Жили-Минулого чоловік і дружина. Прожили вони дружно багато років, але не мали дітей. Одного разу вночі дружині приснився сон.
- Добра жінка, - сказав їй незнайомий голос, - твоє бажання здійсниться. Ти народиш близнюків - двох дівчинок. Та назвеш їх: одну - нокула, іншу - Кабаса. Тепер дістань для них два глиняні горщики із чорної глини Пун-Го-Андонго й два кошички, плетені із прутів. Дівчинки виростуть і будуть із ними відіграти.
Чоловік цієї жінки був бродячим торговцем, і йому нерідко доводилося бувати у Пунго-Андонго. Ось дружина й попросила його купити там два горщики із чорної глини. А своєму родичеві вона покарала дістати кошичка.
Коли прийшов час жінці народити, чоловік був у Пунго-Андонго. Але у сні він почув незнайомий голос, який наказав йому терміново повернутися додому. Він купив два горщики на прохання дружини й відправився додому. Та, хоча чоловік дуже квапився, він повернувся додому, коли діти вже народилися. Разом з ним прийшов і родич, який приніс два кошички, плетені із прутів. Вони передали кошички й горщики щасливої матері.
У цю же ніч жінка побачила сон.
- Ну ось, тепер у тебе є двоє дітей, - сказав їй знайомий голос.-Бережи їх, опікуй як зіницю ока. А коли підростуть і навчаться ходити, не пускай їх відіграти на берег ріки. Мій наказ запам'ятай гарненько.
Жінка дуже опікувалася про своїх близнюків. Ніколи не залишала їх одних, просто не зводила з них око. Але одного разу вона, зайнята домашніми справами, не помітила, як діти втекли на берег ріки.
Дівчинки ніколи не розставалися зі своїми улюбленими іграшками - кошичками й горщиками. Какула підбігла до води й сунула свій кошичок у воду, сунула просто так, але придатні негайно підхопили її й понесли на середину ріки. Гірко плачу, дівчинка поплила за кошичком
Слідом і запекла:
Пливе Какула, пливе сестричка, Несе її ріка Кванза Туди, де живе наш володар. Пливе мій кошичок, Пливе моя гарненька, Пливе усе далі й далі По хвилях ріки Кванзи!
Кабаса, побачивши, що її сестричку несе вода, занурила у ріку горщик, і хвилі негайно підхопили його й понесли на середину ріки. Кабаса прагла його дістати, не стрималася на ніжках, упала у воду й поплила слідом за сестрою й за своїм горщиком:
Пливе Кабаса, пливе сестричка,
Несе її ріка Кванза
Туди, де живе наш володар.
Пливе мій горщик,
Пливе мій гарненький,
Пливе усе далі й далі
По хвилях ріки Кванзи!
Мати кинулася дівчинок, побачила, що їх немає будинку, злякалася й побігла на берег ріки. Далеко у хвилях ріки Кванзи виднілися голівки її дочок. У розпачі жінка прагла було кинутися у воду й поплисти за ними, але злякалася, що втопить. Коштуючи по коліно у воді, вона голосно кликала:
- Поверніться, мої донечки, поверніться, мої близнюки! Поверніться, мої гарні! Я приготувала для вас смачну їжу, я нарвала для вас бананів!
Поверніться! Ваш батько дістане вам інші кошички, інші горщики, навіть якщо йому доведеться йти за ними на край світла!
Але діти її не чули, вони усе плили й плили, далі й далі за своїми іграшками.
Пливе Какула, пливе Кабаса, Несе їхня ріка Кванза Туди, де живе наш володар. Пливуть наші горщики, Пливуть паші кошичка, Пливуть усе далі й далі По хвилях ріки Кванзи!
Кошичок і горщик усе плили й плили, погойдуючись на хвилях. А дівчинки плили за ними. Але ось вони знесилилися, і хвилі Кванзи поглинули їх.
А сумна пісенька близнюків усе ще звучала у вухах матері. Стояла вона тепер уже по шию у воді й у розпачі простирала руки туди, де зникли її діти. Потім, гірко плачу, жінка вийшла на берег і повернулася додому.
Довідавшись про те, що трапилося, батько теж кинувся на берег, сподіваючись урятувати близнюків, але усе було даремне.
Та у цю ніч жінка побачила сон. Незнайомий голос сказав їй:
- Ти прагла мати дітей. Я тобі їх дав. Але ж я попереджав тебе, щоб ти не пускала їх на берег ріки. Тільки ти не встежила за ними. Та тепер їх будинком буде дно ріки. Якби ти не злякалася води, якби ти поплила слідом за своїми дітьми, якби ти не повернулася смиренно додому, то й зараз твої дівчинки були б з тобою. Але ти покинула їх, і відтепер вони належать мені.
З тих пір жінка не могла знайти спокою. Думка про те, що вона не пожертвувала своїм життям заради життя дітей, наповнювала її серце тугою. Та зрештою горі звело її у могилу. Від горя вмер і її чоловік.