Жили-Минулого чоловік і дружина, і було у них три дочки. Усі три красуні, але молодша краше всіх.
Одного разу пішли вони з подругами купатися, і стали дівчини розглядати сестер.
- Чому у вас дотепер немає татуювання? Ви всі три такі красуні, а зробите татуювання, ще гарніше станете, - сказали подруги.
- А хто ж нам її зробить?
- Є одна бабуся - майстриня у цій справі. Правда, живе вона дуже далеко. Але ж люди-те ходять до неї...
Та три сестри стали просити батьків, щоб дозволили їм піти до бабусі й зробити татуювання.
- Дорогі батько й мати, сьогодні на ріці дівчини, побачивши, що у нас немає татуювання, порадили нам піти до одній бабі, яка дуже добре її робить. Правда, живе вона далеко. Але нас адже троє.
Та батьки погодилися.
Наступного дня, рано ранком, три сестри, побравши у руки по великому кошикові, пішли у поле за маниокой, солодкими бататами й земляними горіхами.
Наповнивши свої кошики, сестри повернулися додому, потім із усього цього приготували собі страви на дорогу й відправилися у шлях.
Ішли вони, ішли весь день. Побачили хатину, а у входу у неї сиділа із трубкою у роті бабуся - у неї було тільки одне очей, одне вухо, одна рука, одна нога.
- Бабуся, - звернулася до неї молодша сестра, - ми прийшли до тебе, щоб зробити татуювання. Говорять, ти більша майстриня у цій справі.
- Я, звичайно, умію робити татуювання, але є інша стара жінка, яка живе ще далі, вона робить татуювання набагато краще, чим я. Я вас проводжу до неї, а то самим вам її не знайти. Тільки спочатку приготуйте мені чого-небудь поїсти.
Старші сестри начебто б не чули останніх слів баби, а молодша з радістю виконала її бажання - приготувала смачну їжу. Баба поїла й сказала:
- Тепер, внученьки, у шлях.
Ішли вони, ішли дуже довго. Нарешті прийшли до хатини, близько якої сиділа інша баба-чарівниця, теж з одним вухом, з одним оком, з однієї рукою й з однієї ногою. Перша баба сказала:
- Ось ці дівчата прийшли до тебе за тим, щоб ти зробила їм гарне татуювання. Подивися, які вони красуні! А те-те-молодший-те... Просто око не відвести! Коли будеш робити їм татуювання, не забудь, що вона краше всіх.
Та дійсно, друга баба виявилася майстринею, теперішньою чарівницею. Усі три сестри стали ще гарніше, чим були. Вигадливі малюнки прикрасили їхньої особи, груди, живіт і
Стегна. А молодша стала такою, що краса її тепер просто ока зліпила.
Пішли сестри додому. Молодша спереду йшла, старші - за. Кого б вони не зустріли на шляху, усе вигукували:
- Яке прекрасне татуювання! Але у цієї дівчини, яка йде спереду, дивитеся-но, дивитеся, гарніше всіх!
Дві старші сестри просто лопалися від заздрості. Оскільки молодша йшла спереду й не могла чути, про що говорять старші сестри, те старші, скориставшись цим, домовилися скинути її у річку, коли будуть переходити через висячий місток.
Як тільки молодша сестра ступила ногою на висячий місток, сестри стали його розгойдувати. А коли дівчина дійшла до середини, вони так сабоно розхитали місток, що вона впала у ріку й зникла під водою.
Батьки, побачивши своїх дочок з такими прекрасними, татуюваннями, дуже обрадувалися. Але мати запитала: "А де ж молодша?", на що старші сестри відповіли:
- Вона так задоволена своїм татуюванням, що залишилася на дорозі похвастатися людям.
Ось уже завечоріло. А молодшої дочки досі немає. Затурбувалася мати. Чому вони не прийшли разом? Де її улюблениця - молодша? Хіба не веліла вона
Старшим наглядати за нею?
- Так вона, напевно, зайшла до якої-небудь подружки похвастатися, погордитися. Вона й при нас, поки разом ішли, усе хвасталася! Ну що ми могли поробити? Уже вмовляли її, умовляли: ідемо додому, ідемо додому! - а вона нізащо...
Настала ніч. Потім прийшов ранок. А молодшої дочки немає як немає. Тоді батько й мати відправилися на пошуки. У рідному селищі ніхто не бачив їхню молодшу дочку. Ішли вони, ішли й нарешті добралися до хатини баби.
- Були у мене ваші три дочки, минулі. Це я їх відвела до баби -майстрині робити татуювання. Та яку ж вона їм прекрасне татуювання зробила! А молодшої - особливо гарну! Добра у вас молодша дочка, добра, навіть їду для мене готовила, пошкодувала бабу: адже у мене одне око, одне вухо, одна рука, одна нога. Я карала вашим старшим, щоб берегли вони молодшу у шляху. Але я бачила на їхніх особах страшну заздрість. Заздрість і злість наповнювала їхній серця. Це вони погубили її, я знаю, вони, - сказала баба.
Безутішні батьки повернулися додому, одяглися у жалобу й довго оплакували свою дочку. Будь прокляте це татуювання!
Пройшло багато років. Але у казках час іде дуже швидко. Якось раз один дроворуб пішов у ліс. Ішов уздовж берега ріки, побачив велике дерево - такулу, ударив сокирою раз, ударив другий і раптом почув жалібний голос:
Хто там, хто там, Хто стукає?
Дроворуб із сокирою?
Це ти стукаєш,
Дроворуб із сокирою?
Було нас три сестри,
Дроворуб із сокирою,
Я була красивіше усіх, Дроворуб із сокирою, Сестри зллилися на мене, Дроворуб із сокирою, У воду скинули мене, Дроворуб із сокирою, Та сказав мені крокодил, Дроворуб із сокирою, Станеш ти моєю дружиною, Дроворуб із сокирою, Ти мені дитинок народиш, Дроворуб із сокирою! Передай привіт рідним, Дроворуб із сокирою, Передай привіт батькові, Дроворуб із сокирою, Мамі передай привіт, Дроворуб із сокирою, Сестрам передай привіт, Дроворуб із сокирою, Поклонися їм від мене, Дроворуб із сокирою!
Дроворуб застиг від жаху. Що це? Може бути, водяний? Може бути, злий дух? Та знову вдарив сокирою по дереву. Та знову таємничий голос так само смутно повторив:
Хто там, хто там,
Хто стукає?
Дроворуб із сокирою?
Кинувши сокиру, дроворуб побіг додому.
- Що з тобою? - запитала його дружина.- На тобі особи ні, уже не чи трапилося чого?
- Відстань! Не займай!! - сердито крикнув дроворуб і кинувся ниць на циновку.
На наступний ранок він повернувся на старе місце, підібрав на землі сокира й стала знову рубати дерево - такулу. Ударив раз, ударив інший, і знову пролунав жалібний голос:
Хто там, хто там, Хто стукає? Дроворуб із сокирою?
"Немає! Це, звичайно, не людей!" - подумав дроворуб. Та відразу ж повернувся додому. Дружина дуже здивувалася. Звичайно чоловік з ранку до вечора працював у лісі, а отут раптом другий день голіруч вертається, не встигнувши піти.
- Агов, що з тобою? Може, ти занедужав? Скажи!
Але чоловік мовчачи лежав на циновці, не піднімаючи голови.
Знову настав ранок, дроворуб піднявся й пішов у ліс. Він розв'язав спробувати зрубати інше дерево. Ударив раз, ударив другий - і знову почулося жалібне:
Хто там, хто там, Хто стукає? Дроворуб із сокирою?
Дроворуб побіг додому й цього разу усе розповів дружині.
- Та ти не бачив, хто плаче?
- Та-Та-Їх! Я дивився у воду, дивився колом, дивився за деревами... Не знаю, хто б це міг бути! Може, водяник. А може, злий дух. Загалом, більше я не піду туди рубати дерева!
- А як же ми будемо жити? Колись ти приносив по нескольку колод, а
Тепер жодного. Давай підемо разом і подивимося, хто там плаче. Та рано ранком дроворуб і його дружина пішли у ліс.
- Де ти рубав?
- Спочатку рубав отут, а потім тут, а потім геть там.
- Та щораз чув жалібний голос?
- Щораз - як тільки вдарю другий раз сокирою по дереву...
- Ну-но, спробуй. Удар посабонее!
- Бух! Бух! - пролунали удари сокири. Та відразу ж зазвучав сумний голос:
Хто там, хто там, Хто стукає? Дроворуб із сокирою?
- Ідемо скоріше звідси! Я знаю хто це плаче! Це молодша дочка наших сусідів, яку погубили сестри! - викликнула дружина дроворуба.
Дроворуб і його дружина побігли у селище й розповіли про всім батькам нещасної дівчини. Та оии вже вчотирьох пішли до берега ріки.
Дроворуб розмахнувся сокирою, ударив по дереву, і всі почули жалібний голос:
Хто стукає? Хто там, хто там,
Дроворуб із сокирою? Це ти стукаєш, Дроворуб із сокирою? Було нас три сестри, Дроворуб із сокирою, Я була красивіше усіх, Дроворуб із сокирою, Сестри зллилися на мене, Дроворуб із сокирою, У воду кинули мене,
Дроворуб із сокирою, Та сказав мені крокодил, Дроворуб із сокирою, Станеш ти моєю дружиною, Дроворуб із сокирою, Ти мені дитинок народиш, Дроворуб із сокирою! Передай привіт рідним, Дроворуб із сокирою, Передай привіт батькові, Дроворуб із сокирою, Мамі передай привіт, Дроворуб із сокирою, Сестрам передай привіт, Дроворуб із сокирою, Поклонися їм від мене, Дроворуб із сокирою!
Нещасні батьки почули голос своєї молодшої дочки, підбігли до самого берега й побачили її у прозорій воді. Вона сиділа на піщаному дні, і три раковини прикрашали її чоло, а ще три - скроні. Вона сиділа й гірко плакала, витираючи ока руками. Тоді батьки покликали друзів-рибалок, сіли вони на свої човни, закинули мережі й витяглися дівчину з води.
Урочисто внесли дівчину у рідне село. Поклали у своїй хатині. Розпалили багаття, закололи трохи биків, і почалося велике свято.
Із усіх кінців світу зійшлися старі, досвідчені чаклуни, які повинні були повернути дівчину до життя. Чаклували вони, чаклували, і стала вона спочатку посміхатися, потім розмовляти. Тільки раковинки із чола не зникали, начебто уросли. Усі, видалося б, добре скінчилося. Ожила дівчина, так ось чомусь боялася виходити з будинку. А мудрі старі ще сказали, щоб вона ніколи не носила воду й нічого не товкла б у ступці. Але одного разу, коли батьків не було будинку, поклала молодша дочка маїс у більшу ступку й, побравши у руки пест, стала товкти, наспівуючи: Потовчу я маїс, Розмішаю з піском, Нехай прийде вода намочити маїс! Повернулися батьки додому, а молодша дочка смутно й говорить їм:
- Що я зробила поганого? Навіщо ви мене тримаєте тут? Ось уже два місяці як я не була у себе будинку!
Та отут з усіх боків почулися лементи жаху. Це кричали люди, тому що ріка вийшла з берегів і хвилі вже наближалися до селища.
Скоро й хатину, де стояла молодша дочка, почала заливати вода, а дівчина усе товкла маїс і наспівувала:
Потовчу я маїс,
Розмішаю з піском,
Нехай прийде вода намочити маїс!
А потім, коли стіни хатини знесло водою, з'явився водяний бог у образі крокодила й сказав:
- Щоб твої батьки ніколи більше не могли тебе украсти, ми поберемо їх із собою. Під водою їм буде краще. Там їм не прийде знемагати від роботи, вони будуть лише любуватися на онуків.
Та молодша дочка погодилася. А її сестри на кару були віддані на поживу крокодилам.