У добрий старий час — а воно й насправді був добрий час, хоча було той не мій час, і не твій час, та й нічий той час, — жила на світі дівчина. Кликали її Розмари. Дівчина вона була добра, хоча не дуже розумна, і весела, хоча й не дуже гарненька. Але всі б нічого, так попалася їй зла-презла мачуха.
Та ось замість того щоб наряджатися у нові плаття, є солодкі пампушки так бовтати з подружками, як роблять усе дівчини, Розмари доводилося з ранку до ночі клопотати по господарстві. Те мачуха змушувала її мити кам'яна підлога, і Розмари плазувала на колінах і терла його щіткою. Те веліла їй стирати, і Розмари засукувала рукава вище й стояла весь день у корита.
Але чим краще Розмари працювала, тим гірше зверталася з нею мачуха й тільки пущі її ненавиділа. Якщо дівчина вставала рано, мачуха гарчала, що їй не дають спокійно поспати. Коли Розмари готовила обід, мачуха говорила, що його є не можна.
Бедняжка Розмари! Увесь день вона трудилася, і усе було погане.
А одного чудового дня мачуха надумала й зовсім від неї позбутися. Підкликала вона Розмари до себе й говорить:
- Побери решето й ступай до Джерела на краю світла. Набери у решето води, так дивися принеси його сюди полнехоньким, не те тобі погано прийде!
Мачуха думала, що дівчині нізащо не знайти Джерела на краю світла. А якщо й знайде, то хіба донесе вона воду у решеті?
Так-Те ось. Та дівчина відправилася у шлях і кожного зустрічного запитувала, де знайти Джерело на краю світла. Але ніхто не знав, і вона думала так ворожила, як же їй бути.
Нарешті вона побачила якусь дивовижну, згорблену бабусю із сучкуватим ціпком у руках. Зігнувшись у три погибелі, бабуся щось шукала ціпком у дорожньому пилу.
- Що ви втратили? - запитала її Розмари.
- Два пенси!
- Дайте я допоможу вам! - сказала Розмари й теж прийнялася шукати монетки.
Ока у неї були молоді й зіркі, і вона відразу знайшла дві монетки, по одному пенні кожна.
- Дуже тобі вдячна, — сказала бабуся. - Сама б я ніколи не знайшла! А куди ти шлях тримаєш? Та навіщо тобі це решето?
- Я шукаю Джерело на краю світла, — відповіла Розмари. - Так, напевно, такого й немає зовсім. Мачуха веліла мені принести решето води із Джерела на краю світла, а не принесу — мені погано прийде.
- Я знаю це Джерело, — мовила бабуся, — і покаджу тобі туди дорогу.
Та бабуся розповіла дівчині, як знайти Джерело на краю світла, а та подякувала їй і побігла скоріше далі.
Ось прийшла вона до Джерела на краю світла, опустилася біля нього на одне коліно й зачерпнула решетом студеної води. Але тільки підняла решето, а вода вся втекла. Пробувала набирати ще й ще, але щораз траплялося те ж саме, так що під кінець бедняжка села на пеньок і залилася горючими сльозами.
Раптом з-під папороті вистрибнула більша зелена жаба, села проти Розмари, уп'ялася на неї більшими випнутими очима й запитала:
- Що трапилося, мила?
- Ах я бідна, бідна! - відповіла Розмари. - Моя мачуха веліла мені принести решето води із Джерела на краю світла, а я не можу!
- Що ж, — сказала жаба, — обіцяй виконувати всі мої накази цілу ніч із вечора до ранку, і я навчу тебе, як набрати води у решето.
Розмари з радістю погодилася, а жаба сказала:
Глиною обмаж його, виклади мохами
Та віднесеш у ньому води у свій будинок.
А потім приг-скік і плюхнулася прямо у Джерело на краю світла.
Розмари знайшла мохи, вислала їм дно решета, зверху обмазала глиною, а потім зачерпнула решетом води із Джерела на краю світла. Та цього разу вода не втекла. Розмари зібралася було йти додому, але отут жаба висунула голову із Джерела на краю світла й сказала:
- Так помни, що обіцяла!
- Пам'ятаю, — відповіла Розмари.
А про себе подумала: «Що поганого може мені зробити якась жаба!»
Та ось повернулася вона додому з решетом, повним води із Джерела на краю світла. Як побачила її мачуха, так ледве не лопнула від злості, однак ні слова не сказала.
У той же вечір Розмари почула тихий стукіт у двері — тук-тук-тук — і чийсь голос:
Відкрий мені двері, не боячись лиха,
Виконай, мій друг, обіцянка.
Ти пам'ятаєш, про що у холодної води
На зеленому лузі говорили ми?
- Що це значить? - закричала мачуха.
Та Розмари довелося розповісти мачусі про весь, а також і про свою обіцянку, яку вона дала жабі.
- Дівчина повинна виконувати свої обіцянки! - сказала мачуха. - Ступай зараз же, відкрий двері!
Вона була рада-радісінька, що пасербиці прийде коритися якійсь мерзенній жабі.
Розмари встала, відкрили двері й бачить — на порозі сидить жаба із Джерела на краю світла. Приг-Приг, скік-скік — жаба підскочила до неї й сказала:
На коліна тепер, не боячись лиха,
Побери мене, дорога.
Ти пам'ятаєш, про що у холодної води
На зеленому лузі говорили ми?
Розмари не хотілося саджати до себе на коліна жабу, але мачуха наказала:
- Зараз же побери її, зухвале дівчисько! Дівчина повинна виконувати свої обіцянки!
Ну, довелося Розмари посадити жабу до себе на коліна. А та посиділа-посиділа й говорить:
Подай мені обід, не боячись лиха,
Виконай, мій друг, обіцянка.
Ти пам'ятаєш, про що у холодної води
На зеленому лузі говорили ми?
Що ж, це прохання Розмари виконала охоче — принесла хліба, глечик молока й нагодувала жабу. А жаба наїлася й сказала:
Спати уклади, не боячись лиха,
Мене у постіль, дорога.
Ти пам'ятаєш, про що у холодної води
На зеленому лузі говорили ми?
- Нізащо! - викликнула Розмари. - Ти така холодна й слизька, мені огидно навіть брати тебе у руки!
Але отут мачуха знову втрутилася:
- Виконуй що обіцяла, красунька! Дівчина повинна тримати своє слово! Роби, про що тебе просять, або вбирайся звідси разом зі своєї лягушонкой!
Розмари побрала жабу у постіль, але поклала її якнайдалі від себе. А коли зайнявся день, жаба ось що сказала їй:
Бери сокиру, не боячись лиха,
Та голову мені рубай, дорога.
Ти пам'ятаєш, про що у холодної води
На зеленому лузі говорили ми?
Розмари спочатку не прагла виконати це прохання — адже вона пам'ятала, як жаба допомогла їй у Джерела на краю світла. Але жаба повторила прохання, і тоді Розмари побрала сокиру й відітнула жабі голову.
Та раптом — про чудо! - перед нею став прекрасний юнак. Він повідав Розмари про те, як злий чарівник зачарував його, і додав:
- Расколдовать мене могла тільки та дівчина, що погодилася б виконувати всі мої накази цілу ніч, з вечора до ранку, а ранком відрубала б мені голову.
Ну й здивувалася мачуха, коли замість мерзенної жаби побачила гарного юнака! Та вже повірте мені, не по душі їй довелося, коли юнак сказав, що прагне одружитися на її пасербиці за те, що вона звільнила його від злих чарів. Але вони однаково обвінчалися й виїхали від мачухи назавжди.