У один прекрасний літній день дочка графа Мара вибігла, пританцьовуючи, із замка у сад. Там вона бігала, гралася, а часом зупинялася послухати спів птахів. Але ось вона присіла у тіні зеленого дуба, підняла очі й побачила високо на гілці веселого голубка.
- Гуленька-Голубок, - покликала вона, - спустися до мене, милий! Я віднесу тебе додому, посаджу у золоту клітку й буду любити й плекати більше всіх на світі!
Не встигнула вона це сказати, як голуб злетів з гілки, сіл їй на плече й прабонул до її шиї. Вона пригладила йому перинки й віднесла його додому у свою кімнату.
День згас, і настала ніч. Дочка графа Мара вже збиралася лягти спати, як раптом обернулася й побачила перед собою прекрасного юнака. Вона дуже здивувалася - адже двері свою вона вже давно замкнула. Але вона була смілива дівчина й запитала:
- Що тобі тут треба, юнак? Навіщо ти прийшов і налякав мене? Ось уже кілька годин як двері моя на засуві; тому що ж ти сюди проникнув?
- Тихіше, тихіше! - зашептав юнак.- Я той самий гуленька-голубок, якого ти зманила з дерева.
- Так хто ж ти тоді? - запитала вона зовсім тихо.- Та як трапилося,
Що ти перетворився у милу, маленьку пташку?
- Мене кличуть Флорентин, - відповів юнак.- Мати у мене королева, і навіть поважней, чому королева, - вона вміє чаклувати. Я не праг їй підкорятися, ось вона й перетворила мене у голуба. Однак уночі чари її розсіюються, і тоді я знову звертаюся у людину. Сьогодні я перелетів через море, уперше побачив тебе й зрадів, що я - птах, а тому можу до тебе наблизитися.
Але якщо ти мене не полюбиш, я ніколи більше не довідаюся щастя!
- А якщо я полюблю тебе, ти не полетиш, не залишиш мене? - запитала вона.
- Ніколи, ніколи! - відповів принц.- Виходи за мене заміж, і я буду твоїм навіки. Удень птахом, а вночі людиною - я завжди буду з тобою.
Та ось вони таємно обвінчалися й щасливо зажили у замку. Та ніхто не відав, що ґуля-голубок уночі перетворюється у принца Флорентина. Щороку у них народжувалося по сині, так такому гарному, що й описати неможливо. Але як тільки хлопчик з'являвся на світло, принц Флорентин ніс його на спині за море - туди, де жила його мати, королева, - і залишав сина у неї.
Так пролетіло сім років, і раптом прийшла до них велике лихо. Граф Map розв'язав видати дочка заміж за знатну людину, яка до неї посватався. Батько примушував її погодитися, але вона сказала йому:
- Милий батько, я не прагну виходити заміж. Мені так добре тут з моїм гуленькой-голубком.
Тоді граф розгнівався й у серцях заприсягся:
- Клянуся життям, я завтра ж згорну шию твоєму птахові! Тупнув ногою й вийшов з кімнати.
- Про боже, прийде мені полетіти! -сказав голуб. Та ось він спурхнув на підвіконня й полетів. Та усе летів і летів - перелетів через
Глибоке-преглибоке море, полетів далі й летів, поки не здався замок його матері. А у це саме час королева-мати вийшла у сад і побачила голуба - він пролетів над її головою й опустився на кріпосну стіну замка.
- Скоріше сюди, танцюристи! - покликала королева.- Танцюйте джигу! А ви, волинщики, веселіше відіграйте на волинках. Мій милий Флорентин повернувся! Повернувся до мене назавжди, - адже цього разу він не приніс із собою гарненького хлопчика.
- Ах, ні, матінка, - сказав Флорентин, - не треба мені танцюристів, не треба волинщиков! Милу мою дружину, матір моїх сімох синів завтра видадуть заміж, і день цей буде для мене днем уболівай.
- Чому я можу допомогти тобі, син мій? - запитала королева.- Скажи, і я усе зроблю, що у моїх чарівних силах.
- Отож, дорога матінка: тобі служать двадцять чотири танцюристи й волинщика - зверни всіх їх у сірих чапель. Семеро синів моїх нехай стануть сьома білими лебедями, а сам я перетворюся у яструба й буду їхнім ватажком.
- На жаль, на жаль, син мій! Це неможливо! - заперечила королева. - Не під силу це моїм чарам. Але, можливо, моя наставниця, чарівниця Гостри, скаже, що треба робити.
Та королева-мати поспішила до печери Гостри. Незабаром вона вийшла звідти, бліда як смерть, з пучком палаючих трав у руках. Вона прошептала над травами якісь заклинання, і раптом голуб звернувся у яструба, його оточили двадцять чотири сірі чаплі, а над ними здійнялося сім молодих лебедів.
Та всі вони не барячись полетіли через глибоке синє море. Море так і металося, так і стогнало під ними. Але вони усе летіли й летіли й нарешті підлетіли до замка графа Мара, саме коли перезва рушив у
Церква Спереду їхали збройні вершники, за ними друзі нареченого й васали графа Мара, потім наречений, а за всіма бліда й прекрасна дочка графа Мара.
Повільно під звуки врочистої музики рухалися вони, поки не наблизилися до дерев, на яких сиділи птаха. Та отут Флорентин-Яструб видав лемент, і усе птахи піднялися у повітря - чаплі летіли низько, молоді лебеді над ними, а яструб кружляв вище всіх. Весільні гості дивували на птахів, як раптом - хлоп! - чаплі ринулися вниз і розсіяли вершників. Молоді лебеді оточили наречену, а яструб кинувся на нареченого й прив'язав його до дерева. Тоді чаплі знову злетілися у тісну зграю, і лебеді уклали їм на спину свою матір, як на пухову перину. Потім птахи здійнялися у небо й понесли наречену до замка принца Флорентина.
Ось як птаха розладнали весілля! Такого чуда ще ніхто не бачив. А весільні гості? Їм тільки й залишалося, що дивитися, як прекрасну наречену несуть усе далі й далі, поки нарешті й чаплі, і лебеді, і яструб не зникли.
Принц Флорентин того самого дня доправив дочку графа Мара у замок своєї матері, королеви, а та зняла із сина закляття, і всі вони зажили щасливо.