Жив на світі старий король. Він був багатий король. У нього навіть була своя придворна чаклунка, і король дуже пишався чудесами, які могла творити ця чаклунка.
Та ось одного разу король велів відправити у усі кінці королівства послання з обіцянкою віддати свою молодшу дочку й півцарства на додачу тому, хто здолає королівську чаклунку. Але з умовою, що, якщо хто за це візьметься, так не виконає, тому голову із плечей.
А у цім королівстві жили три брати. Кликали їхній Білл, Том і Джек. Батьки їх були бідні люди, і вся сім'я тулилася у убогій хатині, що стояла у самому глухому куточку королівства.
Коли до них долетіла королівська звістка, усі троє братів розв'язали спробувати щастя.
Першим зібрався у дорогу старший брат, Білл. Шлях був далекий, і мати приготувала йому із собою побільше їжі.
Та ось Білл покинув рідний дім і йшов, поки не зустрів сивого, згорбленого дідка.
- Добрий ранок, Білл, — вітав його дідок.
- Ранок як ранок, — відповів Білл.
- Куди шлях тримаєш? - запитує сивий, згорблений дідок.
- А тобі що?
Ось так відповів Білл, і пішов далі, і добрався нарешті до королівського будинку, і викликав до себе короля.
- Ти навіщо прийшов? - запитує його король.
- Так ось прагну спробувати — може, зумію здолати вашу чаклунку, — відповідає Білл.
Тоді король говорить:
- Що ж, почнемо випробування, — і кличе свою чаклунку. - Подивимося, хто кого здолає!
- Так отут і дивитися немає на що, — говорить Білл, оглядаючи поглядом сухонькую, маленьку стареньку.
Краще б він подумав, перш ніж говорити такі зухвалості. Тяжчай кам'яної вежі навалилася на нього зла чаклунка, ця сухонькая, маленька старушонка. А що отут дивного? Вона була багато старше його, їй вуж, напевно, стукнуло не одну тисячу років. Ну й, саме собою, коліна у бідного Білла підкосилися, і він звалився на землю.
Та ось другий брат, Том, зібрався у дорогу до королівського будинку. Та мати сказала йому:
- Не ходи, Том, раптом ти теж не повернешся.
- Немає вуж, раз розв'язав, то піду, — сказав Том.
Мати приготувала йому їжі, і він відправився у шлях, і теж зустрів сивого, згорбленого дідка, і далі з ним трапилося всі те ж саме, тому що він не захотів сказати дідкові, куди тримає шлях. Король так само, як і того разу, покликав свою чаклунку й сказав Тому: хто кого здолає, той і переможець. Та ще, якщо Том прагне, то може виставити замість себе кого-небудь іншого. Але Том оглянув поглядом сухонькую, маленьку стареньку й зухвало виступив уперед. Ну й, саме собою, з ним трапилося те ж, що й зі старшим братом.
Настала черга Джеку йти до королівського замка. Та він попросив матінку приготувати йому у дорогу їжі. Але матінка сказала:
- Не ходи, Джек, син! Ти єдиний у нас залишився.
Але Джек сказав, що він повинен піти. Мати так гірко плакала, що ніякої їжі йому у дорогу не приготувала. Та він побрав із собою лише сухий хліб і відправився у шлях.
Незабаром він теж зустрів сивого, згорбленого дідка.
- Добрий ранок, Джек, — вітав його дідок.
- Добрий ранок, панотець, — говорить Джек, — добрий ранок, дядечко.
- Куди шлях тримаєш, Джек?
- Так ось шукаю корабель, який посуху піде, дядечко. Не чи прагнеш поснідати із мною, панотець?
- Спочатку побери ось цей ціпок, Джек, — говорить дідок, — і ступай по тій самій дорозі, який я прийшов сюди. Іди, поки не дійдеш до чистого джерела. Вилучи у джерело цей ціпок і тримай, поки вода у джерелі не звернеться у вино. На березі ти знайдеш срібний глечик і кубок. Далі сам догадайся, що тобі робити. А на той час, як ти повернешся сюди, корабель буде готовий.
Що ж, Джек пішов і без праці відшукав чисте джерело, вилучив у нього чарівний ціпок і тримав її там, поки вода не звернулася у вино. Наповнив срібний глечик вином і повернувся до дідка. Вони разом поснідали сухим хлібом і запили його вином. А корабель на колесах був уже готовий, і дідок сказав:
- Сідай на цей корабель, Джек, скажи: «Пливи, мій корабель, пливи!» — і корабель попливе. Так не забудь, ти повинен саджати на свій корабель усякого, кого зустрінеш по дорозі до королівського будинку. Та ще помни: кожного, хто сяде на твій корабель, ти повинен запитати, як його кличуть.
Ось Джек сіл на корабель і сказав:
- Пливи, мій корабель, пливи!
Та корабель поплив. Коли вони пропливали через високі гори, Джек побачив людину, яка спиною валив толстенние дерева. Джек здивувався й запитав:
- Егей, як тебе кличуть?
- Хто-Усіх-Здолає!
- Хто всіх здолає? Звичайно, ти! Сідай до мене на корабель.
Хто-усіх-Здолає сіл на корабель, і далі вони поплили разом. Коли вони пропливали через зелений луг, Джек побачив велику череду й людини, яка вистачала і їв підряд без розбору й свиней, і овець, і корів.
- Егей, як тебе кличуть? - крикнув Джек.
- Усіх-Більше-З'їсть!
- Хто всіх більше з'їсть? Напевно, ти! Сідай до мене на корабель.
Усіх-більше-З'їсть сіл на корабель, і далі вони поплили втрьох. Коли вони спустилися у лощину, Джек побачив людину, яка спустошувала підряд усі джерела й струмки.
- Егей, як тебе кличуть? - крикнув Джек.
- Усіх-Більше-Вип'є!
- Хто всіх більше вип'є? Пий собі на здоров'я! Прагнеш їхати з нами?
Усіх-більше-Вип'є сіл на корабель, і Джек сказав:
- Пливи, мій корабель, пливи!
Та корабель поплив далі. Потім Джек побачив людину, що біжить. Спочатку людина бігла на одній нозі, потім на іншій. Джек запитав:
- Егей, як тебе кличуть?
- Хто-Усіх-Пережене!
- Хто всіх пережене? Ну, ясна справа, ти! Сідай до нас на корабель.
Хто-усіх-Пережене теж сіл на корабель, і вони поплили прямо, поки не доплили до людини, яка стояла з рушницею й цілився нагору, немов праг підстрелити зайця у небі.
- Егей, як тебе кличуть? - крикнув Джек.
- Усіх-Далі-Стріляє!
- Хто всіх далі стріляє? Сподіваюся, ти! - говорить Джек. - Поїдемо з нами!
Влучний стрілець теж сіл на корабель, і Джек сказав:
- Пливи, мій корабель, пливи!
Та вони поплили далі, поки не доплили до людини, яка дивилася вдалину, приклавши руку до чола.
- Егей, як тебе кличуть? - запитав Джек.
- Усіх-Далі-Бачить!
- Хто всіх далі бачить? Напевно, ти! Поїдемо з нами.
Усіх-далі-Бачить сіл на корабель, і вони поплили далі, поки не приплили до королівського будинку. Та Джек крикнув:
- Егей!
З будинку вийшов король і запитав:
- Ти навіщо подарував? Джек сказав:
- Прагну спробувати щастя — може, зумію здолати вашу чаклунку й завоювати серце молодшої леді принцеси.
- А ти пам'ятаєш умову: якщо ти або твої помічники не здолають мою чаклунку, голова твоя злетить із плечей? - запитує король.
- Як же, пам'ятаю! - відповів Джек.
- Що ж, тоді почнемо випробування, — говорить король і кличе свою стару чаклунку.
А Джек покликав Хто-Усіх-Здолає, і перше випробування скінчилося внічию, як ви, напевно, і самі догадалися.
- Що ж, — говорить король, — а тепер: хто більше з'їсть?
Джек недовго думаючи покликав свого друга Всіх-Більше-З'їсть.
Спочатку їм привели бика, і Всіх-Більше-З'їсть умить його проковтнув. Потім двох корів, потім трохи свиней і нарешті півдюжини овець.
Усіх-більше-З'їсть миттю проковтнув їх, поки стара чаклунка ще тільки з биком возилася.
- Молодець, — сказав король. - А ось випити більше, ніж моя чаклунка, тобі не вдасться!
- Спробуємо, — сказав Джек і покликав свого приятеля Всіх-Більше-Вип'є.
Та той випив спочатку струмок, потім озеро й добрався незабаром до ріки. Але королеві було жалюгідне ріку, і він сказав:
- Усі ясно. А хто кого пережене?
Джек покликав Хто-Усіх-Пережене, король дав йому й своїй чаклунці по яєчній шкарлупі й велів добігти до океану, зачерпнути солоної води й повернутися назад. Хто-усіх-Пережене добіг, звичайно, першим, зачерпнув солоної води, побіг назад і на півдорозі зустрів бабу чаклунку ще з порожньою шкарлупою.
- Ох, утомилася, — сказала чаклунка.
- Я теж, — сказав він.
- Давай посидимо, відпочинемо, — запропонувала вона, — не варто надриватися заради інших.
Вони вибрали затишну зелену галявину й сіли відпочити.
- Ти поклади голову ось сюди, — говорить баба, — так поспи годинка.
А треба вам сказати, що у старої чаклунки у кишені була така чарівна кісточка, яку коштувало підкласти сплячому під голову, і він не прокинувся б, поки цю кісточку знову не забрали б. Та ось чаклунка дочекалася, коли Хто-Усіх-Пережене міцно заснув, і сунула йому під голову цю кісточку. Потім перелила морську воду з його шкарлупи у свою й побігла назад до королівського будинку.
А Джек уже почав турбуватися й попросив свого друга Всіх-Далі-Бачить подивитися, де ж Хто-Усіх-Пережене. Усіх-далі-Бачить підніс руку до очей і відразу побачив його.
- Він спить на зеленій галявині на півдорозі звідси, а під головою у нього лежить чарівна кісточка. Якщо її не забрати, він не прокинеться.
- Усіх-Далі-Стріляє! - покликав Джек. - Вистріли й вибий цю кісточку! - попросив він.
Усіх-далі-Стріляє вистрілив, вибив кісточку, і Хто-Усіх-Пережене відразу прокинувся. Прокинувся, схопився на ноги, схопив порожню шкарлупу, добіг до океану, набрав солоної води й на півдороги назад нагнав бабу чаклунку. Він навмисно штовхнув її під руку, і зла чаклунка розлила всю солону морську воду.
А який кінець у цієї історії, ви, напевно, і самі догадалися. Джек і молодша принцеса обручилися скоріше, чим встигнула повернутися у королівський замок стара чаклунка. Та коли я йшов від них, вони були дуже задоволені й щасливі.