Містер і місіс Оцет жили у оцтовій пляшці. Ось раз містер Оцет відлучився з будинку, а місіс Оцет прийнялася ретельно підмітати підлога. Вона була дуже гарна господарка! Але раптом вона якось ніяково стукнула половою щіткою по стіні, і весь будинок - дзинь-дзинь! - розбився вщент.
Місіс Оцет сама не своя кинулася назустріч чоловікові.
- Містер Оцет, містер Оцет! - закричала вона, як тільки вгляділа його. - Ми розорені, зовсім розорені! Я розбила наш будинок. Він лопнув, розлетівся на дрібні шматочки!
- Ну-ну, дорога, - сказав містер Оцет, - давай краще подумаємо, що нам тепер робити. Дивись-но, двері цілі! Недарма говорять: "У кого двері, у того й будинок". Ось я звалю її собі на спину, і ми з тобою підемо по світлі щастя шукати.
Та вони пішли. Ішли-Ішли цілий день, а до ночі добралися до дрімучого лісу. Обоє просто із сил вибилися, і містер Оцет сказав:
- Зараз я влізу на дерево, мила, і витягну туди двері, а ти лізь за
Мною!
Так вони й зробили. Влізли на дерево, витягли двері й відразу міцно заснули. Серед ночі містера Оцту розбудили чиїсь голоси. Глянув він униз, і у нього душу у п'яти пішла від страху. Під деревом зібралася ціла зграя злодіїв. Злодії ділили свій видобуток.
- Дивися, Джек! - сказав один. - Ось тобі п'ять фунтів. А тобі, Білл, десять. Ну, а тобі, Боб, три фунти.
Містер Оцет не міг більше слухати - так моторошно йому стало. Його навіть затрясло від страху, так так, що двері теж затряслися й звалилася прямо на голів злодіям. Ті кинулися навтьоки. А містер Оцет не змів і пошевельнуться, поки зовсім не розвидніло. Але ось він, нарешті, зліз із дерева й підняв двері. Та що ж він побачив під нею? Цілу купу золотих гіней!
- Скоріше злазь, місіс Оцет! - закричав він. - Скоріше злазь! Ми розбагатіли! Ах, так злазь же скоріше!
Місіс Оцет поспішила злізти з дерева і як побачила гроші, так і застрибала від радості.
- Тепер, милий мій, - сказала вона, - я навчу тебе, що робити. Отут недалеко у місті ярмарок. Мабуть туди й купи корову. Сорока гіней з лишком вистачить, ще залишиться. Я вмію робити сир і збивати масло. Ти станеш продавати їх на базарі, і ми з тобою заживемо на славу!
Містер Оцет з радістю погодився, побрав гроші й відправився у місто. Добрався до ярмарку й довго ходив взад-вперед, поки, нарешті, не побачив, що продається відмінна руда корова.
Зважаючи на усе, корова ця давала багато молока, та й взагалі була дуже гарна.
"Ех, ось би мені цю корову! - подумав містер Оцет.- Тоді счастливей
Мене нікого б на світі не було!"
Та він сказав, що дасть за корову всі свої сорок гіней. Продавець відповів, що сорок гіней - це, звичайно, невеликі гроші, але він, так і бути, поступиться заради старого знайомства. Сторгувалися. Містер Оцет одержав корову й прийнявся водити її туди-сюди, своєю покупкою хвастатися.
Незабаром зустрів йому волинщик. Він відіграв на волинці -" туидл-дам, туидл-дам", за ним юрбою біг дітлах, а гроші так і сипалися у його кишені.
"Ех, - подумав містер Оцет, - ось би мені таку волинку! Тоді счастливей мене нікого б на світі не було! Ну й розбагатів би я!"
Та він підійшов до волинщику.
- Що за волинка у тебе, друже! - сказав містер Оцет. - Чудо! Мабуть, вона тобі безліч грошей приносить?
- Так уже що й говорити, - відповів волинщик, - купу грошей загрібаю. Волинка хоч куди!
- Ось би мені таку! - викликнув містер Оцет.
- Що ж, - сказав волинщик, - можу її поступитися заради старого знайомства. Одержуй волинку ось за цю руду корову!
- По руках! - зрадів містер Оцет. Так відмінну руду корову віддали за волинку. Містер Оцет знову став проходжуватися взад-вперед зі своєю покупкою. Але як він не намагався зіграти на волинці хоч простеньку пісеньку, нічого у нього не виходило. Не заробив ні пенсу, а хлопчиська бігли за ним, улюлюкаючи, регочучи й закидаючи його брудом.
Бідний містер Оцет розв'язав, що пора додому, та й руки у нього зовсім закоцюбнули. Та ось, коли він уже виходив з міста, зустрів йому людей у теплих рукавичках.
"Ох, до чого у мене руки змерзнули! - подумав містер Оцет. - Ось би мені такі рукавички! Тоді счастливей мене нікого б на світі не було!" Він підійшов до людині й сказав:
- Ну й рукавички у тебе, друже! Гарні!
- Ще б! Листопад надворі, а у них рукам так тепло, що теплей і бути не може.
- Ех, - зітхнув містер Оцет, - ось би мені такі!
- А скільки ти за них даси? - запитала людей. - Мабуть, я не ладь обміняти їх ось на цю волинку заради старого знайомства.
- Добре! - викликнув містер Оцет. Надяг рукавички й поплівся додому рад-радісінек. Ішов-Ішов, зовсім із сил вибився й раптом зустрів людину з товстим ціпком у руках.
"Ось би мені цей ціпок! - подумав містер Оцет. - Тоді счастливей мене нікого б на світі не було!" Та він сказав людині:
- Що за ціпок у тебе, друже! Рідкісна!
- Ціпок гарний, - відгукнулася людина. - Чимало мабо я з нею прошагал, і була вона мені вірним супутником. Але раз вона тобі так сподобалася, я, мабуть, готовий віддати її ось за ці рукавички. Заради старого знайомства, звичайно.
Руки містера Оцту зігрілися, зате ноги його до того утоми, що він з радістю погодився на обмін.
Ось допхався містер Оцет до того лісу, де залишив дружину, і раптом чує:
- Містер Оцет, а містер Оцет! - Це папуга окликнув його з дерева. -
Ех ти, дурачина, дурень, простак! Пішов на ярмарок, усі свої грошики за одну корову виклав. Мало того - корову на волинку проміняв. А волинка й десятої частини твоїх грошей не коштувала, так до того ж відіграти на ній ти не вмієш. Ну й
Роззява! Не встигнув роздобути волинку, як обміняв її на рукавички. А вони вчетверо дешевше коштували. Одержав рукавички, обміняв їх на якийсь поганий ціпок. Було у тебе сорок гіней, а тепер ні корови, ні волинки, ні рукавичок, - нема чим похвастати: тільки цей поганий ціпок залишився! Так ти у будь-якій живоплоті міг би зрізати таку! Га-ха-Га! Га-ха-Га!
Папуга усе реготав і реготав, так що містер Оцет нарешті розлютив і запустив у нього своїм ціпком. Ціпок застряг у галузях, і ось повернувся містер Оцет у ліс до дружини без грошей, без корови, без волинки, без рукавичок і навіть без ціпка. Та дружина відразу прийнялася його дубасити, так так, що ледве кістки йому не переламала.