Жила у маленькій хатині бідна вдова. Та була у неї дочка краси неописаної. З ранку до вечора у'язала матінка для неї чарівну сорочку. Закохався у дівчину коробейник. Ледве не щодня занадився ходити. Просить її вийти за нього заміж.
А вона, так вуж вийшло, не полюбила його. Думала, думала, що робити, і питається поради у матінки.
- Скажи йому, - говорить матінка, - нехай подарує тобі біле атласне плаття, золотими листами розшите, так щоб сиділо як улите. Тоді й підеш за нього заміж. А там, дивишся, і чарівна сорочка буде готова.
Прийшов коробейник, кличе дівчину заміж. Відповіла йому дівчина, як мати порадила. А коробейник той був злий чарівник. Приносить він через тиждень плаття, точнісінько як дівчина описала - атласне, золотими листами розшите. Побігла вона наверх до матері, надягла плаття, а воно сидить як улите.
- Що ж мені тепер робити? - запитує дочка у матері.
- Скажи йому, - відповідає мати, - нехай подарує тобі плаття кольору небесної лазурі, і щоб сиділо гладко, ніде не зморщечки. Тоді й підеш за нього заміж. А там, дивишся, і чарівна сорочка буде готова.
Сказала дівчина коробейникові, що мати порадила. Повернувся він через
Три дні й приніс плаття кольору небесної лазурі, як по ній зшите. Знову запитує дочка у матері, що їй робити.
- Скажи йому, - відповідає мати, - нехай принесе тобі срібні черевички, так щоб не малі були, не великі, а у саму пору, тоді й підеш за нього заміж.
Сказала йому дівчина, що мати веліла; через іншою-іншій-інша-інший-день-іншої приносить він срібні черевички, а ніжка у дівчини крихітна, три дюйми, - однаково вони їй саме впору довелися: не тісні й з ноги не падають. Знову дівчина у матері запитує, що їй тепер-те робити.
- Сьогодні ввечері скінчу у'язати чарівну сорочку, зовсім небагато залишилося. Скажи коробейникові, що вийдеш за нього заміж. Нехай завтра ранком приходить о десятій годині.
- Прийду, неодмінно прийду, - відповів коробейник і зло так на неї поглядає.
Увечері матінка допізна сиділа, зв'язала-таки чарівну сорочку. А у'язала вона з мохів із золотою ниткою, і хто цю сорочку надягне, може у одну мить хоч на краю світла опинитися, варто тільки побажати.
Ранком устала матінка ледве світло. Покликала дочку й веліла їй у шлях-дорогу збиратися, шукати щастя на чужій стороні. А щастя це, говорить, буде саме що ні на є распрекрасное. Мати-Те була відьма, знала, що завтрашній день обіцяє. Надягла дочка на себе сорочку-моховушку, а поверх неї плаття, у якому будинку господарювала. Дала їй мати із собою золоту корону так подаровані коробейником плаття зі срібними черевичками. Зовсім зібралася Моховушка, мати її у дорогу напутствует:
- Побажай опинитися за сто мабо звідси. Там побачиш великий панський будинок. Постукайся й попроси у хазяїв роботу. Для тебе у них робота найдеться.
Зробила Моховушка, як мати веліла, і скоро опинилася перед більшим панським будинком. Постукала у парадні двері й сказала, що ходить по миру, шукає роботу. Покликали господарку, сподобалася їй дівчина.
- Яку можеш роботу робити? - запитує.
- Куховарити можу, добра пані, - відповідає Моховушка.- Люди говорять, я добре куховарю.
- Куховарка у нас є, - відповідає господарка.- Але якщо прагнеш, поберу тебе молодшою куховаркою.
- Спасибі, добра пані. Дуже прагну.
На тому й вирішили. Показала господарка Моховушке, де вона буде спати, і повела на кухню знайомитися з іншими служницями.
- Це Моховушка, - сказала слугам господарка.- Вона буде у нас молодшою куховаркою.- Та пішла.
А Моховушка піднялася до себе у кімнату, сховала подалі золоту корону, срібні черевички й обоє плаття - біле й кольору небесної лазурі. Інші служниці тим часом ледве не лопнули від заздрості.
- Тільки подумати, - кудахчут, - ця бродяжка у лахмітті буде молодшою куховаркою! Посуд мити - ось її справа! Уже якщо й бути кому молодшою куховаркою, так однієї з нас. Ми всякі страви знаємо, не те що ця обідранка! Ось уже зіб'ємо з неї пиха!
Зійшла Моховушка вниз, прагне за роботу прийнятися, а служниці усе разом на неї й накинулися.
- Що ти таке про себе загордилася! Бач, захотіла стати молодшою куховаркою! Нічого у тебе не вийде, не на такі напала! Будеш скребти чавуни й сковорідки, чистити рожна й ножі. Ні на що інше й не сподівайся!
Побрала одна дівка ополоник і стукнула - тук-тук-тук - Моховушку по голові.
- Ось чого такі, як ти, заслуговують!
Так, негаразд обернулася справа для Моховушки. Топить вона печі, скребе сковорідки, особа точна сажею вимазане. А кухонні дівки - те одна, те інша - схоплять ополоник і стукнуть її - тук-тук-тук - по голові. У бедняжки голова увесь час болить, не проходить.
Одного разу влаштували сусіди велике свято: днем - полювання й інші забави, а ввечері - бал. Та так три дні підряд. З'їхалися гості з усією округи, хазяїн, господарка й хазяйський син теж зібралися на свято. На кухні тільки й розмов, що про майбутній бал. Хто мріє хоч одним оком на веселощах глянути, хто потанцювати з молодим джентльменом, хто подивитися, як шляхетні панянки одягаються. Будь у них бальні плаття, говорять, і вони б у бруд особою не вдарили.
Чим вони гірше всяких баронес і графинь?! Тільки одна Моховушка мовчить.
- А ти, Моховушка, - запитують її злі служниці, - мабуть теж прагнеш поїхати на бал? Тільки тебе там і не вистачало, такої замазури.
Та давай бити її - тук-тук-тук - ополоником по голові. Дражнять, сміються - таке підле плем'я.
А Моховушка, як уже сказане, була писана красуня, і ні сажа, ні лахміття не могло це сховати. Хазяйський син відразу її примітив, та й хазяїн з господаркою виділяли із усієї челяді. Стали вони збиратися на бал і послали за Моховушкой, кличуть її із собою їхати.
- Ні, дякуйте, - відповідає Моховушка.- Я Та думати про це не смію. Моє місце на кухні. Та карету шкода, і ваші вбрання, сяду - усіх перебрудню.
Засміялися хазяї, кличуть - поїдемо. А Моховушка знай своє: дякує за доброту й відмовляється. Так і настояла на своєму. Повернулася Моховушка на кухню, а служниці, звичайно, запитують, навіщо хазяї її кликали. Уже не чи звільнити надумали або ще що? Говорить Моховушка, що хазяї її на бал кликали.
- Тебе? На бал?- закричали служниці.- Нечувано! Якби нас кого покликали - інша справу. Але тебе! Так хіба таку, як ти, на бал пустять! Стануть молоді джентльмени танцювати з посудницею, як же! Побояться плаття забруднити! А дух-те від тебе який іде - дами будуть ніс затискати.
Ні, заявили, ніколи вони не повірять, щоб хазяїн з господаркою кликали її на бал. Це вона усе бреше! Та давай її бити - тук-тук-тук - ополоником по голові. На інший день вуж і хазяйський син кличе Моховушку на бал. Бал, говорить, був чудесний, дарма вона не поїхала. А сьогодні буде ще краще.
- Ні, - відповідає Моховушка.- Не поїду. Куди мені такій замазурі й обідранці?
Скільки не просив хазяйський син, не вмовляв, навідріз Моховушка відмовилася. А слуги знову не повірили, що її хазяї на бал кликали, та ще хазяйський син умовляв.
- Ні, ви тільки послухайте, що ще ця брехуха видумала!
А Моховушка побрала й зібралася на бал, одна, щоб не знав ніхто. Першою справою зачарувала служниць, навела на них сон. Потім вимилася гарненько. Піднялася до себе наверх, скинула рваний одяг і старі черевики, надягла біле атласне плаття, золотими листами розшите, срібні черевички й золоту корону на голову. Оглянула всю себе й побажала опинитися на балі. На мить тільки відчула, начебто летить по повітрю, не встигнула останнє слово промовити - і ось уже, будь ласка, опинилася на балі. Побачив її хазяйський
Син і очей відірвати не може: отродясь такої красуні, ставної й ошатної, не бачив.
- Хто це? - запитує у матері. Мати теж не знає.
- Довідайся, матінка, - просить син.- Піди поговори з нею. Зрозуміла матір, не заспокоїться син, поки не поговорить вона
С незнайомою гостею. Підійшла до Моховушке, назвалася й запитує, хто вона, звідки. Нічого не відповіла Моховушка, сказала тільки, що там, де живе, її раз у раз ополоником по голові б'ють. Тоді хазяйський син сам підійшов до Моховушке, став розпитувати, а Моховушка навіть імені свого не назвала;
Запросив танцювати - не прагне. Не відходить від неї хазяйський син, нарешті стали вони танцювати. Пройшлися туди й назад.
- Додому пора, - говорить Моховушка.
Просить її хазяйський син залишитися, а Моховушка стоїть на своєму, і всі отут.
- Добре, - говорить він, - піду тебе проводжу.
А Моховушка побажала у цю мить повернутися додому, тільки він її й бачив. Стояла поруч і як оком змигнути зникла, він навіть оторопів. Туди-Сюди - немає Моховушки, і ніхто не бачив, куди вона подіялася.
Опинилася Моховушка будинку, дивиться, служниці ще сплять. Переодяглася у старе плаття й розбудила служниць. Протирають вони ока, дивуються, що це - ніч або ранок. А Моховушка говорить: буде їм на горіхи, адже вони весь вечір проспали. Благають її служниці не видавати їх; одна їй спідницю подарувала, інша - панчохи, третя - черевики, хоч і старі, але надягти ще можна. Моховушка обіцяла нічого не говорити господарці. Обрадувалися служниці, і стукалок у той вечір не було.
На третій день хазяйський син місця собі не знаходить. Ні про що думати не може, крім невідомої красуні, яку полюбив з першого погляду. чи Прийде вона сьогодні на бал? А раптом знову зникне? Немає вуж, сьогодні він її нізащо не відпустить. Бал-Те останній, як би зовсім її не втратити.
- Полюбив я її на усе життя, - сказав він матінці.- Якщо не одружуся на ній - умру.
- Дівчина вона гарна, скромна, - відповідає йому мати.- Тільки ось імені свого не говорить.
- А мені однаково, чия вона, звідки. Люблю я її, і всі отут. Не жити мені без неї, істинно говорю, не жити.
У служниць, справа відома, вуха довгі, а мова й того довше. Скоро на кухні тільки й розмові, що про невідому красуню, у яку закохався на балі хазяйський син.
- Ну що, Моховушка, - дражнять бідолаху злі служниці, - як поживає молодий хазяїн? Він адже, здається, тебе на бал запрошував?
Дражнять, насміхаються, схопила одна ополоник і давай її бити - тук-тук-тук - по голові: іншим разом неповадно буде добрих людей морочити. Ближче до вечора послали за нею хазяїн з господаркою, знову кличуть на бал. Моховушка знову відмовилася. А сама навела сон на бридких служниць і відправилася, як минулого разу, на бал. Тільки тепер була у плаття кольору небесної лазурі.
Увійшла Моховушка у залу, а молодий хазяїн вуж заждався її.
Як побачив, просить батька послати додому за найшвидшим конем, нехай коштує осідланий у ґанку. А матінку просить поговорити з Моховушкой. Підійшла мати до дівчини й знову повернулася ні із чим. Отут слуга доклав, що осідланий кінь уже коштує у ґанку. Запросив хазяйський син Моховушку
Танцювати. Пройшлися вони туди й назад. Пора додому, говорить Моховушка. А хазяйський син побрав її за руку й вийшов з нею на ґанок.
Побажала Моховушка повернутися додому й опинилася у ту ж мить у себе на кухні. Здуло її як вітром, хазяйський син тільки руками сплеснув. Так, видне, зачепив один черевичок, він і впав прямо до його ніг. А може, і не зачепив, але швидше за усе саме так і було.
Підняв він срібний черевичок, тримає у руці, а ось дівчину-те не удержав. Куди там! Легше удержати порив вітру у бурхливу ніч.
Повернулася Моховушка додому, переодяглася у лахміття й розбудила служниць. Ті протирають ока, дивують, чого це вони так разоспались. Обіцяють Моховушке: одна - шилінг, інша - полкрони, а третя - тижнева платня, тільки б Моховушка господарці не поскаржилася.
А хазяйський син зліг на інший день - занедужав смертельно від любові до красуні, що втратила на балі черевичок. Яких тільки докторів не кликали, а йому усе гірше й гірше. Оголосили по всьому королівству, що врятувати його може дівчина, якої прийде по нозі срібний черевичок. Одружиться на ній молодий хазяїн і видужає.
Понаїхало до них дівчат сила-силенна із близька й далека. У кого маленька ніжка, у кого лапища - усе поспішають черевичок примірити. Та так і едак намагаються ногу втиснути - нікому черевичок не лізе. Навіть самих бідних дівчат запросили, навіть служниць - усе безглуздо. А молодий хазяїн вуж ледь дихає.
- Невже усе дівчини у королівстві черевичок примірили? - говорить у розпачі мати.- Невже ні однієї не залишилося, хоч багатої, хоч бідної?
- Ні однієї, - відповідають служниці.- Крім грязнушки Моховушки.
- Кличте її скоріше, - велить господарка.
Побрала Моховушка срібний черевичок, сунула у нього ногу, а він їй у саму пору!
Підхопився з постелі хазяйський син, прагне обійняти Моховушку.
- Почекай, - говорить дівчина.
Утекла наверх, вертається - на ній золота корона, срібні черевички й біле атласне плаття, золотими листами розшите.
Прагне хазяйський син обійняти Моховушку, а вона йому знову говорить:
- Почекай!
Утекла наверх, прибігає - на ній плаття кольору небесної лазурі.
Обійняв Моховушку хазяйський син, цього разу вона йому нічого не сказала. Зіскочив він з постелі - живий, здоровий, щоки рум'яні, як і не болів.
Запитує господарка, тому Моховушка сказала на балі, що будинку її ополоником по голові б'ють.
- Правда б'ють, - відповідає Моховушка, - злі служниці. Розсердилися хазяїн з господаркою й вигнали служниць із будинку,
Та ще й собак спустили, щоб і духу їх не було.
Одружилися молодий хазяїн і Моховушка. Зажили дружно й щасливо. Багато дітей народили. Може, ще й зараз живуть.