Жили-Минулого дві антилопи - Сеша й Бамби. Сеша, бажаючи довести, які по-справжньому дружні почуття він випробовує до Бамби, запропонував другові погостювати разом у своїх рідних. Прийшли вони до родички Сеши, пожили кілька днів, а потім Бамби, щоб перевірити, дійсно чи Сеша теперішній йому друг, сказав:
- Знаєш, мені дуже подобається твоя сестра.
- Ну що ж, якщо вона тобі й правда подобається, я зроблю так, щоб вона з тобою поговорила наодинці, а потім вийшла б за тебе заміж!
Сеша розповів сестрі про почуття свого приятеля. Бамби зізнався у любові, і родичка прийняла речення. Уже, видалося б, яке ще потрібно доказ щирої дружби?
Але ось через кілька днів Сеша сказав своєму другові, що їм настав час відправлятися додому. Тоді Бамби, щоб ще раз перевірити, як до нього тут ставляться, прикинувся хворим. Та вірний друг Сеша теж розв'язав затриматися.
Бідний Бамби лежав без двинеения, закривши ока. Родичка Сеши покликали чаклунів, щоб ті вилікували нещасного. Але чаклуни у один голос повторювали, що гість зовсім здоровий і просто причиняється.
- Агов, приятель, піднімайся! Ти ж здоровий! Нам настав час іти! - докірливо сказав Сеша, легенько штовхаючи друга.
А Бамби лише тихенько зітхнув:
- Ох, приятель, мені дуже соромно! Дай мені спокій!
Ще через кілька днів нічого не евший Бамби став виглядати так погано, що усе розв'язали: вуж не чи вмирає друг Сеши? Засмучений Сеша зібрався йти за носилками, на які звичайно кладуть небіжчиків. Перш ніж прибити
Нову циновку до ціпка, він ще раз підійшов до друга й сказав йому зовсім тихо, так, щоб ніхто не чув, у саме вухо:
- Агов, приятель, вставай! А то ми поховаємо тебе!
- Айюе! Ховаєте мене, ховаєте! Мені дуже соромно!
- Але чому тобі соромно? Адже ти нічого не украв, не зробив ніякого злочину, не брав ні у кого у борг...
- Залиши мене, залиши мене, приятель! Мені дуже соромно! Нерухливе тіло Бамби поклали на носилки. Принесли
Носилки до краю глибокої ями. Сеша нахилився над Бамби, намагаючись ще раз образумить його:
- Приятель! Ми зараз поховаємо тебе! Хіба ти не бачиш, що ми тебе поклали поруч із могилою? - прошептав він йому тихо-тихо й заплакав.
- Я тобі вже сказав: ховаєте мене! Мені так соромно, що я не можу жити на світі!
- Але чому тобі соромно? Зізнайся мені! Адже ти нічого не украв, адже ти не зробив ніякого злочину, не брав ні у кого у борг... Устань скоріше! Адже це нерозумно так поводитися! Ти зрештою дійсно вмреш! Як я буду жити без тебе? Адже я твій теперішній друг!
- Ох-Ох-Ох! Ось тому я тепер і повинен умерти! Мені соромно тому, що я не вірив у твою дружбу! Залиши мене! Тепер я вмру! - сказав Бамби так тихо, що Сеша нічого не розчув.
Засмучений такою завзятістю друга, Сеша спробував його розштовхати, підняти. Але це було вже неможливо. Бамби більше не ворушився й не дихав. Він дійсно вмер.
Тоді Сеша у божевільному горі впав на землю з ним поруч і зажадав, щоб його поховали у цій же ямі разом із другом.
Але родичка запротестувала. Що він, з розуму зійшов, чи що? Що він, провина напився? Як він може думати про те, щоб його поховали заживо? Нехай зараз же підніметься із землі, залишить у спокої цього безумця, який однаково вже вмер!
Почувши такі докори, Сеша піднявся із землі, смутно подивився на свого померлого друга й сам засипав землею дурного Бамби, який не вірив у теперішню, щиру дружбу.