Мангуста, Пацюк і Горлиця

У Мангусти була норка у підніжжя високого дерева. А у дуплі цього дерева жив Пацюк. Коли Мангуста й Пацюк сиділи у своїх норках, прилетіла Горлиця, села на гілку й прийнялася голосно співати, тому що нічого іншого вона робити не вміла. Мангуста, побоюючись, що голосна пісня Горлиці приверне увагу якого-небудь мисливця й той виявить її норку, тихенько попросила Пацюка влізти по стовбуру наверх і втихомирити Горлицю. А то на її голос, чого доброго, з'явиться мисливець. Але Пацюк відповів, що Горлиця сидить дуже високо й до неї важко добратися. Так якщо вона й скаже Горлиці, щоб та замовчала, хіба птах послухається! Та дійсно, на голосний спів з'явився мисливець. Побачивши на гілці птаха, він пустив у неї стрілу, і Горлиця впала прямо у дупло, у якому сидів Пацюк. Пацюк зі страху вискочила з дупла й побігла у норку до Мангусти. Але Мангуста сердито сказала їй: - Ні, не пущу! Хіба я не просила тебе вмовити дурний птаха замовчати, тому що голосний спів її може погубити нас? Бачиш, до чого привела твоя безтурботність! Ось так через безтурботність одного часто страждають багато.