Леді Мері була молода. Леді Мері була прекрасна. У неї було два брати, а шанувальників - без рахунку. Але самим хоробрим і найкрасивішим з них був містер Фокс. Вона зустріла його, коли жила у мисливському замку свого батька. Ніхто не знав, звідки з'явився містер Фокс, але він був дуже хоробрий і безсумнівно багатий. Із усіх своїх шанувальників леді Мері відрізняла його одного.
Нарешті вони розв'язали сполучатися шлюбом, і леді Мері запитала свого нареченого, де вони будуть жити, коли одружаться. Містер Фокс описав їй свій замок і сказав, де оон перебуває, але - як не дивно - не запросив ні нареченої, ні її братів до себе у гості.
Та ось одного разу, незадовго до весілля, коли містер Фоці відлучився на два-двох-день-два, " по справах", як він сказав, леді Мері відправилася у його замок одна.
Бродила-Бродила вона, нарешті знайшла його. Це й насправді був гарний замок, обгороджений високими стінами й глибоким ровом. Вона підійшла до воріт і побачила на них напис: Дерзай, дерзай..
Ворота були відкриті, і вона ввійшла у них, але у дворі не було ні душі. Вона підійшла до дверей і на ній знову прочитав напис: Дерзай, дерзай. Але не занадто дерзай...
Леді Мері ввійшла у зал, потім піднялася по широким сходам і зупинилася у галереї у дверей, на яких було написано:
Дерзай, дерзай, але не занадто дерзай, а то довідаєшся горя непочатий край.
Леді Мері була хоробра дівчина. Вона безстрашно відкрила двері, і що ж вона побачила - кістяки й залиті кров'ю мертві тіла прекрасних дівчат.
Та леді Мері розв'язала, що краще їй скоріше піти із цього страшного місця. Вона закрила двері, пробігла через галерею й уже зібралася спуститися по сходах щоб вийти із залу, як побачила у вікно самого містера Фокса. Він тяг через двір прекрасну дівчину.
Леді Мері кинулася вниз і тільки встигнула сховатися за бочкою, як у будинок ввалився містер Фокс із дівчиною, що очевидно втратила свідомість. Він допхав свою ношу до того місця, де причаїлася леді Мері, і отут раптом помітив на руці дівчини блискаючий брабоянтовий перстень. Містер Фокс спробував було зняти його, але не зміг. Тоді він із прокляттями вихопив меч, заніс його й відрубав бідній дівчині руку. Рука відлетіла убік і впала прямо на коліна леді Мері. Містер Фокс пошукав-пошукав її, але не знайшов, а заглянути за бочку не догадався. Потім він знову підхопив дівчину й потяг її нагору по сходах, у Криваву кімнату.
Як тільки леді Мері почула, що він піднявся по галереї, вона тихенько вибігла із замка, вийшла за ворота й із усіх ніг кинулася додому.
А треба сказати, що шлюбний договір леді Мері й містера Фокса повинні були підписати на інший день. Ось зібралися всі домочадці за святковим столом. Містера Фокса посадили проти леді Мері. Він глянув на неї й промовив:
- Як ви сьогодні бліді, дорога моя!
- Я погано спала цю ніч, - відповіла вона.- Мене мучили страшні сни.
- Погані сни до добра, - сказав містер Фокс.- Розповідайте нам, що вам снилося. Ми будемо слухати ваш чудовий голос і не помітимо, як проб'є година нашого щастя.
- Мені снилося, - початку леді Мері, - начебто я вчора ранком відправилася у ваш замок. Я знайшла його у лісі, за високими стінами й глибоким ровом. На воротах замка було написано:
Дерзай, дерзай...
- Але ж це не так, та й не було так, - перебив її містер Фокс.
- Я підійшла до дверей і прочитала на ній: Дерзай, дерзай, але не занадто дерзай...
- Але ж це не так, та й не було так, - знову перебив її містер Фокс.
- Я піднялася по сходах на галерею. Наприкінці галереї були двері, а на ній напис:
Дерзай, дерзай, але не занадто дерзай, а то довідаєшся горя непочатий край.
- Але ж це не так, та й не було так, - проговорив містер Фокс.