Одного разу Куйкинняку на морський берег пішов. Побачив акибу (нерпу).
- Що, акиба, ти тут робиш?
- Спати збираюся.
- Що скажу тобі, чи послухаєш?
- Ні до чого мені. Спати прагну. Тоді запік Куйкинняку:
- Акиба, знеси меняв місця, багаті жиром, До жінок морського народу.
Посадила його акиба до себе на спину. Повезла. Привезла до китового народу.
- Здорово, старий! Навіщо приїхав?
- Як сказати…Жиру поїсти прагну.
- Ну, входь. Увійшов.
- Ну-но, нерпичьи ласти дістаньте! Дістали.
- Ось співай нерпичьих ластів. Є ласти початків. Поїв.
- Спасибі, наївся я. Ось тільки у горлі, пересохнуло. Попити б. Напоїте мене.
- Сам підійди. Геть там дерев'яний посуд з водою коштує. Попий.
- Ех, ви, усе ще без чашок живете!
Підійшов до корита, тільки-но пити початків, як раптом униз головою полетів у корито. Упав прямо на житло моржевого народу. У вхідної діри сидить. Потім співати початків:
Про-Ой! Далекої землі женщинииз гірських річок воду черпають!
Крикнули з житла:
- Агов, гість, увійди! Увійшов.
- Ну-но, гостюючи попотчуйте.
Пригощати сталі. Є початків. Скінчили їсти.
- Ех, пити хочеться.
- Напийся сам.
Підійшов до корита, ще пити не початків, як раптом униз головою полетів. Прямо на житлі лахтачьего народу впав, у димової діри сіл, запік:
Про-Ой! Далекої землі жінки з гірських річок воду черпають!
Негайно зсередини крикнули йому:
- Увійди ж, гість! Увійшов.
- Ох! Напоїте мене! Зле мені. Умираю від спраги.
- Іди сам напийся. Тримай рогову чашку.
Дали йому рогову чашку. Та ось почав пити. Напився.
- Охо! Напився я. Ожив я. Ну, лахтачьими ластами попотчуйте гостя.
Поставили перед ним лахтачьи ласти. Почав їсти їх. Поїв.
- Проводите тепер мене додому. Віддам вам дочка свою.
- Добре, проводимо тебе!
Відправилися проводжати гостя. Прибутки до Куйкинняку. Почали толкушу робити. Багато толкуши з'їли. Потім стали відправлятися гості додому. Танианавут, дочка Куйкинняку, з ними виїхала.
Вертаючись, заїхали у житло китового народу.
- Здорово! Звідки шлях тримаєте?
- Сказати вам? Куйкинняку ми проводжали.
- Добре. Чим же наділив він вас?
- Ми адже не такі насмішники, як ви. Показали їм Танианавут.
- Звідки у вас ця дівчина?
- А ось, насмішниками не були ми, – тепер, спасибі-куйкинняку, з дівчиною вертаємося.
- Яка гарна дівчина!
Минули їх. Додому повернулися.
- Ну, мати, вогонь розлучай, невістку вогнем зустрічай!
Почали вогнем окуривать. Прилучили до вогню. Народ зібрався, почали розглядати наречену. Усе говорять:
- Ой, гарна дівчина!
Потім свято влаштували.