Летів над Чорними горами дух Ону-Злий дух. Кінь у нього сизий, сідло із сірого каменю, а попруга з жовтої шкіри.
Добре.
Бачить дим густої над тайгою коштує. Гаром пахне.
Стара відьма Кучича обід собі варить.
Ону говорить:
- Пекуче, мабуть, Кучича? Почто небо коптиш, немає хіба тобі зеленої їжі?
Кучича довгою мовою ніс облизує. Відповідає:
- Говорять люди про добро. Не знаю я - що за добро таке. Ось піймала праведну людину, засмажу, знімання. Може, тоді зрозумію.
Цікаво Ону - як людину їсти будуть.
- Може, мені поїсти даси? - запитує.
Добре.
У ту-пору розцвітала сосна. Пахуча, добра, смолою обливаючись, шепотить:
- Бач, що боги роблять. Хіба можна людей є? Не треба.
- Мовчи! - затупотів ногами Ону, закричав, бородою затрес: - Богам будеш указувати?
Сосна гілками зашелестила:
- Я хіба вказую? Боги - вони розумні, їх учити не можна.
Та пахнула квітчастим духом.
Ось і варять людину, дров не жалують.
- Скоро готовий буде!
Підскочив з нетерпіння на коні Ону:
- Поїмо! Люблю я м'ясо.
- М'ясо - гарна їжа, - погодилася Кучича й черево погладила.
Зашуміла сосна:
- Та-Бач... Та-Бач...
Далі шум її пішов. По вершинах, далі. По горах, по горах, до самого старого бог-кутаю.
- Та-Бач... і-Бач... боги людини варять... Та-Бач...
Почув старий бог Кутай, запитує:
- Що там робиться?
Говорить сосна:
- Свято у мене, а бог-ону да Кучича на моїх гілках людини варять.
- Теж придумають, - сказав Кутай, бешмет на плечі надернул, полетів до Чорних гір.
Говорить Кутай:
- Чого ви?
Бог-ону ногу у стремя вставив (налякався!). Говорить:
- Це Кучича. Я отут за порядком дивлюся. Вона це.
Осердився старий бог-кутай, батогом на Ону замахнувся:
- Я тебе!
Бог Ону зуби ощирив, отпригнул:
- Ти не хворий-те!..
- Убирайся! - сказав Кутай і батогом Ону вдарив.
У сморідному димі зник Ону.
Схопив Кутай Кучичу за шию, у болото жбурнув. Кола пішли. Втопила.
- На! Зла!
Говорить Кутай:
- Надумають, адже. Добро захотіли довідатися? Я людину-те сам створив і те не можу зрозуміти, звідки у його добро-те з'явилося. Так-А...
Пішов відпочивати Кутай - усім богам бог - на свій трон, на хмарі у тіні берези із золотими листами.
Ось тому - те, коли розцвітає сосна - з боліт смердючі міхури виходять - Кучича гнівається.
Так вихри над тайгою проносяться - чорні, злі вихри - дух Ону гнівається.
Це коли розцвітає сосна, пахуча, добра, смолою обливаючись.