Жили-Минулого три ведмеді. Жили вони усе разом у лісі, у своєму власному будинку. Один з них був маленький-маленький крихта-ведмежа, іншої - середній ведмідь, а третій - великий-здоровенний медведище. У кожного був свій горщик для вівсяної каші: у маленького-малюсінького крихти-ведмежати маленький горщик, у середнього ведмедя середній горщик, у великого-здоровенного медведища величезний горшочище. Кожний ведмідь сидів у своєму кріслі: маленький-маленький крихта-ведмежа у маленькому крісельці, середній ведмідь у середньому кріслі, а великий-здоровенний медведище у величезному креслище. Та спали вони кожний на своєму ліжку: маленький-маленький крихта-ведмежа на маленькому ліжечку, середній ведмідь на середньому ліжку, великий-здоровенний медведище на величезній кроватище.
Якось раз зварили собі ведмеді на сніданок вівсяну ношу, виклали її у горщики, а самі пішли погуляти по лісу: каші-те адже простигти треба було; не те стали б вони її є гарячу, вона б їм увесь рота обпалила.
А поки вони гуляли по лісу, до будинку підійшла маленька старушонка. Не дуже-те вона була гарна, ця старушонка: спочатку вона заглянула у віконце, потім - у замкову щілину: побачила, що у будинку нікого ні, і підняла клямку. Двері були не замкнені. Так ведмеді її ніколи не замикали - вони були добрі ведмеді: самі нікого не кривдили й собі не чекали образи.
Ось маленька старушонка відкрили двері й увійшли. Та як же вона обрадувалася, коли побачила на столі кашу! Будь вона гарної старушонкой, вона, звичайно, дочекалася б ведмедів, а ті напевно почастували б її сніданком. Адже вони були гарні ведмеді, грубуваті правда, як і всі ведмеді, зате добродушні й гостинні. Але бабуся була негарна, безсовісна й без попиту прийнялася за їжу.
Спершу вона спробувала каші з горшочища великого здоровенного медведища, але каша здалася їй занадто гарячої, і старушонка сказала: "Дрянь!" Потім покуштувала каші з горщика середнього ведмедя, але його каша здалася їй зовсім остиглої, і старушонка знову сказала: "Дрянь!" Тоді прийнялася вона за кашу маленького-малюсінького крихти-ведмежати. Ця каша виявилася не гарячої, не холодної, а якраз, і так сподобалася маленької старушонке, що вона прийнялася уплітати її за обидві щоки й очистила весь горщик до денця. Однак опротивная старушонка й цю кашу обізвала кепським словом: дуже вуж малий був горщик, не вистачило старушонке каші.
Потім старушонка села у креслище великого-здоровенного медведища, але воно здалося їй надто твердим. Вона пересіла у крісло середнього ведмедя, але воно здалося їй надто м'яким. Нарешті плюхнулася у крісельце маленького-малюсінького крихти-ведмежати, і воно здалося їй не твердим, не м'яким, а якраз. Ось сіла вона у це крісельце - сиділа, сиділа, поки не продавила сидіння й - Шльоп! - прямо на підлогу. Піднялася противна старушонка й обізвала крісельце лайкою.
Тоді старушонка побігла наверх у спальню, де спали всі три ведмеді.
Спершу лягла вона на кроватищу великого-здоровенного медведища, але та здалася їй занадто високої у головах. Потім лягла на ліжко середнього ведмедя, але ця здалася їй занадто високої у ногах. Нарешті лягла на ліжечко маленького-малюсінького крихти-ведмежати, і ліжечко виявилося не занадто високої ні у головах, ні у ногах, а - якраз. Ось укрилася старушонка потеплее й заснула міцним сном.
А на той час ведмеді розв'язали, що каша вже поостила, і повернулися додому снідати. Глянув великий-здоровенний медведище на свій горшочище, бачить, у каші
Ложка: там її старушонка залишила. Та взревів медведище своїм голосним грубим страшним голосом:
Хтось мою кашу їв!
Середній ведмідь теж глянув на свій горщик, бачить, і у його каші ложка. Ложки-Те у ведмедів були дерев'яні, - а будь вони срібні, противна старушонка напевно б їх привласнила.
Та сказав середній ведмідь своїм не голосним, не тихим, а середнім голосом:
Хтось мою кашу їв!
Та маленький-маленький крихта-ведмежа глянуло на свій горщик, бачить - у горщику ложка, а каші й сліду нема. Та пропищав він тоненьким-тонюсеньким тихим голоском:
Хтось мою кашу їв і всю її з'їв!
Отут ведмеді догадалися, що хтось забрався до них у будинок і з'їв усю кашу
Маленького-малюсіньке крихту-ведмежати. Та прийнялися шукати злодія по всіх кутах. Ось великий-здоровенний медведище помітив, що тверда подушка криво лежить у його креслище - її старушонка зрушила, коли підхопилася з місця. Та взревів великий-здоровенний медведище своїм голосним, грубим страшним голосом:
Хтось у моєму креслище сидів!
М'яку подушку середнього ведмедя старушонка прим'яла. Та середній ведмідь сказав своїм не голосним, не тихим, а середнім голосом:
Хтось у моєму кріслі сидів!
А що зробила старушонка із крісельцем, ви вже знаєте. Та пропищав маленький-маленький крихта-ведмежа своїм тоненьким-тонюсеньким тихим голоском:
Хтось у моєму крісельці сидів і сидіння продавив!
Треба шукати далі, розв'язали ведмеді й піднялися наверх у спальню. Побачив великий-здоровенний медведище, що подушка його не на місці - її старушонка зрушила, - і взревів своїм голосним, грубим страшним голосом:
Хтось на моєї кроватище спав!
Побачив середній ведмідь, що валик його не на місці - це старушонка його пересунула, - і сказав своїм не голосним, не тихим, а середнім голосом:
Хтось на моєму ліжку спав!
А маленький-маленький крихта-ведмежа підійшло до свого ліжечка, бачить: валик на місці, подушка теж на місці, а на подушці - потворна, замурзана голова маленької старушонки, і вона-те вуж ніяк не на місці: нічого було противної старушонке забиратися до ведмедів!
Та пропищав маленький-маленький крихта-ведмежа своїм тоненьким-тонюсеньким тихим голоском:
Хтось на моєму ліжечку спав і зараз спить!
Маленька старушонка чула крізь сон голосний, грубий страшний голос великого-здоровенного медведища, але спала так міцно, що їй здалося, начебто це вітер шумить або грім гримить. Чула вона й не голосний, не тихий, а середній голос середнього ведмедя, але їй здалося, начебто це хтось у сні бурмоче. А як почула вона тоненький-тонюсенький тихий голосок маленького-малюсінького крихти-ведмежати, до того дзвінкий, до того пронизливий, - відразу прокинулася. Відкрила ока, бачить - коштують у самого ліжка три ведмеді. Вона підхопилася й кинулася до вікна.
Вікно було саме відкрите, - адже наші три ведмеді, як і всі гарні, охайні ведмеді, завжди провітрювали спальню ранками. Ну, маленька старушонка й вистрибнула геть; а вуж чи згорнула вона собі шию, або заблудилася у лісі, або ж вибралася з лісу, але її забрал констебль і відвів у виправний будинок за бродяжництво, - цього я не можу вам сказати. Тільки всі три ведмеді ніколи більше її не бачили.