Давним-давно у підніжжя зледенілих пагорбів у густій тіні дерев відбувся бій між королем Ейлпа й друїдами. Та коли битва скінчилася, король Ейлпа разом зі своїми воїнами лежав мертвий на землі, а друїди расхаживали по його палацу й розспівували свої дикі переможні пісні. Та раптом вони помітили обох дітей короля Ейлпа: хлопчик і дівчинка сиділи, скорчившись, у величезних дверей. Їх підняли й з торжествуючими лементами потягли до проводирів.
- Дівчинку ми поберемо собі, - розв'язали друїди. - Та нехай усе знають, що відтепер вона належить нам. Тоді одна з їхніх жінок доторкнулася до бранки. Та ось біла шкіра дівчинки стала зеленою, як трава. Але друїди ще не розв'язали, що їм робити із сином короля Ейлпа. Та він раптом вирвався з їхніх рук і побіг зі швидкістю оленя, якого труять. Хлопчик біг, поки не піднявся на вершину гори Бек-Глойн, що значить "Скляна гора". На її крижаній вершині він і заснув у ту ніч. Але поки він спав, один друїд знайшов його й зачарував - перетворив на борзого пса, а потім повів назад у палац; Однак він не позбавив королевича дарунка мовлення. Друїди, збираючись покинути палац; короля Ейлпа, залишили у ньому королевну, щоб вона дивилася за своїм братом. До того ж вона відмовлялася коритися їхнім жінкам, і ті були раді відскіпатися від неї.
- Зелена дівчинка й борзий пес будуть жити разом у будинку батька свого, вирік проводир друїдів. - Ми їх зачарували, і наші могутні чари не розсіються, поки не відбудуться дві події. Якщо яка-небудь жінка по добрій волі погодиться залишитися тут на усе життя й не залишати борзого пса, королевич знову прийме свій колишній вид. А якщо королевну поцілує принц;, шкіра її знову стане такою ж білої, який була раніше. Королевна стояла у входу у палац;, оповивши зеленою рукою шию борзого пса, а проводир друїдів широким жестом показав на двір, вистелений костями полеглих у великій битві. Та перед тем, як назавжди піти звідси, він вимовив ще одне пророцтво:
- Кістки батька вашого й воїнів його залишаться тут, і висушить їхніх сонць;е, і дощі відмиють їх добела, і будуть вони лежати, непоховані, поки діти дітей ваших не зрадять їхній землі. Багато років брат і сестра жили одні у рідній домівці. Та поки довкола нього за воротами всі пишней і пишней розросталася папороть, отрочні роки королівських дітей минули. Зеленокожая королевна, висока й струнка, бродила по спустілим покоям, і зелені волосся розсипалися у неї по плечах. За нею по п'ятах ходив сухорлявий борзий пес із людськими очима. Він мав даром мовлення, і у душі у нього жили мрії, властиві юним людям. Та ось коли брат і сестра сталі вже дорослими, сусід їх покійного батька, король Ерби, виступив у далекий похід із трьома сотнями воїнів. Але не встигнули вони поглибитися у гори, як з неба спустився густий білий туман, і король збився із тропи. Він у замішанні пробирався вперед навпомацки, марне намагаючись відшукати тропу й не випустити своїх супутників з очей.
- Тримаєтеся ближче до мене! - крикнув він. З непроглядної тьми йому відгукнулося тільки сто людей. Король усе брів і брів уперед і ось розрізнив праворуч від себе слабке виблискування тихого гірського озера й крикнув знову:
- Тримаєтеся ближче до мене! Цього разу відгукнулися тільки двадцять воїнів. Він вихопив з піхов палаш, немов бажаючи розсікти їм туман, і знову пішов уперед. А коли розрізнив ліворуч від себе ледве видні обриси могутньої ялини, крикнув втретє:
- Тримаєтеся ближче до мене! Але тепер відгукнулося лише троє воїнів. Нарешті; він забрів по коліно у густу хащу папороті й востаннє покликав своїх воїнів. Але тепер уже ніхто не відгукнувся на його заклик, і він зрозумів, що залишився один. З палашем у руці він стояв, не рухаючись із місця, поки туман не піднявся над горами й рваними жмутами не поплив по синьому небу. Та отут подорожанин побачив перед собою палац; короля Ейлпа. Буйна папороть росла у щілинах його старих стін, довершуючи їх руйнування. Король Ерби опасливо наблизився до воріт, яких ніхто не опікував, і ввійшов у безлюдний двір. Він як і раніше був вистелений костями тих, що впали у бої багато років тому. Кістки ці вже висохнули на сонце, і дощі відмили їх добела. "Страшна, мабуть, битва розігралася тут когдато!" - подумав король Ерби й направився до входу у палац;, але по дорозі ненавмисно зачепив ногою череп. Це був череп самого короля Ейлпа, і він покотився по двору й перетнув його від краю до краю;. Та отут з величезних дверей раптом вискочив лютий борзий пес. Він у сказі кинувся на короля Ерби й збив його на землю - ось-ось у горло вцепится. Нежданий напад жахнув короля, але він був уражений ще більше, коли із собачої пащі з гострими іклами почувся людський голос.
- Ти опоганив кості мого батька! - заричав пес. - Ти топтав ногами тих, що приречено лежати непохованими, поки їх не зрадять землі діти наших дітей!
- Пощади мене! - заблагав король Ерби у жаху. - Хто б ти не був, про пес із людським голосом, пощади мене! Та отут з палацу донісся дзвінкий дівочий голосок:
- Пощади цього незнайомця, брат! Хто знає, а може, він нас расколдует? Борзий пес відскочив убік, і король, похитуючись, піднявся на ноги. Та отут він побачив, що по двору до нього йде струнка дівчина з яскраво-зеленими волоссями й шкірою.
- Де я? - запитав король у страху. - Та хто ви такі, дивні ви створення?
- Це палац; короля Ейлпа. Він був убитий у бої з нашими ворогами - друїдами, - відповіла королевна. - А ми - нещасні діти короля Ейлпа. Тоді заговорив борзий пес.
- Як тебе кличуть, незнайомець;? - запитав він.
- Я король Ерби, - відповів той. - У мене теж є син і дочка, і вони будуть оплакувати мене усе життя, якщо я не повернуся до них. Отут хитромудрий задум спав на думку королевичеві. Він відкликав сестру убік і сказав їй:
- Ми повинні заманити сюди дочка цього короля. Я постараюся вмовити її залишитися із мною на усе життя, і тоді знову стану людиною. Та хто знає -
А раптом її брат расколдует тебе? Адже він - принц;, і його поцілунок може розсіяти чари друїдів.
- Добре придумав! - сказала сестра. - Але як це зробити? Адже жінка повинна залишитися з тобою, не знаючи, що ти - королевич. А принц; повинен поцілувати мене, не відаючи, що мене зачарували друїди. Та ми не повинні перевіряти своєї таємниці королеві Ерби.
- Вірно, сестра, - мовив королевич. - Так давай скажемо королеві, що вб'ємо його тільки через рік. Нехай він поки піде у своє королівство й за цей час підготує сина собі у спадкоємці. Ти підеш із королем і приведеш до нас його дочка. Вона послужить станом того, що батько; її повернеться до нас через рік. Так ми заманимо принцесу до себе, а інше вуж залежить від нас самих. Якщо осягнеться нас невдача, прийде нам до кінця своїх днів жити у скорботній самітності. Та ось вони сказали королеві Ерби, що відпускають його на рік, але з тим умовою, щоб дочка його прожила цей рік у них. Королеві волею-неволею довелося погодитися. Потім він разом з дочкою короля Ейлпа пустився у шлях по бездоріжнім порослям папороті, і подорожани не відпочивали ні днем, ні вночі, поки не дійшли до королівського дворц;а. Незабаром пес, що чекав сестру у воріт, побачив, як вона спускається з пагорба, а з нею йде молода принцеса - іде, торопіючи, але з гордості не видаючи свого страху. Це була Ойгриг, дочка короля Ерби. А син короля Ейлпа, як тільки глянув на неї, подумав, що краше її немає дівчини на світі. Брат і сестра прийняли Ойгриг як почесну гостю, і незабаром її ненависть і недовіра до дивних хазяїв змінилися подивом. Вона не розуміла, як можуть цей борзий пес із лагідними очима й ця зелена дівчина, що так ласкава з нею, загрожувати смертю її батькові. Вона благала їх пощадити короля Ерби, але вони не слухали її благанням.
- Ви приховуєте від мене якусь таємницю, - сказала нарешті; Ойгриг. - Я знаю, що ви не жорстокі. Та ось настала весна, і зацвіли дзвіночки; настало літо, і чибиси стали борознити небо; настала осінь, і грона червоних ягід запалали на галузях горобини. Королеві Ерби наближалася настав час повернутися до дітей короля Ейлпа.
- Як добре отут, у горах! - викликнула якось раз восени Ойгриг. Серце у королевича забилося від радості. Але дівчина не вимовила тих слів, які він жадав почути. Коли ж випав перший сніг, королевич сказав їй:
- Ти скоро покинеш нас, Ойгриг! Завтра твій батько; прийде сюди, а ти повернешся до своїх.
- Повернуся, але - одна! - горестно викликнула Ойгриг. - ПРО, не відпускай мене одну! Благаю тебе, пощади мого батька! - Вона помовчала, потім тихо додала: - А вуж якщо не прагнеш відпустити нас обох, відпусти тільки батька, а мене залиши тут назавжди або вбий мене замість нього. Та радісно й недовірливо дивилися на неї діти короля Ейлпа.
- Ти й справді згодна залишитися тут на усе життя? - запитували вони.
- Так, - відповіла Ойгриг. - Щоб урятувати життя батькові. Та як тільки вона проговорила ці слова, чари друїдів розсіялися. Син короля Ейлпа скинув із себе обличчя пса й прийняв свій колишній вид. Перед Ойгриг стояв юний королевич.
- Не бійся за отц;а, - сказав він з посмішкою. - У мене й у думках не було вбити його. Потім він розповів принцесі про те, як його зачарували, а його сестра обійняла їх обох своїми зеленими руками й розплакалася від радості. Отут у двір увійшов король Ерби й, побачивши їх, здивував. Йому відкрили таємницю, і він знову відправився на батьківщину, щоб привести свого сина на весільний бенкет, - Ойгриг і син короля Ейлпа вже збиралися обвінчатися. Опівдні наступного дня король Ерби і його син верхи на жвавих конях здалися на гірському схилі. Їх зустріли з радістю. Засмучувалася тільки дочка короля Ейлпа. Адже вона з першого ж погляду всім серцем полюбила юного принца. А він від неї відхитнувся - не сподобалися йому її довгі зелені волосся й зелена шкіра.
- Ні, не дочекатися мені від нього поцілунку - так і залишуся зачарованої, - сказала вона братові, і сльози потекли по її зелених щоках.
- Не зневіряйся! - мовив він. - Принеси кубок жовтої браги, що зварена з меду диких бджіл. За старих часів говорили, що це чарівна брага. Хто знає, а раптом вона схилить серце принц;а до тебе. Сестра послухалася його ради й піднесла синові короля Ерби кубок сонячної медяної браги.
- Спробуй! Вона пахне вересом, - сказала дівчина. - Вона нагадає тобі про благословенне літнє тепло. Принц; побрав кубок з її рук і підніс до губ. Та ось ледь він пригубив медяний напій, як ока його, немов по чарівництву, побачили королевну у її колишньому прекрасному вигляді, і здалося йому, що не зрівняється з нею ніяка інша дівчина. Він поставив на стіл кубок, обійняв королевну й поцілував її. Та у ту ж мить зла чари друїдів розсіялися, і дочка короля Ейлпа знову стала красунь;їй. У той день задали два весільні бенкети замість одного. Ойгриг і син короля Ейлпа залишилися у палаці й були щасливі там усе своє століття. А дочка короля Ейлпа відбула разом з королем Ерби і його сином у їхнє королівство. Та вони теж знайшли щастя на усе життя. А згодом здійснилося й третє пророкування друїдів: діти дітей короля Ейлпа зібрали знадвору кістки воїнів, що давним-давно впали у бої, і нарешті; зрадили їхній землі.