Жила-Була на світі жінка. Якось раз, лягаючи спати, вона подумала: «Завтра я повинна встати ні світло ні зоря, щоб вчасно поспіти на базар».
Вона збиралася продати на базарі яєчка й масло.
Спати вона лягла рано й прокинулася, коли ще було зовсім темно. Годин у неї не було, пізнавати час по місяцю й по зірках вона не вміла, а тому розв'язала, що вже настав час вставати, хоча ще й північ не пробило.
Та ось у цю дивну темну пору вивела вона зі стайні сонного коня, приладила йому на спину два плетені кошики — з маслом і яєчками, накинула собі на плечі плащ, села верхи на коня й відправилася у шлях. Шлях її у місто лежав через Вересковую Пустище — дивне містечко, що зовсім не підходить для нічних прогулянок.
Не встигнула вона далеко від'їхати, як раптом почува голосний собачий гавкіт і при світлі зірок — на щастя, у ту ніч небо було ясне й зірок висипало сила-силенна — побачила зайця, що біжить.
Заєць кинувся прямо до неї й, ледве не добігши до неї, підхопився на живопліт, усім своїм видом немов говорячи: «Підійди, побери мене й спрягти!»
Жінка ця взагалі недолюблювала полювання, тому не стала себе довго просити, зняла з огорожі тремтячого зайця, сховала його у одну зі своїх кошиків і як ні у чому не бувало поїхала далі.
Однак дуже скоро вона знову почува собачий гавкіт і відразу побачила дивовижного вершника на коні — ох, ви тільки уявіть собі! - на коні без голови. Вершник був увесь чорний, і голова — слава Богу, на місці! - теж чорна, а на верхівці з-під жокейської шапочки стирчали ріжки. Гірше того, глянувши вниз, вона побачила, що у стремена він всунув зовсім не ноги, взуті у що-небудь там, а роздвоєні копита!
Чорного вершника на коні без голови з усіх боків обступили більші чорні пси, що збіглися, вірно, на захід зайця. Пси були теж зовсім незвичайні. На голові у них були маленькі ріжки, а коли вони вертіли хвостами, у усі сторони так і сипалися іскри, і, принюхавшись, жінка відчула захід сірки. Страх, та й годі!
Але вона була жінка хоробра, і якщо вже розв'язала врятувати зайця й сховати у свій кошик, те вуж нізащо його не бачила б. До того ж вона знала, що хоч чорт і розумний, а Усе-таки не чарівник! Не міг він догадатися, куди подівся заєць.
Та справді, чорт поклонився їй і дуже чемно запитав, не чи бачила вона, у яку сторону побіг заєць. Вона покачала головою: мол, не бачила й не знає. Та він затрубив у ріг, пришпорив коня без голови й поскакав ладь із Вересковой Пустища, а чорні пси за ним, і скоро усе зникли з очей, чому жінка була дуже рада, як ви й самі можете догадатися.
Не встигнула вона отямитися, як раптом кришка кошика, у якому, як вона вважалася, сидів напівмертвий від страху заєць, відкинулася, і з кошика піднялася прекрасна молода леді, одягнена у усі біле.
- Я у_захопленні вашою хоробрістю, матінка, — сказала прекрасна леді. - Ви врятували мене від жорстоких мучень. Коли я була звичайною жінкою, я зробила жахливий гріх і була за це покарана. На землі й під землею мене переслідували злі парфуми, і був тільки один шлях урятуватися від них — виявитися за ними, коли вони переслідують мене. Скільки років мені не вдавалося це зробити! Тепер ви мені допомогли, і я за це нагороджу вас. Відтепер усі ваші квочки будуть нести по два яйця відразу, ваші корови будуть давати молоко цілий рік, а ваш чоловік жодного разу не переможе вас у суперечці!
Та із цими словами добра фея зникла. Більше жінка її ніколи не бачила, але усе вийшло точно, як обіцяла фея.