Жив колись король, і росло у його королівстві високе дерево - таке високе, що вершини його не було видне. Дуже хотілося королеві довідатися, як високо те дерево й що на ньому росте. Послав він у усі кінці королівства гінців, повелів сповістити всі: коли найдеться такий молодець, що підніметься на верхівку дерева й зірве з нього плоди, тому молодцю король віддасть свою дочку у дружин і заповість йому королівство. Багато людей прийшло спробувати щастя, так нікому не вдалося досягтися вершини, а інші зірвалися з дерева й убилися.
Здумав спробувати щастя один молодець із далеких країв. Пішов через дрімучий ліс, і зустрів йому пастух. Запитав його молодець, чи тієї дорогой він іде. Та бачить - на ногах у пастуха якісь залізні гаки, начебто звіриних пазурів. Молодець поцікавився, що це таке. Пастух сказав, що з такими гаками він швидко влазить на дерева, рятуючись від диких звірів. Молодець, хоч і одягнений був у багате вбрання, запропонував пастухові помінятися з ним платтям. Але на додачу попросив ті залізні пазурі. Пастух розсміявся, подумав, що перехожий жартує: екая примха - міняти гарний одяг на лахміття. Але, побачивши, що молодець і справді прагне мінятися, погодився й, крім панського одягу, одержав ще додатково багато грошей.
Ось прийшов молодець у королівське місто, переодягся, тільки залізні гаки залишив при собі, так прямісінько до короля - низько йому поклонився й сказав, навіщо подарував. Король дав йому дозвіл. Тоді молодець захопив із собою залізні пазурі, побрав усякої їжі на сім днів і поліз на дерево. Дивляться на нього люди й дивують, як спритно він карабкается. Але ось уже три дні й три ночі піднімається молодець на дерево, а на стовбурі досі немає ні єдиного сука. Лише на четвертий день у височині здалися неначебто б галузі, а на сьомий день побачив він, що не галузі те, а палац. Добрався він до палацу й постукався у залізні двері. Незабаром почулися кроки, двері відчинилися, і він побачив красуню дівчину. Вона запросила гостя ввійти, повела його у срібний зал і попотчевала всякими стравами й вином. У замку жили три зачаровані дівиці. Молодець залишився у них ночувати, - адже він не спав цілу тиждень.
Ранком розбудили його дівиці, нагодували смачними стравами, а потім найкрасивіша з них говорить:
- По шляху до вершини зустрінуться тобі ще два палаци. До першого будеш лізти чотирнадцять днів. Живуть у тому палаці шість дівиць, вони тобі розповідять, як бути далі. Ось тобі скиба хліба. Як проголодаешься, захочеш пити або утомишся, лизни його, і негайно пройдуть і голод, і спрага, і утома.
Минуло вже десять днів, а замка усе не мабуть. На одинадцятий день щось заблищало у височині, а на чотирнадцятий молодець постукався у двері чудесного палацу із чистого золота. У золотому палаці дівиці зустріли його так само радо, як і у срібному, нагодували, напоїли, спати уклали, а ранком сказали:
- Над нами є ще один палац. Три тижні будеш добиратися уводити, увести до ладу нього. Живуть там дев'ять дівчат, вони-те й розповідять тобі, як досягтися вершини дерева. На прощання дівиці дали йому скиба хліба, - коштує, мол, його лизнути, як пройдуть і голод, і спрага, і утома. У третьому палаці, побудованому з дорогоцінних каменів і прекрасних перлин, зустріли молодця так само привітно, нагодували, напоїли й залишили ночувати. Тут жили дев'ять дівчат, у однієї з них були золоті волосся. Від неї молодець довідався, що до вершини прийде йому лізти цілий місяць.
- Там знайдеш п'ять золотих плодів, - сказала дівчина, - три праворуч і два ліворуч. Ті, що праворуч, зріжеш ось цими ножицями. Але горі нам, якщо зріжеш ті, що ліворуч. Дерево сабоне захитається й повалиться разом з палацами, і всі ми загинемо. Як зробиш свою справу, негайно ж спускайся на землю. Там зібралося безліч людей, усе чекають не дочекаються тебе: прагнуть довідатися, які плоди ти принесеш, і почути, що було з тобою у шляху. Але ні однієї живій душі, навіть королеві, не кажи про те, що ти бачив і чув. А ранком чекай нас у великої дороги. Ми поїдемо у алмазній кареті, запряженої золотими кіньми. Мчаться ті коні швидше птаха.
Встигнеш до карети доторкнутися - чари зруйнуються, не встигнеш - диявол відвезе нас у замок без вікон і дверей. Спустився молодець на землю. Народу сила-силенна, усі допитуються, що він бачив і що так довго робив на дереві. А він знай собі помовчує, навіть від короля свій видобуток приховав. Ранком устав спозаранку й відправився у домовлене місце чекати карету. З першими променями сонця заклубилася вдалині невелика хмарина пили. Усі ближче, ближче, нарешті зовсім близько; ось уже й карета видна. Але вона вихром промчалася повз, молодець не встигнув до неї доторкнутися.
Зовсім було голову втратив він від горя. А коли небагато заспокоївся, пішов до короля, повідав йому усе без утайки, показав три золотих плода й сказав, що піде шукати по білу світу замок без вікон і дверей. Ось уже два місяці блукає молодець по білу світу, а про замок без вікон і дверей і слихом не чути.
Наприкінці третього місяця заплутався він у темному лісі. Над ранок бачить удалині, на горбку, неначебто світло світиться, молодець і згорнув у ту сторону. Підходить уводити, увести до ладу тому місцю й бачить - коштує похила хатинка. А жила у хатинці Місяць. Змело постукався він у старі двері, загримів іржавий засув, двері відчинилася й - про жах! Молодець навіть відхитнувся: перед ним страшенна баба, а у руках у неї палаюча скіпа. Була та баба стара, як мир, велика, як дуб, чорна, як головешка, глазищи що плошки, волосся - як кінська грива, а вуж худа, худа - ну, шкіра так кістки. Баба була матір'ю Місяця. Подивилася вона сердито на гостя - запитує, навіщо подарував. Молодець відповів, що шукає замок без вікон і дверей, не чи вкаже вона до нього дорогу. А баба відповідає:
- Уже багато тисяч років не відлучалася я з будинку більше чому на годину. Звідки ж мені знати про такий замок? Ось моя дочка Місяць, напевно, знає про нього - адже вона щоночі обходить усе світло. А зараз ступай ладь, як би худа не було. Скоро Місяць повернеться, і коли застане тебе тут, бережися: розірве у клаптики!
Став бідолаха молити бабок, щоб не проганяла його, а сховала б у якому ні на їсти закутку й вивідала у дочки про замок, а коли вона піде, усі й розповіла б йому. Так слізно він просив, що баба зглянулася й сховала його під сходами. Ось прийшла додому Місяць і вже з порога зачула людський дух. Запитує мати, не чи ховає та людину. Спочатку мати відмовлялася, але Місяць так розбушувався, що довелося розповісти усе без утайки. Заблагала баба, просить змилостивитися й допомогти бідоласі знайти замок без вікон і дверей, - якщо, звичайно. Місяць знає, де той замок спорудять. Зглянувся Місяць над легінем, веліла вилізти з-під сходів і говорить йому:
- Рада б тобі допомогти, так сама я про такий замок не знаю, не відаю. Так буде тобі відомо, що я ще ніколи не висвітлювала всієї землі. Вірно, замок той таїться у якій-небудь пустелі, куди я ще не заглядала. Іди-но краще до Сонця, воно бачить більше, ніж я. Може, Сонце й укаже тобі дорогу до замка.
Довго плутав молодець по лісу, але усе не знаходив замок Сонця. Нарешті розшукав його й увійшов туди. Удома була тільки мати Сонця. Вона була ще старіше й страшніше матері Місяця. Змилостивилася й вона над гостем, сховала його й обіцяла розпитати про замок. Повернулося ввечері Сонце додому й ну сварити мати за те, що пустила у будинок людини.
Почув про це нещасний, вийшов до Сонця й так горестно став просити пособить йому у лиху, що Сонце зглянулося над ним і говорить:
- Може, і є на землі такий замок, так я про нього не знаю. Я теж не у усі куточки землі заглядаю. Ось Вітер - той продуває всі діри й повинен знати про геть усе. Ступай до нього!
Три дні шукав молодець будинок Вітру. Нарешті знайшов. На щастя, у ту пору був будинку Головний Вітер. Повідав молодець йому свій сум і попросив пособить. Вітер слухав уважно, а як молодець закінчив, побрав дудку й заграв на ній, так так голосно, що його почули всі вітри на світі. Негайно примчалися вони, але про замок без вікон і дверей ніхто й слихом не чув. Один вітер припоздал, - у нього розболілася нога, і він відстав від інших. Він прибіг через годину й розповів про замок без вікон і дверей. А якщо Головний Вітер не вірить, то нехай сам піде й подивиться. До того замка вітрам не більш чверті години ходу, а для людини - кілька років. Жалко стало Головному Вітру бідолаху, і він велів сплести більший кошик - у кошику нести людину буде сподручнее. Ось сплели кошик, молодець вліз у неї, а Головний Вітер підхопив її й у мить ока доправив до самого замка. Став Вітер оглядати замок - чи немає якої щілинки, щоб забратися усередину. На найвищій башточці помітив він маленьку дірочку. Пробрався через неї й з такою силою пронісся по замкові, що стіни затремтіли. У замку було вісімнадцять дівчат та ще диявол зі своєю матір'ю. Усе дівчини, крім Золотокосої, були мертві. Золотокоса вважалася найбільшою грішницею, а тому її диявол прирік на великі борошна - умерти останньої, щоб вона перед смертю бачила мучення своїх подруг. Схопив Вітер диявола й що було сечі жбурнув його через діру назовні й там так його измолол, що від диявола залишилися тільки пил і порох. Потім схопив Вітер мати диявола так так труснув, що у неї всі кісточки затріщали. Повелів він розповісти, як дівчат перевели. Юлит баба, повторює,
Що-де вона про те й знать нічого не знає, тому як ця справа рук її сина. Пригрозив Вітер і з нею обробити, як з дияволом, коли буде защіпатися. Струхла стара дияволка й розповіла всі начистоту. Довелося їй відкрити й те, як дівчат можна пожвавити: у шафі захована кропабониця, якщо обляпати з неї дівчат, вони відразу оживуть. Побрав Вітер кропабоницю, закропив на пробу одну дівицю, і та ожила. Тоді схопив він бабу, жбурнув у діру й измолол, як і диявола. Потім пожвавив одну за інший усіх дівчат і вдихнув сили у Золотокосу, - вона ледь дихала. Переніс потім усіх по черзі у кошик, а замок зруйнував. Урятованих дівчат разом з легінем Вітер благополучно доправив до королівського палацу. Так тільки одружився молодець не на королевне, а на Золотокосій. Та жили вони у любові й згоді довгі-довгі роки.