Жили-Минулого на світі старий з бабою, і був у них синок. Якось ранком баба замісила тісто, скачала пончик і посадила його у грубку, щоб він спікся. - Ти дивися за Джонні-Пончиком, поки ми з батьком будемо на городі працювати, — сказала вона синові. Та батько з матір'ю пішли підсапувати картоплю, а синка залишили дивитися за грубкою. Але йому це незабаром набридло. Раптом чує він якийсь шум, глянув на грубку й бачить — дверцята грубки сама собою відкривається, і вискакує звідти Джонні-Пончик. Як покотиться Джонні-Пончик прямо до відкритих дверей! Хлопчик кинувся закривати її, але Джонні-Пончик виявився моторніше — викотився за двері, перекотився через поріг, скотився зі сходів і покотився по дорозі. Із усіх ніг погнався за ним хлопчик, кличучи батьків. Ті почули лемент, кинули свої мотики й теж пустилися у погоню. Але Джонні-Пончик уже був далеко й незабаром зник. А старий з бабою й хлопчик так задихалися, що сіли на лаву дух перевести. Ось покотився Джонні-Пончик далі й незабаром прикатився до двом робітникам, що рили колодязь. Робітники перестали працювати й запитують: — Куди поспішаєш, Джонні-Пончик?
А Джонні-Пончик їм у відповідь: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, і від вас я втечу! - Від нас? Ну це ми ще подивимося! - сказали робітники. Кинули кирки й погналися за Джонні-Пончиком. Але куди там! Хіба його наздоженеш? Довелося робітником сісти у дороги передохнути. А Джонні-Пончик покотився далі й незабаром прикатився до двом грабарям, що канаву рили. - Куди поспішаєш, Джонні-Пончик? - запитали вони. А Джонні-Пончик їм знову своє: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від вас теж утечу! - Від нас? Ну це ми ще подивимося! - сказали грабарі. Кинули заступи й теж погналися за Джонні-Пончиком. Але Джонні-Пончик котився швидше. Побачили грабарі — не піймати їм Джонні-Пончика, залишили погоню й присіли відпочити. А Джонні-Пончик покотився далі й незабаром прикатився до ведмедя. - Куди поспішаєш, Джонні-Пончик? - запитав ведмідь. А Джонні-Пончик відповідає: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від грабарів утік, і від тебе я втечу! - Від мене? - пробормотів ведмідь. - Ну це ми ще подивимося! Та ведмідь як задасть работки своїм ногам, як припустить за Джонні-Пончиком!
Але той біг собі без оглядки, і незабаром ведмідь так відстав, що й сам побачив — не вгнатися йому за втікачем. Ну, він і розтягся у дороги, передохнути. А Джонні-Пончик покотився далі й незабаром прикатився до вовка. - Куди поспішаєш, Джонні-Пончик? - запитав вовк. А Джонні-Пончик йому своє: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від грабарів утік, від ведмедя втік, і від тебе я втечу - у - у! - Від мене? - огризнувся вовк. - Ну це ми ще подивимося! Та вовк пустився у всю спритність за Джонні-Пончиком. Але той котився всі швидше й швидше, так що вовк теж зневірився наздогнати його й улігся відпочити. А Джонні-Пончик покотився далі. Та незабаром прикатився до лисиці, що тихенько лежала біля огорожі. - Куди поспішаєш, Джонні-Пончик? - запитала лиса ласкавим голосом.
А Джонні-Пончик знову: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від грабарів утік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисиця, я теж утечу - у - у! Отут лисиця нахилила голову набік і говорить: — Не розчую я щось, Джонні-Пончик. Підійди-но ближче! Джонні-пончик підкотився до лисиці й голосно прокричав: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від грабарів утік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисиця, я теж утечу - у - у! - Ніяк не розчую. Підійди ще трішки ближче! - попросила лисиця слабким голосом. А сама витягнула убік Джонні-Пончика шию й приклала лапу до вуха. Джонні-пончик підкотився ще ближче, нахилився до самого вуха лисиці й прокричав що було сили: — Я від діда втік, я від бабки втік, від хлопчиська втік, від двох робітників утік, від грабарів утік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисиця, я теж утечу - у - у! - Від мене? Ну немає! - дзявкнула лиса й миттю схопила Джонні-Пончика своїми гострими зубами.