Давно це було. Прийшла у село, що стоїть на березі гарної ріки Таємниць, баба по імені Клути. Чоловіка цього села були щасливі й задоволені своєю долею. Споконвіку сиділи вони на цій землі, пасли овець і корів, орали, сіяли й жили у достатку. У усіх були міцні, гарні будинки, теплий одяг узимку й багато всякої їжі. Та так усе йшло, поки не прийшла у село баба Клути й не поселилася у маленькому будиночку з похилою трубою.
Жінки цього села були роботящі й привітні, вони самі пекли хліб і булки, шили й у'язали й запасалися провізіями на зиму. Та так усе йшло, поки не прийшла у село баба Клути й не поселилася у маленькому будиночку з похилою трубою.
Діти цього села - що про них скажеш! - були, як усі діти на землі, більші й маленькі, іноді слухняні, іноді нестерпні, але всі вони були щасливі, тому що батьки їх жалували: годували, напували й даремно не сварили. Любили хлопчиська й дівчиська бігати на зеленому вигоні, голосно кричати й весело сміятися. Та так усе йшло, поки не прийшла у село баба Клути й не поселилася у маленькому будиночку з похилою трубою.
Якось увечері сиділа дочка пастуха добра Джанет у палаючого вогнища й пряла у невірному світлі вогню свою пряжу. Отут у кімнату ввійшла матінка й важко зітхнула: на полках у коморі хоч кулею покоти.
- У недобру годину прийшла до нас у село баба Клути. Ніхто не винуватий, що ми тільки через тиждень довідалися про неї. А як довідалися, негайно понесли гостинці у маленький будиночок з похилою трубою на краю поля Гладоврана. Я їй тоді
Жайворонків напекла, а вкусней моїх жайворонків немає у всім Нортумберленде. Місіс Марджери віднесла глечик з медовухой, а сусідка напроти, місіс Агнес, у'язку дров. Та ось, будь ласка, що вийшло.
Глянула на матір добра Джанет і сумно зітхнула. Хто у селі не знає, що із цього вийшло. Побрала баба Клути гостинці й веліла сусідкам щотижня носити. Нехай хто-небудь спробує не принесе - курки
Перестануть нестися, корови доїтися, на худобин мор нападе. У тих же, хто не вважив бабу, не приніс гостинці, масло не стало збиватися, чоловіки приходили з роботи з ломотою у всьому тілі, діти грубіянили й билися, а вночі плакали, не давали спати: те у них зуб заниє, то у вухо стрельне.
Занадто пізно зрозуміло село, що Клути не проста баба, а зла, нісенітна відьма.
Чого тільки не носили їй господарки, щоб утихомирити її вдачу. Та адже знали, раз у тиждень баба Клути ходить на ярмарок у Ньюкасл, продає там яйця, молоко й масло, вовна й полотно - усе, що вони їй надавали, відриваючи від себе й своїх дітей. Та одержує замість кругленькі блискучі гінеї, які кладе у сумку під фартухом, а повернувшись, ховає десь у своєму будиночку з похилою трубою.
- У недобру годину прийшла до нас у село баба Клути, - повторила дружина пастуха.- Скільки ми всього їй несемо, скоро усе село по миру піде. У кожному будинку хворий, і діти не їдять досита.
- Не плач, матінка, - говорить добра Джанет.- Ось побачиш, баба Клути ще пошкодує, що заподіяла людям стільки зла.
А на інший день, саме у суботу, баба Клути сама подарувала у село; особа темніше хмари, брови насуплені.
Побачили її господарки, поховалися по будинках, замкнули двері, зачинили вікна.
- Не смійте защіпатися! Слухайте, навіщо я до вас прийшла. Важко мені стало однієї управлятися у маленькому будиночку з похилою трубою. У мої роки й на спочинок пора. Шукаю я служницю печі топити, обід варити, будинок забирати, пил витирати, мести й скребти, щоб у сковорідки я могла виглядати, як у дзеркало.
Почули це господарки й затремтіли від страху: хоч і були вони тепер бідні, кому ж полювання віддавати дочку у служіння до відьми. Саме у цей час ішов по вулиці лудабоник. Чув він, що баба Клути ходить щотижня у Ньюкасл і вертається додому із золотими гінеями.
- Побери мою дочку, - просить, - розумну Кейт. Вона й здоровіша, і повсякденна, і роботяща. Краще її ніхто у всім Нортум-Берлене сковорідки не чистить.
- Пішли її завтра до мене, - говорить баба Клути.- Їсти буде із мною за столом, спати під столом. А якщо буде намагатися, заплачу їй через сім років і один день одну блискучу золоту гінею.
Баба поковиляла додому, а лудабоник пішов своєю дорогою, досить потираючи руки.
Зібралися господарки, судачать, що із цього вийде. Лудабоник, усім відомо, самий пропалений шахрай у всім Нортумберлене, а розумна Кейт під стать папеньке - більша мисливиця до чужого добра: де що погано лежить - жваво стягне.
Ранком відправилася розумна Кейт до баби Клути. Вимила особу й руки у струмку у млина, зачесала волосся гребінцем, який змахнула із чужого підвіконня, нарядилася у червоне плаття, схоплене мимохідь із чужої мотузки, та ще зелену кофту поверх напнула: дочка коваля відіграла у " Стрибни - Через-Ріку", стало їй пекуче, кинула вона кофту на кущ; отут повз ішла Кейт, ну й поминай кофту як кликали.
Прийшла розумна Кейт у будиночок баби, вийшов на ґанок кіт Чернулин і давай тертися навколо її ніг.
- Розумна Кейт, - говорить, - хлюпни, будь ласка, молочка у моє біле блюдечко.- Та замуркотав від задоволення.
- Сам наливай, - відповіла котові розумна Кейт.- Не найнялася я котам прислужувати.
Штовхнула його ногою й постукала у двері. Подивився на неї кіт і перестав муркотати.
Відкрили двері баба Клути, подивилася на розумну Кейт і залишилася задоволена - сабона, здоровіша, із усякою роботою впорається.
- Входь, - сказала баба.- Будеш печі топити, обід варити, будинок забирати, пил витирати, мести й скребти, щоб у сковорідки я могла виглядати, як у дзеркало.
- Це я можу, - відповіла розумна Кейт.
Увійшла у будинок, побрала мітлу, давай підмітати. А кіт Чернулин на стільці сидить, на неї дивиться й не муркоче.
- Тільки дивися, - говорить баба Клути, - не здумай сунути мітлу у грубну трубу!
"Ага, ось вона де золоті гінеї тримає", - зміркувала Кейт, а сама головою кивнула й далі мете. Увесь день Кейт чистила, мела й скребла. Побачила баба Клути ввечері своє відбиття
У начищених сковорідках, похвалила служницю й поковиляла наверх спати.
"Піду і я спати", - подумала Кейт, згорнулася калачиком під столом і заснула. А ранком прокинулася з першими півнями, побрала мітлу й давай шурувати у грубній трубі.
Упав звідти шкіряний мішок, набитий блискучими золотими гінеями. Обрадувалася розумна Кейт, побрала мішок, не забула прихопити зелену кофту - і геть із будинку, поки баба Клути спить.
Біжить розумна Кейт по полю Гладоврану, бачить, наприкінці поля хвіртка.
- Мила дівчина, - говорить хвіртка, - відчини мене. Скільки років мене ніхто не відчиняв.
Труснула Кейт чорними волоссями й замотала головою.
- Сама відчинишся, - відповідає.- Мені колись. Обперлася рукою об поперечину, перескочила легко через
Забір і побігла далі.
Біжить, біжить - на зеленому лузі у жовтих жовтцях корова пасеться.
- Мила дівчина, - говорить корова, - подій мене. Скільки років мене ніхто не доїв.
Труснула Кейт чорними волоссями й замотала головою.
- Сама дійся, - відповідає.- Мені колись.
Та побігла далі. Бачить, млин на березі гарної ріки Таємниць, а по ній три неспішні качки плавають так на дно за жирними черв'яками поринають.
- Мила дівчина, - говорить млин, - поверни моє колесо. Скільки років його ніхто не вертів.
Труснула Кейт чорними волоссями й замотала головою.
- Нехай саме вертиться, - відповідає. - Мені колись.
А справа у тому, що розумна Кейт із кожною хвилиною усе більше зллилася: бігла вона швидко, задихалася, мішок з гінеями важенний, та й спати хочеться - адже встала-те вона спозаранку.
"Не Усе-таки мені однієї мучитися, - сказала вона собі.- Хто знайшов золоті гінеї? Я. Хто цю вагу так довго тяг? Знову я. Так нехай далі батько тягне". Та сховала мішок у жолоб, по якому зерно сиплеться на мірошницькі жернова. Потім побігла до батька й розповіла йому, яка вона розумна.
Прокинулася баба Клути із третіми півнями, спустилася вниз - підлогу не метений, вогнище холодне, а на підлозі сажі ціла гірка. Зрозуміла вона, що розумна Кейт лазила мітлою у трубу й знайшла мішок з гінеями.
- Ти у мене за це поплатишся.- сказала відьма й похромала у погоню.
Минула поле Гладовран, підійшла до хвіртки й запитує: - Хвіртка, хвіртка, не чи бачила мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а у мішку всі мої золоті гінеї.
- Іди далі, - відповідає хвіртка.
Шкутабогає баба по зеленому лугу у жовтих жовтцях, бачить, корова пасеться.
- Корова, корова, - запитує баба, - не бачила мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а у мішку всі мої золоті гінеї.
- Іди далі.- відповідає корова.
Дійшла баба до млина на березі гарної ріки Таємниць, де три неспішні качки плавають так на дно за жирними черв'яками поринають.
- Млин, млин, - говорить баба, - не бачила мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а у ньому всі мої золоті гінеї.
- Заглянь до мене у жолоб.
Сунула баба руку у жолоб і знайшла мішок із блискучими золотими гінеями. Побрала баба мішок, похромала додому й сховала його знову у похилу грубну трубу.
Повернулася Кейт із батьком до млина, глянула у жолоб, а мішка-те й немає. Зрозуміла Кейт, що баба Клути вже побувала тут. Злякалися вони з батьком - з відьмами жарту погані, - зібрали свої пожитки, перейшли міст через гарну ріку Таємниць, і з тієї пори про них у Нортумберленде ні слуху ні духу.
У суботу баба Клути знову приковиляла у село.
- Не замикайте вікна й дверей! - кричить.- Мені потрібна чесна служниця печі топити, обід варити, будинок забирати, пил підмітати, мести й скребти, щоб я могла виглядати у сковорідки, як у дзеркало.
Цього разу не було шахрая лудабоника, який так охоче послав дочку у служіння до відьми. Стемніла особа злої баби, уже готове було зірватися проклін, але отут заговорила добра Джанет.
- Побери мене у служниці, - сказала вона лагідно. - Я згодна працювати сім років і один день за одну золоту гінею. Обіцяй тільки відпускати мене по неділях додому.
Кивнула баба Клути й похромала додому. Добра Джанет відразу за нею відправилася; підійшли вони до дверей, вийшов на ґанок кіт Чернулин, потерся навколо ніг дівчини й говорить:
- Добра Джанет, хлюпни молочка у моє біле блюдечко.- Та замуркотав від задоволення.
- Охоче хлюпну, - відповіла Джанет і хлюпнула йому молочка.
- Тільки дивися, - сказала баба новій служниці, - не смій лазити мітлою у грубну трубу. У жодному разі.
А кіт у цей час так голосно замуркотав, що добра Джанет не розібрала останніх слів. Почулося їй, що баба Клути саме велить почистити мітлою грубну трубу. Посміхнулася вона, кивнула й стала підлога підмітати.
Ранком прокинулася добра Джанет з першими півнями.
"Сьогодні я піду додому до батька з матінкою, - радісно подумала вона.- Ось тільки треба спершу трубу почистити". Побрала вона мітлу й сунула у трубу якнайдалі. Ну й звичайно, випав на під шкіряний мішок, повний блискучих гіней.
Подивилася на золото добра Джанет і згадала, що сталося з її селом: будинку нетоплені, діти сидять голодні, і усе через цю ненаситну відьму.
"Піду додому, запитаю батька з матінкою, що робити із золотими гінеями",розв'язала вона, побрала мішок і побігла через поле до хвіртки.
- Мила дівчина, - сказала їй хвіртка, - відчини мене. Скільки років мене ніхто не відчиняв.
- Охоче відчиню, - відповіла добра Джанет, відкрила хвіртку й побігла далі.
Бачить, на зеленому лузі у жовтих жовтцях корова пасеться й просить:
- Мила дівчина, подій мене. Скільки років мене ніхто не доїв.
- Охоче подою, - говорить добра Джанет. Присіла, подоїла корову й побігла далі. Бачить, млин на березі гарної ріки Таємниць.
- Мила дівчина, поверни моє колесо. Скільки років його ніхто не вертів.
- Охоче поверну, - сказала добра Джанет. Повернула колесо й побігла скоріше додому.
А баба Клути прокинулася у той ранок із третіми півнями. Спустилася вниз, бачить, у вогнищі на поду знову гірка сажі. Зрозуміла баба, що лазила Джанет мітлою у трубу й знайшла гроші.
- Ти у мене за це поплатишся, - сказала баба й поковиляла у поле.
- Хвіртка, хвіртка, не бачила мою служницю-поганку?
У руках у неї шкіряний мішок, а у мішку всі мої золоті гінеї.
Нічого не відповіла хвіртка, адже Джанет відчинила її. Та корова нічого не сказала, адже Джанет подоїла її. Та млин промовчав, адже добра Джанет повернула мірошницьке колесо.
На цьому й скінчилася чаклунська сила баби Клути. Та перетворилася вона зі злої відьми у безпомічну стареньку, яка нікому не потрібна і яку ніхто не любить.
Але так уже трапилося, що доля її виявилася счастливее, чому вона того заслуговувала. Добра Джанет з батьком і матір'ю розділили нарівно золоті гінеї
Між усіма жителями села: адже по справедливості це були їх гроші. А довідавшись, що Клути більше не відьма, а бідна самотня баба, дали і їй небагато гіней зі шкіряного мішка. Добра Джанет приносила їй іноді гостинці - яйця, масло, молоко й смачні жайворонки, які пекла її мати. Так що залишок днів стара Клути прожила мирно, не знаючи потреби, разом зі своїм чорним котом у маленькому будиночку, над яким і донині стирчить похила труба.