У добрий старий час — а воно й правда було добрий час, хоча було воно не мій час і не ваш час та й нічиє-той час, — жили у дрімучому лісі старий з бабою, і був у них один-єдиний син по імені Джек. Джеку не траплялося бачити нікого, крім своїх батьків, але із книг він знав, що на світі живуть і інші люди. Книг у нього було дуже багато, і він щодня читав їх. А коли Джек читав про гарненьких принцес, йому щораз так хотілося побачити хоч одну з них! Та ось одного чудового дня, тільки батько його пішов рубати дрова, він побери та й скажи матері, що збирається покинути рідний будинок.
- Ну, що я тут бачу? - сказав Джек. - Усе дерева так дерева. Хочеться мені у чужих краях пожити — і себе показати, і на людей подивитися. Не Усе-таки з батьком-матір'ю сидіти!
Батько Джека довго не вертався, і бідна баба сама прийнялася наставляти сина:
- Так і бути, мій бідолашний, коли задумав іти, виходить, краще тобі піти. Так тому й бути. Так благословить тебе Господь… — Стара бажала синові добра, коли говорила так. - Але постій-но, перегоди! Скажи, який пиріг тобі спекти на дорогу, маленький з моїм благословенням або великий з моїм прокльоном?
- Ну, звичайно ж, маленький, — відповів Джек. Та мати спекла йому маленький пиріг. А потім піднялася на горище й, поки Джек не зник з очей, посилала йому вслід свої благословення.
Незабаром Джек зустрів з батьком, і старий запитав його:
- Куди йдеш, мій бідолашний?
Син розповів батькові те ж, що й матері.
- Ех, — мовив батько, — гірко мені, що ти нас залишаєш. Але раз вуж ти розв'язав іти, виходить, краще тобі піти.
Однак не встигнув Джек відійти, як батько знову окликнув його. Витягся старий з кишені золоту табакерку й сказав Джеку:
- На, побери-но цю коробочку й спрягти у кишеню. Тільки дивися не відкривай її, поки не виявишся на волосок від смерті!
Та пішов Джек своєю дорогою, і усе йшов і йшов, поки із сил не вибився. Та і їсти захотілося — пиріг-те він з'їв ще раніше. На той час настала ніч, і він ледь розрізняв дорогу. Раптом удалечині зажеврівся вогник, Джек покрокував на нього й прийшов до якогось будинку, розшукав чорний хід і постукався у двері. З будинку вийшла служниця й запитала, чого йому треба. Джек відповів, що надворі ніч, а йому ніде переночувати. Служниця запросила його у будинок, до вогнища, і подала йому всякої їжі: і смаженого м'яса, і хліба, і пива.
А поки Джек сидів у вогню й вечеряв, у кімнату ввійшла молода леді, хазяйська дочка, — подивитися на нього. Вона відразу закохалася у нього, а він у неї. Та ось молода леді побігла до батька, розповіла йому про це й додала, що прекрасний юнак сидить у них у кухні. Батько негайно вийшов до Джека й став його розпитувати, що він уміє робити й усяке таке. А Джек, дурний хлопець, побери та й скажи:
- Усе вмію!
Він мав на увазі всяку дріб'язкову роботу з будинку.
- Ну добре, — сказав тоді батько дівчини. - Раз ти усе вмієш, завтра до восьми ранку нехай розіллється перед моїм будинком величезне озеро, а по озеру нехай попливуть самі більші, які тільки є на світі, військові кораблі. Один корабель повинен віддати мені королівський салют і останнім пострілом вибити ніжку у ліжка, на якому спить моя молодша дочка. А якщо ти всього цього не зробиш, розпрощишся з життям!
- Добре, — відповів Джек і відправився спати. Він проспав майже до восьми, так що вуж колись було роздумувати, як тепер бути. Та раптом він згадав про золоту табакерку, яку дав йому батько. «Ну й ну, — подумав Джек, — ніколи я не був ось так на волосок від смерті, як зараз!»
Він пошарив у себе у кишені й витягся батьківську табакерку. Та тільки він відкрив її, як з табакерки вискочили три чоловічки у червоних шапочках і запитали:
- Що накажеш?
- Ось що! - відповів Джек. - Зробіть так, щоб цю хвилину перед цим будинком розлилося величезне озеро, а по ньому поплили самі більші, які тільки є на світі, військові кораблі. Нехай один корабель дасть королівський салют, так так, щоб останнім пострілом вибити ніжку у ліжка, на якому спить молода леді — хазяйська дочка.
- Усе зробимо! - сказали чоловічки.
Та ледь Джек встигнув віддати наказ чоловічкам, як пробило вісім і — бенг! Бенг! - пролунав залп із найбільшого військового корабля. Джек підхопився з постелі, кинувся до вікна й побачив такі чудеса, яких — запевняю вас — ніколи не бачив! Та й не міг бачити — адже усе життя він провів з батьком і матір'ю у лісі.
Ось Джек одягся, помолився й вийшов, посміхаючись, — він був дуже задоволений, що всі так добре вийшло. А пан, батько дівчини, підійшов до нього й говорить:
- Ну що ж, парубок, повинен сказати, ти й насправді спритний хлопець! А тепер підемо поснідаємо! - Та він додав: — Але тобі прийде виконати ще два завдання. Ось виконаєш, тоді й одружися на моїй дочці.
За сніданком Джек не зводив очей з молодої леді, а вона з нього. Після сніданку пан наказав Джеку звалити всі високі дерева на багато мабо навколо, так не коли-небудь, а рівно до восьми годиннику наступного ранку.
Ну, не витрачаючи зайвих слів, скажемо, що усе було виконано. Пан залишився дуже задоволений і сказав Джеку:
- А тепер тобі ось яка справа, і це вуж останнє. Побудуй мені до завтрашнього ранку прекрасний замок на дванадцятьох золотих стовпах. Нехай до замка з'явиться вимуштруваний полк солдатів, і рівно у вісім командир повинен скомандувати: «На пле-чо!»
- Добре! - відповів Джек.
А коли настав третій ранок, було створено третє, і останнє, велике чудо. Джеку дозволили одружитися на молодій леді. Але якби він тільки знав, що чекало його спереду!
Із приводу заручин дочки пан улаштував більше полювання й запросив на неї самих знатних гостей. Заодно він праг показати й свій новий замок. А Джеку він подарував відмінний коня й червоне мисливське плаття.
У той ранок слуга, забираючи одяг Джека, вилучив руку у один з кишень його жилета й витягся золоту табакерку. Нещасний Джек залишив її там по помилці! Слуга відкрив табакерку, з неї вискочили три чоловічки у червоних шапочках і запитали:
- Що накажеш?
- Ось що, — сказав слуга, — перенесіть цей замок подалі звідси, куди-небудь за море!
- Добре, — сказали чоловічки. - Та тебе разом з ним?
- Звичайно! - відповів слуга.
- Ну, тримайся! - сказали чоловічки й полетіли далеко за широке море.
Повернулися знатні гості з полювання, а замка на дванадцятьох золотих стовпах наче й не було! Бідоласі Джеку пригрозили, що на кару за обман у нього віднімуть його красуню наречену. Але зрештою вирішили на тому, що Джеку дається дванадцять місяців і один день на пошуки зниклого замка. Та він рушив у шлях на доброму коні й із грішми у кишені.
Так, отож відправився бідолаха Джек шукати свій зниклий замок по горах і по долах, по рівнинах і пагорбам, по дрімучих лісах, по звіриних стежках. Куди тільки не забрідав — розповісти неможливо, та й не хочеться.
Нарешті потрапив у ті краї, де жив мишачий король. У воріт королівського замка стояв на годиннику мишеня. Він спробував затримати Джека, але той запитав:
- А де король? Мені треба його бачити!
Тоді мишеня показало Джеку дорогу. Мишачий король прийнявся розпитувати Джека й поцікавився, куди Джек тримає шлях. Що ж, Джек розповів йому всю правду: як він втратив свій прекрасний замок і тепер ось відправився його шукати, і що для цього йому дали строку рівно рік і один день. Під кінець Джек запитав мишачого короля, не чи чув той чого-небудь про це.
- Ні, — відповів король, — але я владика всіх мишей на світі! Завтра ранком я їх скличу. Може, вони бачили твій замок.
Джека гарненько нагодували й уклали спати. А ранком він разом з королем вийшов у поле.
Король скликав мишей із усього світла й запитав, не чи траплялося їм бачити великий і прекрасний замок на золотих стовпах. Але усе миші відповіли «ні», ніхто не бачив його. Тоді старий король сказав Джеку, що є у нього ще два брати:
- Один з них — король усіх жаб, а інший, самий старший, — король усіх птахів на світі. Ступай до них! Може бути, вони що-небудь знають про зниклий замок. Свого коня залиши поки у мене, а собі побери кожного з моїх кращих скакунів. Так передай моєму братові ось цей пиріг. Тоді він зрозуміє, від кого ти йдеш. Та запам'ятай, ти повинен сказати йому, що я здоровий і дуже прагну його бачити.
Та мишачий король розпрощався із Джеком.
Коли Джек виходив з воріт, мишеня-вартовий сказав йому:
- Прагнеш, я піду з тобою?
- Не варто, — відповів Джек, — як би король не розсердився!
Але маля стояло на своєму:
- Краще побери мене із собою! Може, придамся тобі.
- Ну, стрибай до мене у кишеню! - погодився Джек.
Мишеня вбігло по кінській нозі й сховався у Джека у кишені.
Та ось Джек пустився у дорогу. Це був тільки перший день шляху, а шлях стояв такий далекий. Але зрештою Джек добрався до лягушечьего королівства. У воріт замка на годиннику стояло жабеня з рушницею на плечі. Він праг було перешкодити Джеку ввійти, але коли Джек сказав, що бажає бачити самого короля, пропустив його.
Тільки Джек підійшов до дверей, як назустріч його вийшов лягушечий король і запитав, що йому треба. Та Джек розповів королеві усе від початку до кінця.
- Ну, ну, заходь! - запросив його король.
Джека й тут добре почастували й уклали спати. А ранком король скликав жаб із усього світла й запитав їх, не чи траплялося їм бачити замок на дванадцятьох золотих стовпах. Але жаби смішно заквакали: « Ква-Ква, ква-ква» — і відповіли: «Немає!»
Довелося Джеку побрати іншого коня й інший пиріг і відправитися до третього брата — королеві всіх птахів на світі.
У воріт маленьке жабеня-вартовий попросив Джека:
- Побери мене із собою!
Спочатку Джек відмовився, але потім крикнув:
- Стрибай! - і сховав жабеня у іншу кишеню, а потім рушив у шлях.
Цього разу Джеку довелося пройти втроє більше. Нарешті він добрався до місця. Чарівна пташка стояла там на годиннику. Джек пройшов повз неї — вона ні слова йому не сказала. Джек поговорив з королем і розповів йому усе-усе про зниклий замок.
- Що ж, — відповів йому пташиний король, — завтра ранком ти почуєш, чи знають мої птахи що-небудь про твій замок чи ні.
Відвів Джек свого коня на стайню, потім злегка закусив і влігся спати. А коли ранком устав, вийшли вони з королем у поле. Пташиний король кликнув по-своєму, і до нього злетілися птахи із усього світла.
Король запитав їх:
- Бачили ви замок на дванадцятьох золотих стовпах?
Та усе птаха відповіли: — Немає!
- Дуже жалко, — мовив король. - Але я не бачу серед вас нашого орла.
За орлом негайно послали двох пташок. Та коли він прилетів, король запитав, не чи бачив він замка на золотих стовпах, і орел відповів:
- Бачив! Я прилетів саме звідти.
- Так слухай, — сказав йому король, — цей молодий джентльмен втратив його. Ти повинен віднести його назад до замка. Але постій, спочатку підкріпися!
Та тоді зарізали теляти й кращі шматки подали орлові, щоб він наївся гарненько — адже шлях-те стояв далекий, через море та ще із Джеком на спині.
Та ось нарешті Джек побачив свій замок. Отут він став ламати собі голову, як же йому відшукати золоту табакерку. Мишеня запропонувало:
- Спусти мене на землю, і я принесу тобі табакерку!
Та правда, мишеня непомітно прошмигнуло у замок і схопив табакерку. Але коли біг назад, те ненавмисно упустив її, і його ледве не изловили. На щастя, йому вдалося втекти!
- Приніс? - запитав його Джек.
- Приніс! - відповіло мишеня.
- Ну, у шлях! - сказав Джек. - Нам треба вже квапитися. Та він сховав мишеня у кишеню, сам сіл верхи на орла, і вони полетіли. Але трапилося так, що саме коли пролітали над морем, мишеня й жабеня заспорили, кому з них тримати табакерку. Вони стали виривати табакерку друг у друга й — ось лихо-те! - упустили її на дно моря.
- Ну що ж, — сказало жабеня Джеку, — я адже знав, що придамся тобі. Пусти-но, я зстрибну у море!
Три дні й три ночі жабеня пробуло під водою й нарешті дістав табакерку. Цього разу Джек сховав свою табакерку глибже у жилетну кишеню, і орел поніс усіх через море й через гори до замка пташиного короля. Тут Джек подякував королеві всіх пернатих на світі за допомогу, попрощався з орлом, сіл на коня й поскакав до лягушечьему королеві.
Джек передав королеві всіх жаб на світі привіт від його старшого брата, побрав нового коня й поскакав до мишачого короля. Він розпрощався з королем усіх мишей на світі, сіл на свого коня й повернув до будинку. Але бідний Джек так утомився, що заснув у сідлі, і, якби не три чоловічки з табакерки, він напевно заблудився б і спізнився на термін. Добре, що чоловічки вивели його на дорогу.
Нарешті Джек приїхав у будинок до свого тестя. Але той прийняв його зовсім не ласкаво — адже Джек повернувся без замка. А що образливіше всього, — навіть молода леді, його наречена, не вийшла зустрічати Джека: батьки її не пустили.
Але ось Джек, недовго думаючи, дістав батьківську золоту табакерку, відкрив її й наказав чоловічкам летіти скоріше за замком. Та не встигнули чоловічки вилучити замок на землю — глядь, а назустріч Джеку вибігає з будинку його красуня наречена. Ну, вони обвінчалися, зіграли веселе весілля й зажили щасливо.