сеша прийшов туди, побачив Лев і прикінчив його ударом рогів. А потім побіг до бабусі. Вона дала притулок Сешу, і він до кінця життя жив у неї.