Жив колись у Клитру, що у графстві Ланкашир бідний портняжка. Працював він на совість, але, скільки не намагався, ніяк не міг вилізти з нестатку.
Коли справи його пішли зовсім зле, бідолаха розв'язав продати свою душу дияволові. Хто міг його за це дорікнути? Як усякій людині, йому хотілося хоч небагато грошей і радості на цім світлі, а що буде на тому — це вуж неважливо.
Бідолаха кравець у точності дізнався, що і як треба робити. Написав лист, у якому погоджувався віддати дияволові душу через п'ятнадцять років, і, перед тем як лягти спати, поклав лист під подушку. На інший ранок замість листа він знайшов там полкрони. Кравець знав, що ці полкрони були задатком, і, якщо побрати задаток, виходить, він згодний на угоду.
Він побрав ці гроші, і, хоч вони були й невеликі, він Усе-таки радів, передбачаючи кращі часи. Тепер-Те він вуж більше не буде голодувати й холодніти! Скоро він купить собі усе, що тільки побажає, поселиться у великому будинку, буде їсти досхочу. Та навіть попивати винце!
Так думав бідолаха кравець.
Але на жаль! Час ішов, і, хоча угода відбулася, не було йому ні удачі, ні доходів — нічогісінько, про що він мріяв. Як був невдахою, так і залишився. Ножиці його затупилися, голку він втратив, сукно усе посіклося, а замовники або скупилися, або зовсім забували платити йому за роботу.
Словом, усе обстояло як і раніше.
«Ех, даремно я продав дияволові душу», — з досадою думав портняжка.
Але потроху він почав забувати, що писав колись дияволові лист і брав задаток, щоб скріпити угоду.
Та ось одного разу сидів він, як завжди схрестивши ноги, на низькому столі, як раптом пролунав голосний стукіт у двері, і у будинок увійшов дуже високий чорноволосий незнайомець. Кравець підхопився, потираючи руки, — він подумав, що перед ним багатий замовник.
- Бажаєте пари нових бриджів, сер? - запитав він.
- Ні, справа не у бриджах, — відповів незнайомець глухим низьким голосом.
- Є миленький шовк у квіточку, сер, коли бажаєте замовити новий жилет, — продовжував кравець.
- Ні, я прийшов не за жилетом, — сказав незнайомець.
Кравця почав розбирати страх, і він дещо пригадав:
- Є ще з-з-зелене з-з-сукно… б-бутилоч-ного кольору, ваша з-з-світлість… на пальто.
Отут незнайомець втратив усяке терпіння, ступнув прямо до кравця, схопив його за шийну хустку й сказав:
- Не довідаєшся мене? Настав строк розплати! Я прийшов за тобою!
Та із цими словами диявол — а це був не хто інший, як він, — потяг бідолаху з будинку. Портняжка заблагав про пощаду. Він розповів дияволові, яке жалюгідне життя він тягнув, як і те у нього було погане, і це, і взагалі всі вразлад ішло, і ніякої радості від цієї угоди за всі ці довгі роки він не бачив.
- Ах, ваша величність, невже під кінець ви не виконаєте хоча б одне моє бажання! - викликнув бідний кравець, коли вони були вже на порозі. - Усього одне бажання!
Що ж, про себе диявол добре знав, що зробив не дуже-те чесно, і, коли кравець повторив своє прохання, він зрештою поступився.
- Добре, одне бажання, — пробормотів він, — але швидко!
Захоплений зненацька кравець озирався по сторонах, не знаючи, що придумати. Пробив його остання година. Що ж йому побажати?
Але єдине, що йому попалося на очі, була стара шкапа, сіра у яблуках, що щипала траву на лузі перед будинком. Він підняв погляд на лиховісного незнайомця й раптом випалив:
- Бажаю, щоб ти підхопився на цю сіру шкапу й забрався геть й ніколи більше не пугал би бідних людей!
Не встигнув кравець це виговорити, як диявол, дико скрикнувши, випустив з рук його шийна хустка й через мить уже сидів на сірому коні, який мчав його по дорозі.
А найголовніше — більше ніхто ніколи диявола й у очі не бачив, у всякому разі у Ланкашире.
Тільки це ще не кінець історії. Як ви самі можете догадатися, про цей випадок скоро стало всім відомо. Та із усіх кінців країни у Клитру почали стікатися цікав, що бажали подивитися на людину, що перехитрила самого диявола, і почути всю історію з його власних вуст.
Незабаром у кравця з'явилося замовників хоч відбавляй. Та він зажив багато й весело. А для своєї нової мастерской він замовив вивіску, на якій була намальована вся ця історія — загалом, звичайно. Та якщо ви поїдете у Клитру, те, напевно, її там побачите.