Жив-Був на світі хлопець, і кликали його Джек. Жив він з бабою-матір'ю на пустирі. Стара жінка пряла пряжу й продавала її на базарі. Але від цього адже не розбагатієш. А Джек був ледар, яких мало. Він не робив рівно нічого, тільки грівся на сонечку у жарку погоду так відсиджувався біля вогнища у зимову пору.
Тому всі й прозвали його: Джек-Ледар.
Нарешті це набридло його матері, і вона сказала йому:
- Пора тобі самому заробляти на їжу, не те вижену тебе на вулицю, і тоді живи як знаєш!
А трапилося це у понеділок. Слова матері начебто дошкулили Джека, і на інший ранок він пішов і найнявся за пенні у день до фермера. Проробив день, одержав свій пенні й пішов додому. Але коли переходив через струмок, монетку втратив.
Адже ніколи раніше йому не траплялося гроші у руках тримати.
- Ах, дурний ти хлопець! - сказала йому мати. - Тобі випливало покласти пенні у кишеню.
- Іншим разом я так і зроблю, — відповів Джек. У середовище Джек пішов і найнявся до пастуха. Пастух дав Джеку за роботу глечик молока. Джек засунув глечик до себе у кишеню, але не пройшов і півдороги, як молоко усе розплескалося.
- Про Господи! - ойкнула мати. - Так ти б ніс його на голові!
- Іншим разом я так і зроблю, — відповів Джек. Та ось у четвер Джек знову найнявся до фермера.
За роботу фермер обіцяв дати Джеку вершковий сир. Увечері Джек поклав сир собі на голову й відправився у дорогу назад. Але до будинку знову нічого не доніс: сир розповзся й прилип до його волось.
- Ну й дурень! - сказала мати. - Треба було обережно нести його у руках.
- Іншим разом я так і зроблю, — відповів Джек. У п'ятницю Джек найнявся до булочника, і той дав йому за роботу кота. Джек побрав кота й обережно поніс його у руках. Але кіт прийнявся так дряпатися, що довелося його випустити. Та Джек знову повернувся додому ні із чим.
- Що ти за дурня! - розсердилася мати. - Тобі випливало вести кота на мотузочці.
- Іншим разом я так і зроблю, — відповів Джек.
Та ось у суботу Джек найнявся до м'ясника. Той щедро нагородив його — цілую баранячу ногу відвалив. Джек обв'язав баранячу ногу мотузочкою й поволок за собою по бруду. Можете собі представити, який обід вийшов би з такої баранини!
Цього разу мати із себе вийшла. Адже на неділю у неї до обіду, крім капусти, не було нічого.
- Ах ти, дрюк! - сказала вона синові. - Треба було на плечі її нести.
- Іншим разом я так і зроблю, — відповів Джек. У понеділок Джек знову вийшов з будинку й найнявся до торговця худобою. Той дав йому за роботу осла. Трудненько було звалити осла на плечі, але зрештою Джеку це вдалося, і він повільно поплівся зі своєю нагородою до будинку.
А саме на його шляху стояв будинок одного багатія. У багатія цього була єдина дочка, прехорошенька, але глуха й німа, так до того ж несмеяна. Та лікарі сказали, що вона не заговорить доти, поки хто-небудь не розсмішить її.
Та треба ж було так трапитися, що, коли Джек з ослом на плечах проходив повз, дівчина саме визирнула у вікно. Побачила великого дурня з ослом на плечах і розсміялася. А як розсміялася, так відразу й заговорила й стала усе чути.
Багатій до того зрадів, що з радощів видав дочку за Джека, і Джек-Ледар раптом розбагатів. Молоді поселилися у великому будинку, і мати Джека разом з ними, і жили вони усе у повному достатку й щастя до кінця своїх днів — так розповідають, тільки повірити цьому важко.