Погано жилося бідному Джеку. Рідний батько, і той його кривдив. Та ось розв'язав Джек утекти з будинку й піти шукати щастя по білу світу.
Біг він, біг, зовсім із сил вибився, як раптом наскочив на маленьку бабусю, що збирала хмиз. Джек так задихався, що навіть не попросив у бабусі вибачення. Але бабуся була добра. Вона сказала, що Джек, по всьому видне, славний малий, і, якщо він піде до неї у працівники, вона йому добре заплатить. Джек погодився, тому що вже порядком Зголоднів.
Бабуся привела Джека у свій будиночок — той стояв у лісі, — і Джек прослужив їй дванадцять місяців і один день. Коли рік пройшов, бабуся покликала Джека до себе й сказала, що приготувала йому гарну нагороду. Потім вивела зі стійла осла й веліла Джеку потягнути його за вуха. Осів заревів: « А-А-А!» — і отут з рота у нього посипалися срібні шестипенсовики, напівкрони й навіть золоті гінеї!
Хлопцю довелася по душі така плата. Сіл він на осла й поїхав. Добрався до постоялого двору й замовив собі усе найкраще. Але хазяїн зажадав гроші вперед — інакше не праг подавати йому. Тоді Джек відправився на стайню, потаскав осла за вуха й набив собі кишені грішми. Так на лихо у дверях стайні була щілина, і хазяїн усе підглянув, а коли настала ніч, підмінив Джекова дорогоцінного осла своїм звичайним. Джек нічого не помітив і ранком відправився додому.
Тепер потрібно вам сказати, що по сусідству з будинком Джека жила бідна вдова, у якої була одна-єдина дочка. Дівчина дружила із Джеком, а потім вони полюбили один одного. Ось Джек і попросив батька дозволити йому одружитися на ній, але той відповів:
- Не дозволю, поки у тебе не буде грошей, щоб прокормити дружину!
- Гроші у мене є, батько! - сказав Джек. Пішов до осла й прийнявся тягти його за довгі
Вуха. Тяг-Тяг, ледве вуха йому не відірвав, але ні гінеї, ні навіть напівкрони не одержав. Осів тільки ревів: « Аа-Та-Аа!» — а грошей не виплевивал.
- Це що за жарти такі? - розсердився батько.
- Не гнівайся, батько, — відповів Джек, — просто це не той осів. Учора у мене був інший, ледве-їй!
- Не знаю, який був учорашній, тільки бачу, що ти сам залишився колишнім ослом!
Отут батько схопив дерев'яні вила й виштовхнув сина з будинку. Джек кинувся бігти із усіх ніг і усе біг і біг, поки не влетів у якийсь будинок. А була це столярна майстерня.
- Ти як видне, славний малий! - сказав Джеку столяр. - Послужи-но мені дванадцять місяців і один день, і я добре тобі заплачу.
Джек погодився й прослужив у столяра рік і один день.
- Ну, ось тобі твоя платня, — сказав хазяїн і подав Джеку столик. - Крикни: «Столик, накрийся!» — і на ньому негайно з'являться будь-які страви й напої.
Джек звалив столик собі на спину й пішов куди ока дивляться. Ішов-Ішов, поки не добрався до того постоялого двору, де ночував раніше.
- Агов, хазяїн! - закричав він. - Обід мені! Поживей так повкусней!
- Дуже шкодую, але у нас немає нічого, крім шинки і яєць!
- Це мені-те шинку і яйця?! — викликнув Джек. - Коли так, я й без вас обійдуся. Ану ж бо, столик, накрийся!
Та у ту ж мить на столику з'явилися різні ковбаси, індичка, смажена баранина, картопля, зелень. Хазяїн постоялого двору тільки ока витріщив від подиву, але ні слівця не проронив. Коли ж настала ніч, він притяг з горища свій столик, а столик Джека залишив собі. Столики на вид були майже однакові, і ранком Джек знову нічого не помітив. Звалив нікудишній столик на спину й поніс додому.
- Ну, батько, тепер можна мені одружитися на моєї милої? - запитав він батька.
- Та не думай, якщо не зможеш її прокормити! - відповів батько.
- Послухай, батько! - викликнув Джек. - У мене є чарівний столик. Крикну йому: «Столик, накрийся!» — і на ньому миттю з'явиться всі, чого я захочу.
- Так покажи мені його! - сказав старий.
Джек поставив столик посередині кімнати й наказав йому накритися, але нічого на ньому не з'явилося. Батько розсердився, схопив з полки жаровню й так уперіщив нею сина по спині, що той завив від болю й кинувся геть із будинку.
Бідний Джек біг стрімголов, поки не добіг до річки й не звалився у воду. Але якась людина витяглася його й попросив допомогти йому побудувати міст через цю ріку. А як, думаєте ви, він будував міст? Так просто перекидав дерево з берега на берег.
Ось Джек забрався на верхівку дерева й усією своєю вагою завис на ній, а коли людина підрила коріння, Джек разом з деревом повалився на інший берег.
- Спасибі! - сказала людей. - Зараз я тобі заплачу за послугу.
Він відламав від дерева гілку й обстругав її ножем.
- Ось, одержуй цей кийок! - сказав він. - Скажи їй тільки: «Бий його, кийок!» — і вона звалить із ніг кожного, хто тобі досадить.
Джек дуже зрадів такому кийку, і пішов прямо на постоялий двір, і, як тільки з'явився хазяїн, закричав:
- Бий його, кийок!
Не встигнув він це крикнути, як кийок вирвався у нього з рук і прийнялася бити хазяїна й по спині, і по голові, і по руках, і з боків, поки той зі стогоном не повалився на підлогу. А кийок усе не вгамовувала: Джек не зупиняв її, поки хазяїн не повернув йому осла й столик.
Та ось поїхав Джек додому на ослу, зі столиком на плечах і з кийком у руці. А коли приїхав, виявилося, що батько його вмер.
Відвів Джек ослика у стійло й тягав його за вуха, поки ослина годівниця не наповнилася грішми.
Незабаром рознеслася по місту звістка, що Джек повернувся додому й що грошей у нього кури не клюють. Отут усі місцеві дівиці прийнялися за ним полювати.
- Ось що, — оголосив їм Джек, — я одружуся на самій багатій дівчині у окрузі. Приходите завтра усе до мого будинку так прихопите у фартухах свої гроші.
Ранком уся вулиця була повним-повна дівчат, і кожна із труднощами підтримувала свій фартух із золотими так срібними грішми. Колишня наречена Джека теж прийшла, але у неї не було ні золота, ні срібла, тільки два мідні пенси — ось і всі її багатство.
- Відійди-но у сторонку, мила! - строго сказав їй Джек. - У тебе адже немає ні золота, ні срібла, тобі тут не місце.
Дівчина відійшла. Та отут з очей її градами покотилися сльози, упали у фартух і раптом перетворилися у алмази.
- Ну, — промовив Джек, — виходить, ти багатше всіх, так на тобі я й одружуся!
А іншим дівицям довелося піти ні із чим.
Але як потім Джек сам говорив, він одружився б тільки на своїй нареченій, навіть якби у неї не було й одного пенсу.