Що болючіше?

1-10-2016, 12:29 | Ангольські казки

Було це дуже давно, на просторих землях Кисами, у володіннях великого вождя Кимони диа Зонги. Одного разу ввечері, коли люди похилого віку сиділи під покровом дерева, що служив удень притулком від сонця, а присмерком - місцем дружніх бесід, коли молодь веселилася при світлі багать, загальну увагу залучив Мукиланго. Відомий своєї зухвалістю й відвагою, він голосно сперечався з кимсь. Скоро довкола нього зібралася юрба. Танці припинилися. Барабани змовкли.

- Ну, а ви як думаєте, - запитав він подошедших, - що болючіше - рана або горе?

- Рана болючіше! - закричали одні.

- Горі болючіше! - закричали інші. Та юнака, і дівчини - усі стали сперечатися:

- Якщо тебе вдарити ножем, хіба ти не заплачеш, не закричиш?

- Від рани болить тільки тіло! А від горя - серце! Тоді Мукиланго, дуже задоволений тим, що викликала гаряча суперечка, рішуче сказав:

- А я вам говорю, що горі завжди заподіює більше страждання, чому рана! Біль від рани, навіть дуже глибокої, можна витерпіти, не заплакавши й не закричавши. Але якщо осягнеться тебе горі, не зможеш стриматися - заплачеш! Та не сперечайтеся більше, я правий. Навіть якщо наш великий вождь скаже мені, що я не правий, я доведу йому, що говорю істину. У кого буде горі, той згадає мене!

Хто погодився мовчачи, хто посперечався ще небагато, але загриміли барабани, і молодь знову стала танцювати.

Наступного дня один зі старійшин, який чув цю суперечку й чув, що говорив Мукиланго, розповів про усе вождеві Кимоне диа Зонге.

Вождь уважно вислухав його, спочатку задумався, а потім розреготався. Прекрасна думка прийшла йому у голову:

- Ось поберу-но я й доведу цьому Мукиланго, що рани куди болючіше, чим горі!

- Так, великий вождь, ти, як завжди, прав! - шанобливо погодився старійшина.- Цього хлопця треба провчити. Він вуж дуже зухвалий і неслухняний!

Та ось, щоб додати найбільшу врочистість суду над Мукиланго, великий вождь покликав ще двох вождів, Кикулимо-Не й Бомбі, яким належали сусідні землі,

- Як ви думаєте, могутні мої сусіди, прав я, що прагну провчити цього хлопця? Хіба припустиме, щоб якийсь зухвалий малий думав інакше, чому я. Це вільнодумство до добра не приведе.

Та вожді схилили голів на знак згоди. Дійсно, хлопець поводиться зухвало. Треба його провчити, так так, щоб надовго запам'ятав. За Мукиланго був відправлений гонець.

- Великий вождь велить тобі негайно з'явитися до нього, - грізно сказав посланець вождя, а щоб юнак не сумнівався у тому, що він дійсно присланий самим вождем, він показав особливий знак у себе на груди, що підтверджує істинність його слів.

Мукиланго у цей час працював на своєму шматочку поля. Він відразу відкинув убік мотику, витер руки, поправив набедренную пов'язку й пішов за гінцем. Він ішов по дорозі й дивувався, навіщо його кличе великий вождь. Він запитав у гінця, але той нічого не знав.

Під величезним деревом, що ростуть у центрі селища, три вожді - сам великий вождь Кимона диа Зонга й Кикулимоне й Бомбі - сиділи на чорних дерев'яних тронах. Голови їх були прикрашені пір'ям священних птахів, стегна прикриті леопардовими шкірами. А навколо, тримаючи у руках ціпки, сиділи прямо на землі старійшини й радники.

- Так ти затверджуєш, що біль від горя сабоніше, чим від рани? - грізно вопросил Кимона диа Зонга переляканого Мукиланго.

Не знаючи, що й думати, не розуміючи, чому його привели на ці великі збори, юнак мовчачи стояв перед вождем. Люди, що прибігли на заклик рогів, дивилися на Мукиланго, гублячись у здогадах. Так і не дочекавшись відповіді, один з радників повторило питання:

- Слухай, Мукиланго, великий вождь запитує тебе, що болючіше - рана або горе?..

Та тоді у голові у Мукиланго раптом усе прояснилося. Він згадав про вчорашню суперечку.

- Так, великий вождь! - Та Мукиланго схилився перед вождем і несміливо вимовив: - Горі болючіше, чим рана!

Тоді, тріумфально глянувши на своїх співрозмовників, великий вождь уїдливо сказав:

- Ну що ж! Прийде нам довести тобі, що рана болючіше горя! Ти зараз зумієш у цьому переконатися.

Тоді, злякавшись погрози, Мукиланго непевно промурмотав:

- Великий вождь, але ти адже знаєш, є таке прислів'я: горі болючіше рани...

- Так, так, я знаю це прислів'я, але у твоєму віці цього знати не дозволяється! Якщо зараз, коли ти молодий і нічого ще доладно не вмієш робити, ти, зухвалий, думаєш інакше, чому я, затверджуєш те, чого не випробував сам, тому що ж будеш мислити потім? Ні, ти небезпечна людина! Я повинен покарати тебе, щоб і іншим неповадно було. А то люди перестануть поважати вождя. Де це бачене, щоб з ним сперечалися! А сьогодні ти вивчиш інше прислів'я. Ти довідаєшся, що рани болючіше, чим горі!

Та великий вождь наказав стражникам зв'язати Мукиланго і як слід покарати його батогами.

Та всі, хто був на цих великих зборах, схвалили вирок вождя, хоча й не дуже щирими, але голосними лементами:

- Правабоно ти зробив, великий вождь! Так йому й треба!

Настала ніч. Та відразу, під величезним деревом, засвистіли батоги. Довго хльостали Мукиланго, поки на спині його не з'явилися криваві смуги. Бідний юнак, як не намагався, не зміг стриматися - застогнав.

Та великий вождь Кимона диа Зонга, гордо загорнувшись у леопардову шкіру, щасливий, що так добре провчив зухвалого хлопця, відправився додому.

Пройшло кілька місяців. Та одного разу по селищу пронісся слух: улюблена дочка вождя, красуня Кандало, завагітніла.

- Звідки у тебе такий живіт? Як я тепер буду дивитися людям у очі? - дорікала дівчину мати.

Але, гірко плачу, дочка заперечувала:

- Який живіт? Звідки він візьметься, адже у мене немає чоловіка!

А живіт у дівчини дійсно усе збільшувався. Як могло це трапитися? Так оберігали дівчину, так опікували! Якби за дочкою вождя не доглядали так ретельно, може бути, ніхто не здивувався б, що Кандало виявилася у такому положенні. Але ж вона ніколи й нікуди не виходила з будинку одна! Куди б Кандало не йшла, за нею по п'ятах випливала або рідна мати, або яка-небудь інша дружина вождя, що заслуговує довіри.

- Але я ніколи не залишалася наодинці із чоловіком, ви це добре знаєте!-запевняла, ридаючи, Кандало.

Але люди продовжували цікавитися:

- А тоді звідки живіт?

Та ось, наважившись нарешті, старша дружина повідомила про те, що трапилося, вождеві. Страшна новина вразила його у саме серце. Гордість його була зачеплена. Як посміли дружини так погано опікувати його улюблену дочку?! Якщо Кандало ніколи не залишалася одна, як могла вона завагітніти?

- Леитяйки! Негідниці! Чому погано стерегли її? Яка ганьба! Моя дочка вагітна! Я довідаюся, хто цей розбійник! Та він поплатиться життям!

Він викликав до себе дочка, знову довів її до сліз своїми питаннями, але дівчина упорствовала, заперечуючи провину. Що він прагне від неї? Як могла вона завагітніти, якщо її стерегли й око з неї не спускали?

Тоді великий вождь Кимона диа Зонга скликав радників і старійшин. Уважно вислухали його старі, довго радилися й нарешті обвинуватили у

Тяжкому злочині... самого вождя. Якщо Кандало ніколи не залишалася одна, якщо Кандало спала завжди у хатині батьків, якщо Кандало запевняла, що не знає ніякого чоловіка, хто міг зробити це? Тільки він, вождь, її батько.

Та, обвинувачений у такому страшному злочині, Кимона диа Зонга впав у глибоку тугу. Вождь так страждав, що навіть важко занедужав і перестав виходити з хатини.

- Проклятий чаклун! - гарчали у народі.- Як він посмів созершить такий злочин? Не потрібний нам такий вождь! Проженемо його!

Та Кимона диа Зонга вже був близький до смерті. Тоді Мукиланго, добре знаючи про те, що відбувається у хатині вождя, зажадав скликати старійшин і радників. Він праг повідомити їм щось дуже важливе.

Та у призначений день, змело коштуючи перед двома вождями сусідніх земель, перед радниками й старійшинами, перед усім народом, Мукиланго сказав певен і твердим голосом:

- чи Помніть ви, як я був покараний за те, що посмів затверджувати, начебто біль від горя сабоніше, чим від рани?

Та гул голосів пронісся над юрбою.

- Так, ми пам'ятаємо, - відповів за всіх вождь Кикулимоне. Вождь Бомбі теж ствердно кивнув:

- Так, ми пам'ятаємо! А що ти прагнеш нам сказати? Навіщо ми прийшли сюди тепер?

- Я праг довести вам, що я був прав. Тепер ви можете переконатися у цьому. Того разу великий вождь Кимона диа Зонга велів

Покарати мене. Мене покарали, але я здоровий і коштую перед вами, а він умирає від горя! Хіба не так, ушановані люди?

Та знову ремство пронеслося над юрбою. Люди зашуміли, заговорили, здивовано переглядаючи.

- А зараз я вам скажу найголовніше! Це я зробив так, щоб дочка вождя завагітніла! Так, я! - викликнув Мукилан-Го й кілька раз ударив себе у груди.

Жах осягнув юрбу. Люди ойкнули.

- Тьт, хлопець? Як ти посмів? - підхопився вождь Кикули-Моне.

- Так, так, ушановані люди! Я! Я праг довести нашому вождеві, що горі болючіше рани!

- Але якщо Кандало ніколи не залишалася одна, як ти зміг зробити це? - засумнівався вождь Бомбі.

- Я зробив це за допомогою чаклунства. Навіть коли батько й мати були з нею поруч, я міг увійти у хатину. Коштувало мені тільки подути на двері, як вона негайно відкривалася переді мною. А ось цей маленький калебас із чарівним порошком допоміг мені зробити решта. Навіть сама Кандало нічого не знала про це. А тепер я прагну, щоб і великий вождь довідався про усе. Як бачите, мої рани зажили... Але рана вождя не заживе, тому що вона у нього у серце!

Та хворого вождя негайно принесли на руках. Довідавшись про те, що трапилося,, вождь застогнав від радості, тому що тепер він був виправданий у очах інших вождів, старійшин і всього народу.

А через кілька днів видужалий вождь знову зібрав раду старійшин. Посадивши Мукиланго поруч із собою, вождь сказав:

- Ти, хлопець, добре мене провчив! Тепер ти одружишся на моїй дочці й, коли я вмру, станеш вождем. Ти заміниш мене!

Зараз ви читаєте казку Що болючіше?