Томми Граймс бував те гарним хлопчиком, те поганим, але вуж якщо поганим, то з рук геть поганим. Та тоді мама говорила йому:
- Ах, Томми, Томми, будь розумником. Не тікай з нашої вулиці, а то тебе забере містер Майка!
Але однаково, коли Томми бував поганим хлопчиком, він обов'язково тікав зі своєї вулиці. Та ось якось раз не встигнув він загорнути за кут, як містер Майка схопив його, сунув униз головою у мішок і поніс до себе.
Прийшов містер Майка додому, витягся Томми з мішка, поставив його на підлогу й обмацав йому руки й ноги.
- Так-А, жестковат, — покачав головою містер Майка. - Ну, так однаково, на вечерю у мене більше нічого ні, а якщо тебе проварити гарненько, вийде не так вуж погано. Ах, Господи, про коріння-те я й забув! А без них ти будеш зовсім несмачний. Салли! Ти чуєш? Мабуть сюди, Салли! - покликав він місіс Майку.
Місіс Майка вийшла з іншої кімнати й запитала:
- Що тобі, дорогою?
- Ось хлопчисько — це нам на вечерю, — сказав містер Майка. - Тільки я забув про коріння. Постережи-но його, поки я за ними сходжу.
- Не турбуйся, милий, — відповідала місіс Майка, і містер Майка пішов.
Отут Томми Граймс і запитує місіс Майку:
- А що, містер Майка завжди їсть на вечерю хлопчиків?
- Часто, маля, — відповідає йому місіс Майка, — якщо хлопчики погано поводяться й попадаються йому на дорозі.
- Скажіть, а немає у вас ще чого-небудь на вечерю, крім мене? Ну хоч пудингу? - запитує Томми.
- Ах, як я люблю пудинг! - зітхнула місіс Майка. - Тільки мені дуже рідко доводиться його є.
- А ви знаєте, моя мама сьогодні саме готовить пудинг! - сказав Томми Граймс. - Та вона вам, звичайно, дасть шматочок, якщо я її попрошу. Збігати принести вам?
- Так ти недурне хлоп'я! - обрадувалася місіс Майка. - Тільки дивися не гайся, обов'язково вертайся до вечері.
Томми кинувся навтьоки й був радий-радісінек, що так легко відбувся.
Та багато днів після цього він був таким гарним хлопчиком, про який тільки мріяти можна. Та жодного разу, жодного разу не тікав зі своєї вулиці.
Але не міг же він завжди залишатися гарним! Та ось одного чудового дня він знову забіг за кут. Та треба ж було так трапитися, що не встигнув він виявитися на іншій вулиці, як містер Майка заграбастав його, сунув у мішок і поніс додому.
Притяг він Томми до себе, витрусив його з мішка й відразу довідався.
- Е-Е, — говорить, — так ти, ніяк, той самий хлопчисько, що зіграв з нами кепський жарт! Більше тобі це не вдасться! Я тепер сам тебе постережу. Ну-но лізь під диван!
Довелося бідному Томми лізти куди велено, а містер Майка сів на диван і прийнявся чекати, поки вода у казані закипить. Чекав він, чекав, а вода усе не закипала, так що нарешті містерові Майці це набридло, і він сказав:
- Агов ти, там, унизу! Висунь-но сюди ногу, я її прив'яжу, щоб тобі не вдалося вшити цього разу.
Томми висунув ногу, а містер Майка розперезався й поясом прив'язав її до дубового стола міцно-преміцно. Потім покликав:
- Салли! Салли, дорога!
Але ніхто не відповів. Тоді містер Майка вийшов у сусідню кімнату пошукати місіс Майку, а поки шукав, Томми вибрався з-під дивана й кинувся до дверей. Адже висунув-те він з-під дивана не свою ніжку, а диванну.
Та ось повернувся Томми Граймс знову додому й більше ніколи-ніколи не забігав за кут до тих самих пор, поки не виріс великий і йому не дозволили ходити всюди одному.